Справа № 1527/16143/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2015 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Гудіної Н.І.

при секретарі Мельніченко А.О.

розглянув в відкритому судовому засіданні в місті Одеси

справу за позовом

ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Одеський домобудівельний комбінат», ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління капітального будівництва при Одеській міській Раді про визнання договору про співпрацю по інвестуванню будівництва дійсним та визнання права приватної власності на квартиру

Установив:

12.10.2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Одеський домобудівельний комбінат», Дочірнього підприємства «Жилбуд», за участі третьої особи на боці відповідача Управління капітального будівництва при Одеській міській Раді, про визнання договору про співпрацю по інвестуванню будівництва дійсним та визнання права приватної власності на квартируАДРЕСА_1. Пізніше Дочірнє підприємство «Жилбуд» було виключено з числа відповідачів, оскільки стало відомо, що підприємство визнано банкрутом та його було вилучено з Єдиного державного реєстру, проте, були залучені в якості співвідповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління капітального будівництва при Одеській міській Раді. Також позивачем позовні вимоги були уточнені: остаточно позивач просить суд визнати недійсним Договір про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 від 16.03.2005 року, укладений між ОСОБА_7 - головою правління ВАТ «ОДБК», - з одного боку, і ОСОБА_4, - з іншого боку; витребувати у ОСОБА_5 та передати ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.

Свій позов позивач мотивував тим, що 02 лютого 2005 року між ОСОБА_8 - директором ДП «Жилбуд» ВАТ «ОДБК», що діяв на підставі статуту, - з одного боку, і ним, - з іншого боку, був укладений договір про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_2 зобов'язувався здійснити інвестування будівництва двокімнатної квартири АДРЕСА_1на оговорену договором грошову суму. Всі зобов'язання ОСОБА_2 виконанні, що підтверджується відповідною квитанцією.

Представником відповідача ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" були надані заперечення на позовну заяву ОСОБА_2, відповідно яких ВАТ «ОДБК» просить суд провадження за позовною заявою ОСОБА_2 до ДП «Жилбуд» припинити, застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, у позовних вимогах ОСОБА_2 до ВАТ «ОДБК» відмовити.

06.04.2015 року представник позивача ОСОБА_1 в судове засіданні не з'явився, надав до суду заяву, в якій підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, просив слухати справи без особистої участі.

06.04.2015 року представник відповідача Відкритого акціонерного товариства «Одеський домобудівельний комбінат» , відповідач ОСОБА_4 чи його представник, відповідач ОСОБА_5 чи її представник в судове засідання ,представник Управління капітального будівництва при Одеській міській Раді в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, про що свідчить повідомлення в матеріалах цивільної справи про причини неявки суд не сповістили, не надали суду заяву з проханням слухати справу за їх відсутністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, вивчивши надані докази, суд вважає, що позов ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Одеський домобудівельний комбінат», ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління капітального будівництва при Одеській міській Раді про визнання договору про співпрацю по інвестуванню будівництва дійсним та визнання права приватної власності на квартиру є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

18 червня 2004 року між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" був укладений інвестиційно-підрядний договір, відповідно до якого сторони домовилися про співробітництво по будівництву та інвестуванню десятиповерхового п'ятисекційного житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідно пункту 5.2.2 зазначеного договору ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" забезпечує залучення інвестицій в об'ємі 80% від вартості та загальної площі квартир об'єкту, відповідно до протоколу розподілення загальної площі квартир об'єкту та направляє їх на виконання будівельно-монтажних робіт, але не пізніше строку закінчення будівництва об'єкту.

9 листопада 2004 року Головою правління ВАТ «ОДБК» ОСОБА_7 було видана довіреність строком на три роки, згідно якої директору дочірнього підприємства «Жилбуд» ВАТ «ОДБК» ОСОБА_8 надавалося право укладати договори інвестування на квартири, у тому числі на квартиру АДРЕСА_2, з третіми особами.

02 лютого 2005 року між ОСОБА_8 - директором ДП «Жилбуд» ВАТ «ОДБК», що діяв на підставі статуту, - з одного боку, і ОСОБА_4, - з іншого боку, був укладений договір про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_2 зобов'язувався здійснити інвестування будівництва двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на оговорену договором грошову суму. Всі зобов'язання ОСОБА_2 виконанні, що підтверджується відповідною квитанцією.

19.05.2006 року між ВАТ «ОДБК» та ДП «Жилбуд» було укладено Акт (часткового взаєморозрахунку) за надані будівельні матеріали, відповідно до якого, ВАТ визнало заборгованість перед ДП «Жилбуд» у розмірі 16459146,00 грн. - сума заборгованості складається з накладних витрат, виконаних робіт та вартості поставленого залізобетону та в рахунок заборгованості ВАТ передало, а ДП «Жилбуд» прийняло право по укладанню договорів інвестування з третіми особами на квартири, у тому числі на квартиру АДРЕСА_1.

У жовтні 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Одеський домобудівельний комбінат» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «Комерційно-консалтингове агентство «РЕМЕДІУМ» про визнання недійсними договору поставки паль від 28.03.2005 року та акту (часткового взаєморозрахунку) за надані будівельні матеріали від 19.05.2006 року, укладених між позивачем та Дочірнім підприємством «Жилбуд».

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.11.2008 року по справі № 4/164-08-4331 задоволено: договір поставки паль від 28.03.2005 року, та акт (часткового взаєморозрахунку) за надані будівельні матеріали від 19.05.2006 року, які були укладені між ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» та Дочірнім підприємством «Жилбуд» визнані недійсними.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 року рішення господарського суду Одеської області від 21.11.2008 року скасовано та постановлено нове рішення про відмову в позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2014 року постанову суду апеляційної інстанції від 10.04.2014 залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.09.2014 року відмовлено ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" у допуску справи №4/164-08-4331 до провадження Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню та є обов'язковими для сторін обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Так не підлягає доказуванню той факт, що ОСОБА_8 мав право укладати угоди з інвесторами.

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації від 18.01.2012 року «Про встановлення нумерації завершеному будівництвом десятиповерховому п'ятисекційному житловому будинку АДРЕСА_1 завершеному будівництвом десятиповерховому п'ятисекційному житловому будинку АДРЕСА_1 було надано нумерацію - АДРЕСА_1.

Також відповідно до Сертифікату серія ОД №16411110220 від 21.12.2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта: будівництво 10-ти поверхового 5-ти секційного житлового будинку АДРЕСА_1.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.

Відповідно до укладеного між ОСОБА_2 та ДП «Жилбуд» договору, позивач зобов'язався здійснити інвестування спірної квартири. Право укладати зазначений договір ДП «Жилбуд» було надано ВАТ «ОДБК» відповідно довіреності від 09.11.2004 року, що також підтверджується підписаним 19.05.2006 року між ВАТ «ОДБК» та ДП «Жилбуд» Актом (часткового взаєморозрахунку) за надані будівельні матеріали.

Такими чином ВАТ «ОДБК» було відомо, що спірна квартира була реалізована ОСОБА_8 та на виручені від її продажу кошти були придбані будівельні матеріали, які були отримані ВАТ «ОДБК» безпосередньо на будівельному майданчику спірного об'єкту, що підтверджується первісною фінансово-бухгалтерською документацією, що міститься в матеріалах справи.

Наданими до суду копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру підтверджується, що ОСОБА_2 у повному обсязі виконав умови укладеного договору.

Незважаючи на це, ВАТ «ОДБК» відмовився передати ОСОБА_2 у власність спірну квартиру чим унеможливив виконання договору за яким інвестор - ОСОБА_2 повинен був прийняти у власність та використовувати в якості відшкодування за вкладені інвестиції квартиру як місця для мешкання.

Частиною 1 статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд вважає, що відповідно до вимог, встановлених ст. 331 ЦК України позов ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства "Одеський домобудівельний комбінат" про визнання права власності на квартиру є обґрунтованим та базується на нормах ЦК України і підлягає задоволенню у повному обсязі.

Доводи представника ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат», викладені у запереченнях до позовної заяви щодо відсутності повноважень директора ДП «Жилбуд» ОСОБА_8, суд вважає недоведеними, та спростовуються письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, твердження представника ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" ґрунтуються на рішенні господарського суду Одеської області від 21.11.2008 року по справі № 4/164-08-4331 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Одеський домобудівельний комбінат» до відповідача Приватного підприємства «Комерційно-консалтингове агентство «РЕМЕДІУМ» про визнання недійсними договору та акту, відповідно якого Акт від 19.05.2006 року (часткового взаєморозрахунку) за надані будівельні матеріали, укладений між ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» та ДП «Жилбуд», яким власно ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» підтвердив право ДП «Жилбуд» приймати інвестиції та укладати відповідні договори з третіми особами, зокрема й з ОСОБА_2, визнаний недійсним.

Проте зазначене рішення скасовано Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2014 року надано оцінку правовідносинам між сторонами. Так в постанові зазначено: «Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому, а тому посилання позивача на те, що права заявника апеляційної скарги судовим рішенням не порушуються, безпідставні».

Незважаючи на вищенаведені вчиненні Головою правління ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» ОСОБА_7 правочини, 13.08.2010 року директором ВАТ «ОДБК» Ткача Л.П., з одного боку, та Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради, в особі начальника Стаса І.І., з іншого, вчинено правочин, оформлений у вигляді протоколу розподілення загальної площі квартир, за яким спірна двохкімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 69,48 квадратних метрів відійшла Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради. Зазначене суперечить протоколу розподілу від 27.04.2005 року, який відповідає довіреності 2004 року та на підставі якого було підписано вказане Акт часткового взаєморозрахунку між ВАТ «ОДБК» та ДП «Жилбуд», за яким права на вказану квартиру було передано ДП «Жилбуд», тобто до укладення оскаржуємої угоди.

Саме відсутність у ВАТ «ОДБК» права подвійного розпорядження правами на одне і теж саме майно є підставою для визнання недійсним правочину, укладеного 13.08.2012 року між ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» та Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради, оформленого у вигляді Протоколу передачі двохкімнатної квартири за АДРЕСА_1.

Недійсність наведеної угоди тягне за собою нікчемність всіх послідуючих правочинів, які були укладені з добросовісними набувачами. В даному випадку визнання послідуючих правочинів недійсними не потрібно.

Щодо способу захисту порушеного права позивача, необхідно враховувати позиції Верховного суду України, викладені в Узагальненнях від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «Також слід звернути увагу на конкуренцію між реституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними. На відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК норми гл. 29 ЦК є спеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація). Вважаємо, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача). У разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна. Такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину.»

У пункті 10 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Також необхідно звернутися до пункту 21 Постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», який зазначає, що спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини; у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.

В частині 3 пункту 23 зазначеної вище Постанови від 07.02.2014 року наголошується, що факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Разом з тим в пункті 25 йдеться мова про те, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Відповідно ч. 1 ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що інвестування та фінансування однієї квартири в об'єкті будівництва кількома інвесторами можливе виключно за умовами укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначається частка кожного інвестора та порядок внесення ним відповідної інвестиції. Таких договорів між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено не було.

Відповідно частини 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Оскільки право на вселення позивач має на підставі права власності, тому права ОСОБА_2 повинні бути захищені шляхом виселення ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1 та вселення в спірну квартиру ОСОБА_2

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір, що передбачено ч.2 та ч.3 ст. 60 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях згідно з ч.4 ст. 60 ЦПК України. Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з'ясуванню обставин по справі, роз'яснює їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 64, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України,ст. 203, 207,244,246 , 216 ЦК України ,пунктом 21 Постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»,пунктом 10 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Одеський домобудівельний комбінат», ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління капітального будівництва при Одеській міській Раді про визнання договору про співпрацю по інвестуванню будівництва дійсним та визнання права приватної власності на квартиру - задовольнити в повному об'ємі:

Визнати недійсним договір про співробітництво по інвестуванню будівництва житлових будинків від 16.03.2005 року, укладений між ОСОБА_7 - головою правління ВАТ «ОДБК», - з одного боку, і ОСОБА_4, - з іншого боку.

Витребувати у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1;

Передати ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя-