ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 819/145/14-a
06 лютого 2014 року м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд в складі
головуючої судді Мірінович У.А.
при секретарі судового засідання Винярському В.Я.
за участі:
представника позивача - Ковальчук О.Р.
відповідач - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовною заявою Прокурора Монастириського району до Монастириської районної ради Тернопільської області про визнання незаконним та скасування рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Монастириського району Тернопільської області звернувся у Тернопільський окружний адміністративний суд з позовом до Монастириської районної ради Тернопільської області про визнання протиправними дії Монастириської районної ради про включення до порядку денного пленарного засідання сесії Монастириської районної ради 28 січня 2014 року питань не віднесених до її компетенції, а саме: «Про визнання Народної Ради України як колегіального органу, уповноваженого представляти інтереси народу України», «Про утворення виконкому Монастириської районної ради», «Про утворення Загону народної самооборони як органу муніципальної дружини Монастириської районної ради» та «Про висловлення недовіри голові Монастириської районної державної адміністрації ОСОБА_3» та прийняття рішень з цих питань.
До початку розгляду справи по суті, прокурором Монастириського району Тернопільської області подано до Тернопільського окружного адміністративного суду заяву від 29 січня 2014 року №63-202 вих. 14 про збільшення позовних вимог, та в судовому засіданні подано заяву від 05 лютого 2014 р. № 63-268 вих. 14 які прийнято судом до розгляду .
Таким чином, з урахуванням поданих в порядку ст. ст. 51, 137 КАС України заяв про зміну позовних вимог позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення сесії Монастириської районної ради від 28.01.2014 року, а саме рішення: № 307 «Про визнання Народної Ради України як колегіального органу, уповноваженого представляти інтереси народу України», № 310 «Про утворення виконкому Монастириської районної ради», № 311 «Про утворення Загону народної самооборони Монастириської районної ради» та № 313 «Про висловлення недовіри голові Монастириської районної державної адміністрації ОСОБА_3».
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги з урахуванням заяв про зміну позовних вимог підтримала повністю, суду пояснила, що проведеною прокуратурою району перевіркою на підставі постанови прокурора Монастириського району від 28.01.2014 року в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів встановлено, що на пленарному засіданні сесії Монастириської районної ради 28 січня 2014 року, прийнято ряд рішень, а саме «Про визнання Народної Ради України як колегіального органу, уповноваженого представляти інтереси народу України», «Про утворення виконкому Монастириської районної ради», «Про утворення Загону народної самооборони як органу муніципальної дружини Монастириської районної ради» та «Про висловлення недовіри голові Монастириської районної державної адміністрації ОСОБА_3».
Однак, прокурор вважає, що вищевказані рішення прийняті в супереч Конституції України та нормами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки, приймаючи оскаржувані рішення, районна рада вийшла за межі повноважень, наданих органам місцевого самоврядування, а тому прийняті рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідач в судове засіданні не прибув, надав суду клопотання від 05.02.2014 року за № 27/02-10 у якому просив у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання перенести судовий розгляд справи.
Окрім того, відповідачем на адресу суду надіслано заперечення від 05.02.2014 року за № 26/02-10 в якому просить відмовити у задоволенні позову прокурора Монастириського району повністю, оскільки вважає, що оскаржувані рішення прийнятті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України.
Частиною 4 ст. 128 КАС України визначено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно і належним чином, проте відповідних доказів наявності поважних причин відповідач не подав, то за таких обставин суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про перенесення судового розгляду з мотивів його недоведеності та здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, що видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.
Судом встановлено, що на підставі постанови прокурора Монастириського району від 28.01.2014 року в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів проведено перевірку Монастириської районної ради.
За наслідками перевірки встановлено, що на позачерговій двадцять п'ятій сесії шостого скликання Монастириської районної ради Тернопільської області 28 січня 2014 року прийнято ряд рішень, а саме: № 307 «Про визнання Народної Ради України як колегіального органу, уповноваженого представляти інтереси народу України», № 310 «Про утворення виконкому Монастириської районної ради», № 311 «Про утворення Загону народної самооборони Монастириської районної ради» та № 313 «Про висловлення недовіри голові Монастириської районної державної адміністрації ОСОБА_3».
Не погоджуючись із вищевказаними рішеннями прокурор Монастириського району Тернопільської області звернувся до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо правомірності рішень Монастириської районної ради, які оскаржуються суд вважає за необхідне зазначити наступне:
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (із змінами та доповненнями на час розгляду справи) (далі - Закон № 280/97- ВР).
Статтею 5 Закону № 280/97- ВР визначено, що в систему місцевого самоврядування, серед інших, входять обласні та районні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Главою 4 Закону № 280/97- ВР встановлені повноваження районних та обласних рад. Зокрема статтею 43 Закону № 280/97- ВР визначено перелік питань, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях районної чи обласної ради.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 "У справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)") надано офіційне тлумачення ч.2 ст.19 Конституції України. Конституційний суд зокрема зазначив, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
З метою встановлення відповідності оспорюваних рішень сесії Монастириської районної ради вищезазначеному конституційному положенню суд звернеться до аналізу кожного рішення.
Рішення № 307 від 28 січня 2014 року "Про визнання Народної ради України як колегіального органу, уповноваженого представляти інтереси народу України".
Даним рішенням Монастириська районна рада вирішила:
1. Визнати Народну Раду України органом, уповноваженим представляти інтереси народу України, повноваження на створення якого надані рішенням Всенародних зборів громадян, які відбулися 19 січня 2014 року на Майдані Незалежності у місті Києві;
2. Рекомендувати сільським, селищній, міській радам Монастириського району провести сесії щодо визнання Народної Ради України колегіальним органом, уповноваженим представляти інтереси народу України;
3. Встановити, що на території Монастириського району правоохоронні органи не можуть застосовувати вогнепальну та іншу зброю, спеціальні засоби (у тому числі, сльозогінний газ, світло шумові гранати, водомети) при забезпеченні громадського порядку при проведенні мирних зібрань, мітингів, демонстрацій.
Як вбачається з преамбули рішення № 307, воно прийняте на підставі ст. 5 та розділу ХІ Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з метою реалізації права народу України на самовизначення та безпосереднє здійснення влади, в зв'язку з узурпацією влади Президентом України та Верховною Радою України через прийняття 16 січня 2014 року в неконституційний спосіб ряду законів, які ведуть до встановлення диктатури в державі та звужують зміст і обсяг існуючих конституційних прав і свобод громадян, що суперечить частині третій статті 22 Конституції України.
Аналізуючи кожен пункт вищенаведеного рішення та рішення загалом, суд прийшов до переконання про його протиправність виходячи з наступного:
Так, ст.6 Конституції України передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Крім того, нормами Основного закону визначено органи, на які покладається реалізація законодавчої, виконавчої та судової функцій.
Суд вважає безпідставним та необґрунтованим посилання у преамбулі прийнятого рішення на ст. 5 Конституції України. Так, вказана норма визначає, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Проте, цією нормою і передбачено, що ніхто не може узурпувати державну владу.
Крім того, Конституційний суд України своїм рішенням у справі №1-5/2005 за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України в контексті положень її статей 5, 156 та за конституційним зверненням окремих громадян дав офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, четвертої статті 5 Конституції України (справа про здійснення влади народом). Згідно тлумачення Конституційного суду України, положення частини другої статті 5 Конституції України "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ" треба розуміти так, що в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України.
Положення частини четвертої статті 5 Конституції України "ніхто не може узурпувати державну владу" треба розуміти як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями.
Згідно вимог ст.69 Закону України "Про Конституційний Суд України" є обов'язковим до виконання всіма органами держави та місцевого самоврядування.
Вищенаведене дозволяє суду прийти до висновку, що ні нормами Конституції, ані нормами жодного іншого законодавчого акту не передбачено таку форму (орган) здійснення народовладдя як Народна рада України, а визнання такої органом, уповноваженим представляти інтереси народу України не входить до компетенції Монастириської районної ради та суперечить ч.4 ст.5 Конституції України щодо заборони узурпації державної влади.
За таких обставин суд приходить до висновку, що пункти 1, 2 рішення сесії Монастириської районної ради № 307 від 28 січня 2014 року є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Неправомірним є також і п. 3 вищезазначеного рішення, оскільки організаційно-правова основа для діяльності Збройних сил України та органів Міністерства внутрішніх справ України (в тому числі обмеження щодо проведення заходів) встановлюється Конституцією України та спеціальними законами України: Законом України "Про збройні сили України" від 06.12.1991 року № 1934-XII та Законом України "Про міліцію" від 20.12.1990 року № 565-XII та рядом підзаконних нормативно-правових актів.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.39 Конституції України, обмеження щодо реалізації права громадян України на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Разом з тим, статтею 43 Закону № 280/97- ВР не передбачено права районної ради на вирішення зазначеного роду питання, а як зазначено вище такі питання відносяться до компетенції інших органів держаної влади.
З аналогічних мотивів сесією Монастириської районної ради прийнято рішення № 311 від 28 січня 2014 року "Про утворення Загону народної самооборони Монастириської районної ради".
Даним рішенням Монастириська районна рада вирішила утворити Загін народної самооборони Монастириської районної ради, затвердила Положення про Загін, призначила керівника Загону та доручила Загону народної самооборони забезпечити охорону адміністративних приміщень Монастириської районної ради, а також охорону громадського порядку при проведенні мирних зібрань громадян України на території Монастириського району.
Суд вважає що дане рішення є також протиправним виходячи з наступних підстав:
Право на створення громадських об'єднань для участі в охороні громадського порядку надано громадянам в порядку, установленому Законом України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" від 22.06.2000 року № 1835-III (далі - Закон № 1835-III).
Статтями 4, 15 Закону № 1835-III визначено, що рішення про створення громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону приймається на зборах (конференціях) громадян, а органи місцевого самоврядування надають допомогу та підтримку у їх створенні.
Статтею 7 Закону України "Про міліцію" передбачено, що на території України забороняється створення військових або інших збройних формувань чи груп, не передбачених законодавством України.
З системного аналізу вищенаведених законодавчих актів, суд приходить до висновку, що громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку можуть утворюватися громадянами України, а органам місцевого самоврядування надано лише право на надання допомоги та підтримки у їх створенні, а не утворенні та формуванні такого громадського об'єднання.
Не передбачено повноважень обласних рад на створення громадських об'єднань по охороні громадського порядку і ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Враховуючи те, що Загін народної самооборони Монастириської районної ради відповідно до свого положення є нічим іншим як громадським об'єднанням, то суд вважає, що у відповідача не було повноважень на його створення, а відтак є неправомірним і рішення № 311 від 28 січня 2014 року.
Також, на позачерговій двадцять п'ятій сесії шостого скликання Монастириської районної ради Тернопільської області 28 січня 2014 року прийнято рішення № 310 "Про утворення виконкому Монастириської районної ради".
Згідно даного рішення районна рада вирішила утворити виконком Монастириської районної ради для здійснення координації та контролю за структурним підрозділами Монастириської районної державної адміністрації в частині делегованих Монастириською районною радою повноважень.
Проте, суд не погоджується із таким рішення виходячи з наступного:
Відповідно до ст. 72 Закону № 280/97- ВР місцеві державні адміністрації є підзвітними відповідним районним, обласним радам у виконанні програм соціально-економічного і культурного розвитку, районних, обласних бюджетів, підзвітними і підконтрольними у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними, обласними радами, а також у виконанні рішень рад з цих питань.
Разом з тим, суд вважає, що реалізація даної підконтрольності та підзвітності виражається відповідних у повноваженнях районної ради, визначених п.п. 28, 29 та 30 ст.43 Закону № 280/97- ВР, а саме:
- заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про здійснення місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень;
- прийняття рішень про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації;
- прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Крім того, частиною 2 статті 31 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 року № 586-XIV (далі - Закон № 586-XIV) встановлено, що структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.
З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що створивши виконком Монастириської районної ради для здійснення координації та контролю за структурним підрозділами Монастириської районної державної адміністрації в частині делегованих Монастириською районною радою повноважень, Монастириська районна рада вийшла за межі наданих їй повноважень, та прийняла відповідне рішення всупереч вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Закону України "Про місцеві державні адміністрації".
Що стосується рішення № 313 від 28 січня 2014 року «Про висловлення недовіри голові Монастириської районної державної адміністрації ОСОБА_3», то суд вважає, що дане рішення є також протиправним, з огляду на наступне.
Згідно до п. 29 ч. 1 ст. 43 Закону № 280/97- ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону № 280/97- ВР рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов'язково проводиться у випадках, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону.
Частинами 2, 3 ст. 72 Закону № 280/97- ВР передбачено, що районна, обласна рада може шляхом таємного голосування висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає відповідній раді обґрунтовану відповідь.
Якщо недовіру голові районної, обласної державної адміністрації висловили не менш як дві третини депутатів від загального складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідна рада має право шляхом таємного голосування висловити недовіру голові місцевої державної адміністрації саме за результатами його звіту. Висловлення недовіри не може бути самостійним, а є похідним від результатів та оцінки діяльності голови місцевої державної адміністрації за звітний період. Крім того, відповідно до статті 43 Закону № 280/97- ВР виключно на пленарних засіданнях сесії ради вирішуються, зокрема, питання про заслуховування звітів голів місцевих адміністрацій, недовіру їм.
Разом з тим, порядок призначення на посади голів місцевих державних адміністрацій та припинення повноважень голів місцевих державних адміністрацій визначені ст. ст. 8, 9 Закону № 586-XIV.
Згідно ст. 8 Закону № 586-XIV голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України на строк повноважень Президента України.
Відповідно до статті 9 Закону № 586-XIV встановлено, що повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі, порушення ними Конституції України, втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства, визнання судом недієздатним, виїзду на проживання в іншу країну; набрання законної сили обвинувальним вироком суду; порушення вимог несумісності; висловлення недовіри двома третинами від складу відповідної ради; подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
Повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі: прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації; подання Прем'єр-міністра України з підстав, передбачених законодавством про державну службу; висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради; з інших підстав, передбачених цим та іншими законами України; з ініціативи Президента України.
Як встановлено судом, що на засіданні Монастириської районної ради звіт голови Монастириської РДА ОСОБА_3 не заслуховувався, відтак розгляд питання щодо висловлення недовіри йому та включення вказаного питання у порядок денний пленарного засідання районної ради, є протиправним.
Крім того, відповідачем не вказано, в чому саме проявилося невиконання чи неналежне виконання головою службових обов'язків, перевищення повноважень, або здійснені інші дії чи бездіяльність, які призвели до невиконання райдержадміністрацією покладених повноважень, а також невиконання адміністрацією рішень ради, що могло бути підставою для об'єктивного розгляду питання про висловлення недовіри голові Монастириської РДА.
Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону № 280/97- ВР, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до статей 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Пунктом 2 частини 5 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII передбачено, що прокурор, без внесення подання, може звернутися до суду щодо визнання протиправним дій, рішень чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення прийняті не на підставі та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправним та такими, що підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 10, 11, 94, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов прокурора Монастириського району Тернопільської області до Монастириської районної ради Тернопільської області про визнання незаконними та скасування рішень, - задовольнити повністю.
2. Визнати незаконними та скасувати рішення двадцять п'ятої позачергової сесії шостого скликання Монастириської районної ради Тернопільської області від 28 січня 2014 року за №307 "Про визнання Народної Ради України як колегіального органу, уповноваженого представляти інтереси народу України", № 310 "Про утворення виконкому Монастириської районної ради", № 311 "Про утворення Загону народної самооборони Монастириської районної ради" та №313 "Про висловлення недовіри голові Монастириської районної державної адміністрації ОСОБА_3".
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Мірінович У.А.
копія вірна
Суддя Мірінович У.А.