УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., ЗакропивногоО.В., Нагорняка В.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу,

за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання факту розрахунку за Ѕ частини житлового будинку спільними коштами подружжя, визнання договору дарування удаваним правочином, визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на Ѕ частини житлового будинку,

за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_7, на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що шлюб між нею та ОСОБА_5 було зареєстровано 21 березня 2013 року, під час якого у них народилися доньки ОСОБА_11 та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилаючись на те, що одруження виявилося невдалим та з 01 вересня 2014 року вона з дітьми вимушена проживати у сусідів, оскільки відповідач не впускає її у будинок, який належить їй на праві особистої власності, просила шлюб розірвати та змінити їй прізвище на дівоче «ОСОБА_4».

У жовтні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи, та остаточно просив:

- встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період з 01 серпня 2007 року по 21 березня 2013 року;

- визнати удаваним правочином договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 06 вересня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8;

- визнати житловий будинок АДРЕСА_1 Закарпатської області об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_8;

- визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини вказаного житлового будинку та визнати факт розрахунку за його 1/2 частини по мировій угоді в сумі 15 000 грн спільними коштами ОСОБА_5 та ОСОБА_8

На обґрунтування позову посилався на те, що 06 вересня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 укладено договір дарування 1/2 частини вказаного вище житлового будинку, а 12 грудня 2007 року Іршавським районним судом Закарпатської області затверджено мирову угоду, за умовами якої ОСОБА_9 визнав за ОСОБА_8 право власності на іншу 1/2 частини вказаного житлового будинку, а ОСОБА_8 зобов'язалася сплатити йому кошти в сумі 15 000 грн з моменту підписання мирової угоди.

Позивач вказував, що спірний будинок, який в цілому зареєстрований за ОСОБА_8, є їх спільною сумісною власністю, оскільки на той час, починаючи з квітня 2007 року до часу офіційної реєстрації шлюбу, тобто до 21 березня 2013 року, вони перебували у фактичних шлюбних відносинах, а кошти на придбання цього будинку він надавав особисто.

ОСОБА_5 вважав, що договір дарування Ѕ частини зазначеного вище будинку від 06 вересня 2007 року є удаваним правочином, оскільки був платним та мав ознаки договору купівлі-продажу; при цьому відповідно до ухвали суду про затвердження мирової угоди відповідачка також зобов'язувалася сплатити кошти, а тому, на його думку, право власності на спірний житловий будинок вона набула на платній основі під час проживання з ним у фактичних шлюбних відносинах, у зв'язку з чим цей будинок підлягає поділу між ними.

З огляду на вказане просив позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 21 березня 2013 року та зареєстрований у виконкомі Білківської сільської ради Іршавського району Закарпатської області за актовим записом № 07.

Після розірвання шлюбу прізвище позивачу ОСОБА_4 змінити на дошлюбне «ОСОБА_4».

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_8 без реєстрації шлюбу у період з 23 січня 2009 року по 20 березня 2013 року.

В іншій частині вимог зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно - Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, та заборони вчиняти будь-які дії по відчуженню Ѕ частини цього житлового будинку з надвірними спорудами, накладені ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2014 року у цій справі.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2015 року в частині вирішення зустрічного позову залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалося в апеляційному порядку в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, та в цій частині оскаржується і в касаційному порядку, а тому в іншій частині на предмет законності та обґрунтованості судом касаційної інстанції не переглядається.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову в частині встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_8 без реєстрації шлюбу у період з 01 серпня 2007 року по 22 січня 2009 року, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, виходили з того, що з 18 жовтня 1986 року ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10, який було розірвано рішенням Хустського районного суду від 22 грудня 2008 року, набравшим чинності 22 січня 2009 року (а. с. 32, т. 2), у зв'язку із чим, враховуючи вимоги ст. ст. 25, 74 СК України, дійшли обґрунтованого висновку щодо встановлення часу проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_8 без реєстрації шлюбу саме у період з 23 січня 2009 року по 20 березня 2013 року, а тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання спірного майна об'єктом права спільної сумісної власності, оскільки ОСОБА_8 набула право власності на вказаний будинок в цілому у січні 2008 року, тобто у період, коли ОСОБА_5 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову в частині визнання удаваним договору дарування від 06 вересня 2007 року суди обґрунтовано вмотивували свої висновки недоведеністю ОСОБА_5 порушення відповідачами його прав та законних інтересів внаслідок вчинення вказаного правочину; при цьому обставини набуття ОСОБА_8 права власності на іншу Ѕ частини спірного будинку встановлені ухвалою суду від 12 грудня 2007 року, яка набрала законної сили, а тому відсутні підстави для задоволення вимоги ОСОБА_5 про визнання факту розрахунку за вказану частину будинку їх спільними коштами з ОСОБА_8

Також апеляційний суд, погоджуючись із висновком місцевого суду про відмову у задоволенні зустрічного позову в частині визнання будинку спільною сумісною власністю і визнання за ОСОБА_5 права власності на Ѕ його частини у зв'язку із його значним поліпшенням, врахував висновок судової будівельно-технічної експертизи № 229 від 10 квітня 2014 року, а також відсутність будь-яких рішень та дозволів на проведення реконструкції, дійшовши обґрунтованого висновку, що проведені по перебудові та реконструкції будинку роботи, відповідно до ст. 376 ЦК України, є самочинним будівництвом, а тому позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій в оскаржуваній частині були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_7, відхилити.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2015 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: Л.М. Мазур

О.В. Закропивний

В.А. Нагорняк