АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 666/6274/15-ц Головуючий в І інстанції Дорошинська В.Е.

Номер провадження 22-ц/791/1146/16 Доповідач Орловська Н.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого Орловської Н.В.

Суддів: Кутурланової О.В.

Майданіка В.В.

секретар Кутузова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 15 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів

В С Т А Н О В И Л А:

11 листопада 2015р. ОСОБА_2 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» (далі ТОВ «Євролізинг Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 15.05.2015р. між ним і відповідачем укладений договір фінансового лізингу, відповідно до якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати йому у користування автомобіль Sang Yong Rexton W2.0OD AT STD, вартістю на момент підписання цього договору 718900 грн., а позивач зобов'язався сплатити 50 відсотків його вартості та періодично сплачувати лізингові платежі. На виконання умов договору 15.05.2015р. ним сплачений платіж в сумі 71900 грн, однак відповідач відмовився передати йому предмет лізингу, посилаючись на умови договору про те, що передача має відбутись протягом 120 днів з часу оплати адміністративного платежу, 50 відсотків вартості премета лізингу, комісії за передачу предмета лізингу, а сплачені ним кошти є адміністративним платежем за оформлення договору.

Оскільки наведені умови договору не були йому роз'яснені відповідачем внаслідок застосування ним нечесної підприємницької діяльності, а також за своїм змістом ці умови є такими, що порушують його права як споживача послуг, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу, стягнути з відповідача сплачені ним кошти в сумі 71900 грн., а також понесені ним витрати 500 грн. банківської комісії на їх перерахунок та судові витрати.

В ході розгляду справи за заявою представника позивача судом постановлена ухвала від 15.02.2016р. про залишення без розгляду позовної вимоги про визнання недійсним договору фінансового лізингу та додатків до нього.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 15.02.2016р. позовні вимоги задоволені. Стягнуто із ТОВ «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_2 71900 грн., 500 грн. банківської комісії, всього 72400 грн. та судові витрати на користь держави в сумі 1218 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ «Євролізинг Україна» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

У письмових запереченях ОСОБА_2 посилається на безпідставність доводів апеляційної скарги та просить її відхилити.

Заслухавши доповідача , перевіривши законність рішення в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про стягнення коштів, суд першої інстанції виходив із того, що договір фінансового лізингу через невідповідність його вимогам законодавства не є укладеним. Умови останнього порушують принцип справедливості, оскільки у договорі встановлено значно менший обсяг відповідальності відповідача, що вказує на дисбаланс прав і обов'язків сторін, а тому сплачені позивачем кошти в сумі 71900 грн. підлягають стягненню з підстав ст. 1212 ЦК України. Крім того, комісія в сумі 500 грн., сплачена АТ «Райффазен Банк Аваль», підлягає стягненню із відповідача за правилами ст. 1166 ЦК України.

Проте, з таким висновком суду повністю погодитись не можна.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Підставою недійсності правочину, згідно ч.1,2 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2015р. року між позивачем і відповідачем було укладено договір фінансового лізингу із додатками.

Ухвалою суду, за вимогою представника позивача, залишена без розгляду частина позовних вимог щодо недійсності договору з підстав несправедливості умов, що порушують права ОСОБА_2, як споживача. Вказана ухвала суду жодною із сторін не оскаржена, а тому ці обставини в ході апеляційного розгляду не переглядаються.

Разом з тим, в ході судового розгляду представник позивача необхідність стягнення сплачених на виконання наведеного договору коштів пов'язували із тим, що договір укладено з порушенням вимог законодавства, що регулює цей вид правовідносин.

За змістом договору фінансового лізингу вбачається, що лізингодавець зобов'язався придбати у свою власність позивачеві автомобіль Sang Yong Rexton W2.0D AT STD, вартістю на момент підписання цього договору 718900грн., та передати його на умовах фінансового лізингу у користування позивачу, який у свою чергу зобов'язався сплачувати періодичні лізингові платежі впродовж 12 місяців згідно графіку у національній валюті (гривні) в розмірі еквівалентному 1109,41 євро щомісяця згідно умов п.8.5 договору ( додаток №1 а.с.26.)

Згідно пунктів 4.1 та 9.1 договору, автомобіль передається у користування позивача не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства: авансового платежу в розмірі 50 відсотків вартості предмета лізингу, комісії за організацію і оформлення даного договору в розмірі 10 відсотків вартості предмета лізингу та комісії за передачу транспортного засобу в розмірі 3 відсотки від вартості предмета лізингу. (додаток №1 договору ).

Складові лізингового платежу встановлені згідно п.10.1 та 10.2 договору у додатках. Кожний лізинговий платіж включає - 23 відсотки річних від залишку обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізінг майно), частину суми, яка відшкодовує частину вартості премета лізиінга, та 7 відсотків комісії за супроводження договору.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом письмового заперечення відповідача вбачається визнання ним того факту, що ліцензії на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб він не має.

В ході розгляду справи, суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач не мав необхідного обсягу повноважень для здійснення наведеної фінансової діяльності, а тому укладений ним договір суперечить вимогам законодавства.

Однак суд помилково вважав, що за наявності таких порушень законодавства зазначений договір слід вважати неукладеним, а сплачені позивачем кошти - неправомірно набутими, та стягнув витребувану позивачем суму з підстав ст. 1212 ЦК України, тоді як цивільні права і обов'язки сторін у даній справі виникли згідно ч.2 ст. 11 ЦК України на підставі правочину, а тому можливість захисту прав потерпілої сторони встановлена у спосіб передбачений ст.ст. 15,16 вказаного Кодексу. Сплата позивачем коштів за договором відповідачеві, який не мав необхідних ліцензійних повноважень для надання фінансових послуг, виключає можливість стягнення сплаченого з підстав ст.1212 ЦК України, як безпідставне збагачення. (постанова Верховного Суду України від 22.01.2013р. №3-69г12.)

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

До таких правочинів застосовуються наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом пунктів 4.1 та 9.1. договору визначені умови за яких транспортний засіб передається у користування позивача, а саме після сплати ним авансового платежу в розмірі 50 відсотків вартості предмета договору, комісії, розмір якої встановлений у додатку №1 до договору.

Також, договором визначені умови та порядок передачі позивачеві права власності на вказаний транспортний засіб після повної сплати коштів, обумовлений цим договором та додатками до нього, а саме у ст.11 Договору.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою є такий договір змішаним договором, оскільки містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору, що відповідає ч.2 ст. 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як вбачається із матеріалів справи, і визнано сторонами, що спірний договір фінансового лізингу від 15.05.2015р. укладений у простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений.

15.05.2015р. на виконання умов договору фінансового лізингу позивач сплатив товариству авансовий платіж в розмірі 71900 грн. ( а.с.27)

Розглядаючи спір, суд першої інстанції не врахував те, що відповідач не має ліцензії для надання фінансових послуг. При укладанні договору сторонами не дотримана обов'язкова нотаріальна форма для такого виду договору, а тому у відповідності до вимог частини 1 ст.220 ЦК України такий договір визнаний як нікчемний і не створює правових наслідків для сторін. А тому у даному випадку підлягає застосуванню частини 1 і 5 ст. 216 ЦК України, якими встановлено, що у разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона отримала на виконання цього правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена будь-якою заінтересованою особою.

Т ака вимога заявлена позивачем. З врахуванням викладеного, кошти в сумі 71900 грн., сплачені позивачем на виконання нікчемного правочину на його вимогу у даній справі підлягають стягненню із відповідача, який отримав ці кошти з підстав ч.5 ст.216 ЦК України. (постанова Верховного Суду України № 6-2766 цс15 від 16.12.2015р.)

Враховуючи викладені обставини справи, суд першої інстанції хоча задовольнив позовні вимоги у частині стягнення наведеної суми, як такої, що неправомірно набута відповідачем, обґрунтував свої висновки нормами матеріального права ст.1212 ЦК України, які не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, однак не взяв до уваги інші істотні порушення, а саме: відсутність у ТОВ «Євролізинг Україна» ліцензії на здійснення фінансових послуг, а також недотримання нотаріальної форми договору, необхідність якої встановлена законом.

При цьому висновок суду по суті спору в частині стягнення із відповідача сплачених позивачем коштів в сумі 71900 грн. є правильним, а з врахуванням встановлених під час апеляційного перегляду справи наведених порушень та ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, результат по суті не зміниться, а тому рішення суду першої інстанції у цій частині слід залишити в силі, лише виключити із його мотивувальної частини посилання на ст. 1212 ЦК України, як підставу для задоволення наведених позовних вимог.

Також, не можна визнати правильним висновок суду про стягнення банківської комісії в сумі 500 грн., у якості відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України, оскільки позивач та його представник такої підстави для стягнення не зазначали.

Крім того, вказані кошти сплачені на підставі письмового правочину від 15.05.2015р. на користь АТ «Райффазен Банк Аваль», як оплата за надану банком послугу з перерахунку коштів, сплачених платником ОСОБА_2 на рахунок отримувача платежу ТОВ «Євролізинг Україна». Така банківська послуга надана внаслідок договірних відносин між вказаними сторонами, а тому не може бути відшкодована позивачеві за правилами ст.1166 ЦК України за рахунок ТОВ « Євролізинг Україна».

На підставі ст.ст. 203, 215, 220, 227, 628, 799, 808 ЦК України, керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 15 лютого 2016 року в частині стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_2 банківської комісії в сумі 500 грн. скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» банківської комісії в сумі 500 грн.

В решті це ж рішення залишити без змін, виключивши із його мотивувальної частини посилання на ст.1212 ЦК України, як підставу для задоволення позовних вимог та вважати, що сплачені позивачем кошти в сумі 71900 грн. стягнуті із відповідача з підстав п.4 ч.1 ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 215, 220, ч.2 ст.799 ЦК України.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь держави судовий збір в сумі 1078,50 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий ____________ Н.В.Орловська

Судді: ____________ О.В.Кутурланова

____________ В.В.Майданік