ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року Справа № 915/1660/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.

за участю представників:

від прокуратури:Збарих С.М., посв. №028728 від 05.09.2014р.;

від позивача:Лебедєва А.В., дов. №05 від 12.05.2016р.

від відповідача:не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуМиколаївської міської ради

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р.

у справі господарського суду№915/1660/14 Миколаївської області

за позовомПідприємства "Універсал-Юг" Товариство з обмеженою відповідальністю

до Миколаївської міської ради

за участюПрокурора м.Миколаєва

провизнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання виконати певні дії

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 08.12.2015р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р. у справі №915/1660/14, позовні вимоги задоволені частково. Визнано незаконним та скасовано п.5 рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014р. в частині відмови Підприємству "Універсал-Юг" Товариство з обмеженою відповідальністю в наданні дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 2572 кв.м для обслуговування ринку "Україна" за адресою: м. Миколаїв, пр. Леніна, 200. Вирішено спонукати Миколаївську міську раду у визначеному законом порядку розглянути питання про надання Підприємству "Універсал-Юг" Товариство з обмеженою відповідальністю дозволу на проведення експертної грошової оцінки зазначеної земельної ділянки площею 2572 кв.м. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Миколаївська міська рада, з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.04.2016р. задоволено клопотання відповідача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 10.05.2016р. Вищий господарський суд України задовольнив клопотання відповідача про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжив строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відклав розгляд касаційної скарги.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 17.05.2016р. з'явився прокурор та представник позивача. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Миколаївської міської ради.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, з 2001 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Підприємством "Універсал-Юг" Товариство з обмеженою відповідальністю (орендар) склалися орендні правовідносини щодо спірної земельної ділянки, які оформлені договором оренди землі, який зареєстрований в книзі записів оренди землі 08.11.2001р. за №826, додатковою угодою від 08.07.2003р. до зазначеного договору, договором оренди земельної ділянки, який зареєстрований в книзі записів договорів оренди землі від 22.07.2002р. за №1196.

Позивачем на орендованій земельній ділянці здійснено будівництво адміністративно-господарських споруд та проведено реконструкцію ринку з благоустроєм території, яке прийнято до експлуатації у встановленому законом порядку.

На підставі рішень Миколаївської міської ради №2/18 від 07.06.2002р., №15/11 від 16.10.2003р. та №17/7 від 12.12.2003р. між цими ж сторонами 09.02.2004р. укладено додаткову угоду, відповідно до умов якої відповідачу додатково передано в оренду строком до 01.01.2025р. земельну ділянку площею 793 кв.м до раніше наданої площі для розширення ринку. Загальна площа земельної ділянки склала 1657 кв.м.

Судами встановлено, що у приватній власності позивача перебуває нежитловий об'єкт (ринок) у м. Миколаєві, пр. Леніна, 200 (що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САЕ №463385 від 07.11.2011р. та Витягом про державну реєстрацію прав серії СЕВ №626844, номер витягу 32025668 від 14.11.2011р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним №2844213).

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у встановленому порядку звернувся до відповідача з заявою про надання йому у власність (продаж) земельної ділянки орієнтованою площею 2930 кв.м у м. Миколаєві, пр. Леніна, 200, цільовим призначенням: для обслуговування ринку "Україна", на що отримав відповідь про неможливість передачі зазначеної земельної ділянки у приватну власність.

На підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 26.06.2014р. у справі №915/534/14, яким зобов'язано Миколаївську міську раду у визначеному законом порядку розглянути та прийняти рішення за заявою Підприємства "Універсал-Юг" Товариство з обмеженою відповідальністю про надання у власність (продаж) земельної ділянки цільовим призначенням для обслуговування ринку "Україна" орієнтованою площею 2930 кв.м за адресою: м. Миколаїв, пр. Леніна, 200, позивач знову звернувся до відповідача з відповідною заявою.

За результатами розгляду зазначеного судового рішення та заяви, Миколаївська міська рада пунктом 5 рішення №43/21 від 16.09.2014р. відмовила в наданні дозволу на проведення експертної грошової оцінки спірної земельної ділянки, посилаючись при цьому на те, що питання відмови в наданні дозволу розглянуто на засіданні постійної комісії міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин від 11.08.2014р., протокол №130.

Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи №8303 від 29.09.2015р. площа земельної ділянки, на якій розміщені об'єкти нерухомості позивача, що перелічені в свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 07.11.2011р. і яка необхідна для обслуговування даних об'єктів на пр. Леніна, 200 у м. Миколаєві складає 0,2974 га. Також експертом зазначено, що до складу цієї земельної ділянки лише частково входять земельні ділянки комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, а саме: сквер та охоронна зона трамвайної лінії на вул. Комсомольська, площею 402 кв.м.

Стаття 13 Конституції України передбачає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, де зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 127 ЗК України, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам визначає ст. 128 цього кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 128 ЗК України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (ч. 3 ст. 128 Земельного кодексу України).

Пунктом 5 ст. 128 Земельного кодексу України визначені підстави для відмови в продажу земельної ділянки, а саме: неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, із системного аналізу норм чинного законодавства та висновку будівельно-технічної експертизи №8303 від 29.09.2015р., дійшов висновку про відсутність будь-якої заборони щодо земельної ділянки площею 2572 кв.м (2974 кв.м - 402 кв.м) та зазначив, що вказана площа необхідна для обслуговування нерухомих об'єктів, які належать позивачу на праві власності.

Як вже зазначалось вище, в оскаржуваному рішенні Миколаївської міської ради зазначено, що питання відмови в наданні дозволу розглянуто на засіданні постійної комісії міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин від 11.08.2014р., протокол №130.

Водночас, апеляційною інстанцією встановлено, що відповідно до витягу з протоколу №130 засідання постійної комісії міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин від 11.08.2014р., звернення позивача про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки орієнтовною площею 2930 кв.м для обслуговування ринку "Україна" - погоджено.

Отже, апеляційний господарський суд правомірно зазначив, що зазначене рішення міської ради в порушення ч. 3 ст. 128 Земельного кодексу України містить неповне та суперечливе обґрунтування причин відмови, а відтак обґрунтовано залишив без змін судове рішення місцевого господарського суду в частині визнання незаконним та скасування п. 5 рішення Миколаївської міської ради №43/21 від 16.09.2014р.

Щодо іншої задоволеної частини позовних вимог, переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, апеляційним господарським судом враховано, що за наслідками розгляду справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо оскарження (визнання незаконними) прийнятих ними актів з питань, пов'язаних з наданням земельних ділянок у власність чи в користування суб'єктам господарської діяльності (про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи в користування, у продажу земельної ділянки, у наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо) господарський суд залежно від характеру спору може зобов'язати названі органи виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства, зокрема розглянути в установленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмета спору (п. 2.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 43, 47, 33, 34, 35, 43, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги фактично ідентичні доводам апеляційної скарги, яким надана правова оцінка Одеським апеляційним господарським судом.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваних судових актах мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р. у справі №915/1660/14 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р. у справі №915/1660/14 - залишити без змін, а касаційну скаргу Миколаївської міської ради - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва

Суддя Т.Б. Дроботова

Суддя Л.І. Рогач