У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоГвоздика П.О.,

суддів: Завгородньої І.М., Остапчука Д.О.,

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалося на те, що 09 грудня 2014 року між сторонами укладений кредитний договір № 500966557, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 61 175 грн 47 коп. зі сплатою 15,99 % річних строком до 10 грудня 2019 року.

ОСОБА_6 порушив умови виконання кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 10 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 77 687 грн 21 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 77 687 грн 21 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що 09 грудня 2014 року між позивачем та відповідачем укладений кредитний договір № 500966557, відповідно до якого останньому був наданий кредит у розмірі 61 175 грн 47 коп. зі сплатою 15,99 % річних строком до 10 грудня 2019 року.

ОСОБА_6 порушив умови виконання кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 10 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 77 687 грн 21 коп.

Суд першої інстанції, не зважаючи на заяву представника відповідача про витребування доказів - оригіналу кредитного договору від 09 грудня 2014 року, постановив рішення на підставі незасвідчених копій як кредитного договору, так і виписок про рух коштів на рахунках відповідача ОСОБА_6

Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції правомірно дослідив і прийняв як допустимий зазначений доказ, оскільки відповідачем не було заявлено про їх фальшивість.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Суд першої інстанції, задовольняючи клопотання представника відповідача, погодився, що надані представником копії документів не відповідають вимогам закону.

Відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документа з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи».

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що до повноважень суду, без відповідної на те заяви сторони, входить не брати до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленго законом.

Тому суди не врахували вимоги ЦПК України щодо допустимості доказів та неправильно застосували відповідні норми ЦПК України.

Крім того, правочин повинен відповідати вимогам ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1−4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Крім того, суди не перевірили доводів представника відповідача щодо рахунків, на які перераховані кошти, та їх відповідність рахункам, зазначеним у кредитному договорі.

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору кредитні кошти, надані відповідачеві шляхом безготівкового перерахування для погашення заборгованості за кредитним договором від 29 січня 2014 року № 500453437 на рахунок № 29095500453437, що відкритий у ПАТ «Альфа-Банк», та для погашення заборгованості за кредитним договором від 14 квітня 2014 року № 500476868 на рахунок № 29094500476868. Разом з тим у виписці зазначений рахунок № 29097500966557 (а. с. 12).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд першої інстанції не надав правової оцінки доказам, що є у справі, зокрема виписці за особовими рахунками з 09 грудня 2014 року по 10 липня 2015 року (а. с. 12), та не перевірив, чи видавався позичальнику відповідний касовий документ щодо отримання ним кредитних коштів та не перевірив доводів відповідача, що надані копії документів не є доказами отримання ним кредитних коштів, тому суди передчасно дійшли висновку про отримання відповідачем кредитних коштів, чим допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: П.О. Гвоздик

Судді: І.М. Завгородня

Ю.Г. Іваненко

Д.О. Остапчук

О.М. Ситнік