ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 

 

 

 

 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

ПОСТАНОВА

23 липня 2009 року	Справа № 2а-3297/09/0870
(13 год. 45 хв.)	м. Запоріжжя

                               

    Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудивуса О.В.,

при секретарі судового засідання Скачковій Т.В.,

 

за участю:

представника позивача:ОСОБА_1

представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4ОСОБА_5

 

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:	Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до:	Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 2»
про:	стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році.

 

01.06.2009 Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання           № 2», в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році, у розмірі 28 468,38 гривень.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 02.06.2009 було відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 18.06.2009.

Представник позивача у попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та обґрунтовував їх тим, що всупереч вимогам ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон) відповідачем не була сплачена сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році.

Відповідач до попереднього судового засідання надав суду письмові заперечення проти позову обґрунтовані тим, що відповідно до чинного законодавства на відповідача покладено обов'язок створити робочі місця для працевлаштування інвалідів, а не зобов'язано працевлаштовувати інвалідів. Згідно з вимогами ст. 19 Закону відповідачем у 2008 році були працевлаштовані 20 інвалідів, що свідчить про виконання нормативу. Крім цього відповідач зазначає, що ним направлялись до центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць із зазначенням робочих місць, де можуть працювати інваліди, на протязі 2008 року самостійно виготовлялись та розміщувались у салонах громадського транспорту та інших громадських місцях запрошення щодо працевлаштування інвалідів.

Ухвалою суду від 18.06.2009 судом було закінчено підготовче провадження по справі та призначено її до судового розгляду на 23.07.2009.

В судовому засіданні представниками відповідача, на вимогу суду, були надані додаткові докази на обґрунтування заперечень проти позову, а саме докази розміщення відповідачем у салонах транспорту інформації про вакантні посади та можливість працевлаштування інвалідів.

Представник позивача у судовому засіданні в обґрунтування позову зазначив, що відповідач не в повному обсязі виконав обов'язок щодо повідомлення центру зайнятості про вільні місця для інвалідів, оскільки не щомісячно надавав до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН, а зазначені звіти відповідача у графах 15 та 8 містять вказівку на те, що на вакансії можливо працевлаштувати не лише інвалідів, а також пенсіонерів та додаткові вимоги щодо проходження медичного огляду.

В судовому засіданні 23.07.2009 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності,

 

ВСТАНОВИВ:

 

    Відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми 10-ПІ річна-поштова, затвердженої наказом Мінпраці України від 10.02.2007 № 42 (далі - Звіт), наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за 2008 рік склала 438 осіб.

    Частиною першою ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

    Отже, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого      ч. 1 ст. 19 Закону у відповідача повинна складати 18 осіб. Згідно відомостей, наданих відповідачем у Звіті, середньооблікова кількість інвалідів, що працювали у відповідача у 2008 році, - 16 осіб.

Статтею 20 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

За правилами ч. 2 ст. 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Вирішуючи питання про стягнення адміністративно-господарських санкцій суд вважає за необхідне зазначити наступне.

    Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання  чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

    За правилами ч. 1 ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не  супроводжується його обов'язком підбирати інвалідів на створені робочі місця. Обов'язок з пошуку робочих місць для інвалідів покладено як на державну службу зайнятості, так і на самих інвалідів, а обов'язком роботодавця є вже безпосереднє працевлаштування інваліда на спеціально створене робоче місце, тобто укладення з ним трудового договору.

В свою чергу, обов'язок державних органів щодо організації працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідач надав суду докази інформування ним органів працевлаштування про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а саме звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН.

Листом Південного міжрайонного центру зайнятості від 22.06.2009 № 1636 підтверджується, що відповідач надавав інформацію про наявність вакансій для інвалідів 29.12.2007, 23.01.2008, 25.03.2008, 15.05.2008, 19.06.2008, 21.10.2008, 01.12.2008, 19.12.2008.

Згідно з даними в зазначених звітах, у відповідача протягом 2008 року було від 3 до 9 вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Суд не погоджується з доводами позивача стосовно того, що підставою для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій є також невиконання останнім обов'язку з інформування центру зайнятості про наявність вакансій у липні, серпні та вересні 2008 року виходячи з наступного.

В судовому засіданні представники відповідача підтвердили, що у зазначені місяці звіти за формою № 3-ПН відповідачем до центру зайнятості не надавались.

У відповідності до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-ХІІ (далі - Закон № 803-ХІІ), підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Законом   № 803-ХІІ  передбачений обов'язок відповідача щомісячно подавати звіти за формою № 3-ПН , проте згідно зі ст. 20 Закону неподання звітних даних не є підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій.

Як зазначалося вище, подання звітності центрам зайнятості сприяє виконанню ними обов'язку щодо організації працевлаштування інвалідів .

Згідно зі ст. 34 Закону № 803-ХІІ контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється також інспекціями служби зайнятості.

Відповідно до Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991 № 47 (Далі - Положення) інспекція по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення (далі - Інспекція) входить до складу державної служби зайнятості. Інспекція здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість населення підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями.

Абзацом п'ятим підпункту «а» пункту 6 Положення визначено, що Інспекція відповідно до покладених на неї завдань проводить перевірку додержання законодавства про зайнятість населення підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями, передусім щодо подання державній службі зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), про всіх прийнятих працівників, про наступне вивільнення працівників та фактично вивільнених працівників.

Але жодних доказів здійснення такого контролю у відношенні відповідача суду надано не було, що на думку суду свідчить про неналежне виконання державною службою зайнятості своїх завдань.

    Крім цього, відповідно до підпунктів 3.1, 3.2 пункту 3 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» у рядку «01» відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №  286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за №  1442/11722 (далі - Інструкція зі статистики).  У рядку «02» відображається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

    Згідно з пп. 3.2.5 Інструкції зі статистики  середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Відповідачем суду були надані відомості, відповідно до яких, кількість інвалідів, що працювали у липні, серпні та вересні 2008 року на підприємстві у кожному з зазначених місяців склала 16 осіб. Як було встановлено судом, у лютому кількість інвалідів, що працювала у відповідача склала 18 осіб, в березні та квітні - 17 осіб, в інші місяці - 16 осіб. Позивач не заперечив проти зазначеної кількості фактично працюючих інвалідів у 2008 році у відповідача.

Отже, за умов належного виконання центром зайнятості обов'язків щодо організації працевлаштування інвалідів, беручи до розрахунку наявність у кожному місяці, крім липня, серпня та вересня, трьох вакансій для інвалідів, можна зробити наступний розрахунок середньооблікової кількості робочих місць для інвалідів у відповідача у 2008 році: 19 + 19 + 19 + 19 + 19 + 19 + 16 + 16 + 16 + 19 + 19 + 19 = 219/12 = 18,25.

З урахуванням того, що середньооблікова кількість інвалідів у відповідача у 2008 році склала 16 осіб та наявність протягом 2008 року не менше трьох вакансій для інвалідів, судом встановлено, що середньооблікова кількість місць для працевлаштування інвалідів у відповідача у 2008 році становила 18 місць, що дорівнює 4 відсоткам середньооблікової кількості працівників у відповідача у 2008 році і відповідає вимогам ст. 19 Закону.

Також суд приймає до уваги те, що відповідачем самостійно вживалися заходи, спрямовані на організацію працевлаштування інвалідів.

Так, згідно з довідкою Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» від 08.07.2009 № 31-1222 в періоди з 01.04.2008 по 30.04.2008 та з 01.11.2008 по 30.11.2008 у салонах рухомого складу (трамвай, тролейбус) підприємства «Запоріжелектротранс» розміщувалася інформація про вільні вакантні посади та можливість працевлаштування інвалідів у відповідача.

Таким чином, відповідачем були вжиті всі необхідні заходи для забезпечення реалізації прав інвалідів на працевлаштування.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що відповідач у графах 8, 15 Звіту зазначив, в якості окремих категорій громадян, інвалідів та пенсіонерів, які пройшли медогляд, і тому дані вакансії неможна розцінювати, як спеціально створені робочі місця для інвалідів, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 ст. 72 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач не надав суду жодних доказів того, що відповідач відмовляв інвалідам, які направлялись до нього центром зайнятості, у працевлаштуванні з тих підстав, що вакансія передбачена виключно для пенсіонерів або через відсутність підтверджень проходження медичного огляду.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вина відповідача не була доведена, а тому підстави для притягнення його до господарсько-правової відповідальності відсутні, у зв'язку з чим, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Враховуючи вищезазначене, на підставі ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд

 

ПОСТАНОВИВ:

 

    В задоволенні позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 2» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році відмовити.

 

    Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

    Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови не у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення її в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

 

 

Суддя                  О.В. Прудивус

 

 

Постанова у повному обсязі складена 28 липня 2009 року