УКРАЇНА

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 819/3160/13-a

"10" січня 2014 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Мельника А. А.,

прокурора - Гусак Л. О.,

представника відповідача - Солтиса Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі справу за адміністративним позовом Прокурора Козівського району Тернопільської області до Козівської районної ради Тернопільської області про визнання незаконними та скасування пунктів 1-6 рішення відкритої позачергової двадцять четвертої сесії Козівської районної ради Тернопільської області шостого скликання від 02 грудня 2013 року №233 «Про стан громадянських прав і свобод в Україні та підтримку євроінтеграційного курсу України», -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Козівського району Тернопільської області звернувся до суду з адміністративним позовом до Козівської районної ради Тернопільської області про скасування пунктів 1 - 6 рішення двадцять четвертої сесії Козівської районної ради Тернопільської області шостого скликання від 02 грудня 2013 року №233 «Про стан громадянських прав і свобод в Україні та підтримку євроінтеграційного курсу України».

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що проведеною перевіркою у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів в Козівській районній раді встановлено, що рішення двадцять четвертої сесії Козівської районної ради Тернопільської області від 02 грудня 2013 року №233 «Про стан громадянських прав і свобод в Україні та підтримку євроінтеграційного курсу України» - є незаконним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, порушує конституційні засади місцевого самоврядування, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Зокрема, Прокурор зазначає, що Козівська районна рада - не є органом, який здійснює контроль за діяльністю Президента України, Кабінету Міністрів Украйни, Верховної Ради України, і, відповідно, не може направляти їм звернення про з вимогами про дострокове припинення ними повноважень, чи дострокові вибори народних депутатів. На думку прокурора, приймаючи оскаржуване рішення, районна рада вирішила питання, які перебувають за межами наданих їй законодавством повноважень місцевого значення, при цьому, надала оцінку діяльності Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, що є прерогативою виключно Президента України та Верховної Ради України. Крім того, Прокурор посилається на те, що Козівська районна рада - також не має повноважень і щодо прийняття рішення з вимогами про негайну відставку керівників будь-яких силових структур, притягнення їх до відповідальності, чи вирішувати питання про долучення до загальноукраїнського мирного страйку.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала з підстав, наведених в позові, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Додатково зазначила, що при прийнятті оспорюваного рішення, яким рада фактично затвердила депутатські звернення до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, - відповідачем не були враховані вимоги Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» в частині того, що звернення депутата місцевої ради - не підлягає затвердженню чи погодженню органом місцевого самоврядування, а самостійно направляється депутатом місцевої ради до посадових осіб чи органів, яким адресовано звернення, і чинне законодавство прийняття (затвердження) таких звернень відповідною радою - не передбачає. Крім того, прокурор зазначила, що при прийнятті вказаного вище рішення відповідачем порушено статтю 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки оспорюване рішення прийнято без його попереднього оприлюднення у визначений законом термін.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову - заперечував, і, підтримуючи наведене у попередньо поданих ним суду письмових запереченнях, зазначав, що районна рада та її депутати, як представники територіальної громади та виборців, керуючись принципом народного волевиявлення, прийняли заяву, затверджену оскаржуваними рішенням, в якій засудили дії центральних органів виконавчої влади щодо подій, які мали місце 30 листопада 2013 року, та висловили спільну позицію територіальної громади Козівського району. При цьому, зважаючи на те, що вказане рішення - не є нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання Президентом України чи іншими органами влади, - то вказане рішення на спричинило шкоди чи негативних наслідків будь-яким суспільним відносинам, оскільки містило не вимоги, а пропозиції щодо вчинення адресатами певних дій. Крім того, представник позивача посилався на те, що відповідна перевірка прокурором не проводилась, оскільки постанова про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у Козівській районній раді Тернопільської області - стосувалась іншого рішення ради. З врахуванням наданих суду пояснень, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову прокурора.

Крім пояснень представників позивача та відповідача заперечень, судом було досліджено письмові докази, наявні у матеріалах справи.

Заслухавши пояснення учасників адміністративного процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Так, 02.12.2013 року на засіданні позачергової двадцять четвертої сесії Козівської районної ради шостого скликання було прийнято рішення за №233 «Про стан громадянських прав і свобод в Україні та підтримку євроінтеграційного курсу України», яким вирішено:

1. Звернутись до Президента України Януковича В.Ф. про дострокове припинення ним повноважень шляхом подачі у відставку.

2. Звернутись до Кабінету Міністрів України про складання повноважень всіма членами уряду.

3. Звернутися до Верховної ради України про дострокові вибори народних депутатів України.

4. Вимагається негайної відставки керівника силових структур, які були причетні до побиття мітингувальників Євромайдану, та притягнути їх до відповідальності.

5. Звернутися до керівників підприємств, установ і організацій долучитися до загальноукраїнського мирного страйку.

6. Направити текст звернення та рішення депутатів Козівської районної ради Президенту України Януковичу В.Ф., Кабінету Міністрів України і Верховній Раді України.

7. Опублікувати звернення та рішення сесії Козівської районної ради в газеті.

Як вбачається з преамбули вищенаведеного рішення, воно прийнятно з врахуванням крайньої небезпеки, яка нависла над Україною, в зв'язку із цинічним порушенням громадських прав під час жорстокої і кривавої розправи над мирним «Євромайданом» вночі 30.11.2013 року у місті Києві, а також - враховуючи рішення Президії районної ради щодо запропонованого порядку денного засідання сесії ради.

11.12.2013 року Прокурором Козівського району Тернопільської області винесено постанову, згідно якої постановлено: «Провести перевірку в порядку нагляду за додержанням і застосуванням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншого законодавства в діяльності Козівської районної ради під час прийняття нею рішень, обов'язкових для виконання».

Таким чином, предметом перевірки прокурора - було не лише рішення ради №232 від 02.12.2013 року, як стверджує представник відповідача, - а всі рішення ради, прийняті нею 02.12.2013 року.

Копія вказаної постанови була вручена голові районної ради 12.12.2013 року.

За наслідками виявлених під час перевірки порушень закону, без внесення подання, прокурор Козівського району звернувся до суду з даним позовом, в якому порушив питання щодо визнання незаконним та скасування пунктів 1-6 вищезазначеного рішення.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, наведені сторонами, та надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню, - з огляду на наступне.

Що стосується повноважень позивача на звернення до суду, суд зазначає, що нагляд за додержанням і застосуванням законів, зокрема, відповідністю актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам здійснює прокуратура відповідно до пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та Закону України «Про прокуратуру».

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону України «Про прокуратуру», предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, що видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.

Пунктом 2 частини 5 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор, без внесення подання, може звернутися до суду щодо визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Відтак, прокурор в межах повноважень, у порядку та в спосіб, передбачений законом, провівши, на підставі відповідної постанови у порядку нагляду перевірку за додержанням і застосуванням законів відповідачем, та діючи як посадова особа органу державної влади, - звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом, набувши статусу позивача та оскарживши рішення відповідача, яке він вважає незаконними.

При вирішенні позовних вимог, оцінюючи правомірність рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень - в частині, яка оскаржується прокурором, на відповідність критеріям, закріпленим у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які, хоч і адресовані суду, але одночасно є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, певною мірою відображаючи принципи адміністративної процедури, якої повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владні суб'єкти, - суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні положення чинного законодавства.

Відповідно до статті 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

З наведеного конституційного положення, у системному взаємозв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, випливає, що органи місцевого самоврядування - не є органами державної влади, а місцеве самоврядування - слід розглядати як форму здійснення народом влади, яка визнається і гарантується в Україні, згідно зі статтею 7 Конституції України.

Стаття 40 Конституції України визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади- жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради.

Такому конституційному змісту інституту місцевого самоврядування властиві принаймні дві найважливіші ознаки: самостійність територіальної громади і органів місцевого самоврядування у вирішенні певного кола питань, а також те, що предметами відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання - саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад. Перелік таких питань визначено у Конституції України та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Саме таку політико-правову природу органів місцевого самоврядування визначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року N 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Компетенція органів місцевого самоврядування визначена Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в України» та іншими законами.

Так, гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України.

Зокрема, відповідно до статті 143 Конституції України - обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» - визначає, зокрема, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Главою VI вищезазначеного Закону встановлені повноваження районних і обласних рад.

Стаття 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» містить перелік ряду питань, які підлягають розгляду виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради, до яких, як правило, включено найважливіші питання місцевого значення, розгляд і вирішення яких не може бути делеговано іншим органам.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу вказаних конституційних положень слідує, що районні ради, як органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак, - на пленарних засіданнях районних рад можуть розглядатись і вирішуватись лише питання, віднесені до їх відання Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами.

Тобто, компетенція районних рад є правовою формою виразу їх функцій, вона водночас служить і правовим засобом їх реалізації.

Таким чином, зважаючи на те, що компетенція районних рад є правовою формою виразу їх функцій, та водночас служить і правовим засобом їх реалізації, - то при здійсненні своїх повноважень такий орган місцевого самоврядування повинен керуватись принципом «дозволено те, що дозволено законом».

Дослідивши та оцінивши кожен пункт переліку питань, які віднесені до виключної компетенції районної ради, та, зокрема, співставивши дані норми з предметом позову, суд приходить до висновку, що у переліку питань виключної компетенції, які вирішуються на пленарних засіданнях районної ради, в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» - відсутнє таке питання, як вирішення та прийняття рішення по «заяві депутатів» чи «зверненню депутатів».

Так, відповідно до пункту 9 статті 43 вказаного закону, - районній раді належать повноваження щодо розгляду запитів депутатів, прийняття рішень по них.

Разом з тим, слід зазначити, що поняття «запиту депутатів» та, відповідно, прийняття рішень по них, - не є тотожніми поняттям «заяви депутатів» чи «звернення депутатів».

Поряд з цим, визначення та порядок розгляду депутатських звернень, запитів депутата в органах місцевого самоврядування регламентовано Законом України «Про статус депутатів місцевих рад».

Так, відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», депутатське звернення - викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» встановлено, що місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також керівники правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані у десятиденний строк розглянути порушене ним питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк.

Згідно з положеннями частини 5 статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»- у разі невдоволення результатами розгляду свого звернення або ухилення посадовими особами від вирішення порушеного питання, депутат місцевої ради має право внести депутатський запит відповідно до статті 22 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»

Так, частиною 1 статті 21 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» надано визначення поняттю «депутатський запит», згідно якого - це підтримана радою вимога депутата місцевої ради до посадових осіб ради і її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, а депутат міської (міста обласного значення), районної, обласної ради - також до голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників відділів і управлінь з питань, які віднесені до відання ради.

Відповідно до частини 2 вказаної статті під поняттям «депутатське запитання» - розуміється засіб одержання депутатом місцевої ради інформації або роз'яснення з тієї чи іншої проблеми. Відповідь на запитання може бути оголошено на сесії ради або дано депутату місцевої ради в індивідуальному порядку. Запитання не включається до порядку денного сесії, не обговорюється і рішення по ньому не приймається.

Статтею 22 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» визначено порядок розгляду депутатського запиту.

Так, згідно з положеннями наведеної статті - депутатський запит може бути внесений депутатом місцевої ради або групою депутатів попередньо, або на пленарному засіданні ради у письмовій чи усній формі. Запит підлягає включенню до порядку денного пленарного засідання ради.

Депутатський запит обговорюється у разі необхідності на пленарному засіданні місцевої ради.

Рада може зобов'язати відповідний орган подати у встановлений нею строк звіт про виконання рішення по запиту депутата місцевої ради.

Орган або посадова особа, до яких звернуто депутатський запит, зобов'язані у встановлений радою строк дати офіційну письмову відповідь на нього відповідній раді і депутату місцевої ради. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений радою строк, то орган або посадова особа зобов'язані письмово повідомити раді та депутатові місцевої ради, який вніс запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати один місяць з дня одержання запиту. Відповідь на запит у разі необхідності розглядається на пленарному засіданні ради.

Депутат місцевої ради має право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. За результатами відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на цьому наполягає не менше 1/4 присутніх на засіданні депутатів місцевої ради. Посадових осіб, до яких звернуто запит, своєчасно інформують про дату та час обговорення відповіді на запит радою. Вони або уповноважені ними особи мають право бути присутні на цьому засіданні ради.

При цьому, відповідне рішення рада приймає - за результатами розгляду відповіді на депутатський запит .

Тобто, законодавцем розмежовуються поняття «депутатське звернення», «депутатський запит», «депутатське запитання», відтак, - вони не є тотожними за своєю правовою природою та юридичними наслідками їх реалізації.

Як встановлено в судовому засіданні, орган місцевого самоврядування - Козівська районна рада шостого скликання, на двадцять четвертій сесії прийняла, зокрема, сформований текст звернення (заяву) депутатів Козівської районної ради з вимогами до Президента України та Кабінету Міністрів України про їх негайну відставку та оголошення дострокових виборів Президента України, з вимогами до Верховної Ради України про негайні перевибори до Парламенту, з вимогами про негайну відставку керівників силових структур. Крім того, прийнявши оскаржуване рішення, районна рада, підтримуючи активну громадянську позицію багатьох українців, - вирішила звернутись до керівників підприємств, установ і організацій долучитися до загальноукраїнського мирного страйку.

Однак, враховуючи положення частини 2 статті 19 Конституції України, - суд приходить до висновку, що чинне законодавство не вимагає здійснення додаткових процедур для направлення депутатського звернення (схвалення тощо).

В той же час, у випадку реалізації депутатських повноважень шляхом направлення депутатського звернення, - таке звернення надсилається безпосередньо адресатам, а не виноситься на голосування, оскільки схвалення звернення депутатів - не належить до компетенції районної ради.

З врахуванням вищенаведених доводів, судом не приймаються до уваги твердження відповідача з приводу того, що Козівська районна рада, реалізуючи принцип народного волевиявлення, вправі була приймати рішення за наслідками розгляду звернення депутатів.

Такі висновки суду кореспондуються з приписами статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

При цьому, як видно із вищезазначеного, при вирішенні даного спору, - суд жодним чином не заперечує права на звернення депутатів районної ради до органів державної влади на підставі статті 40 Конституції України та статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», однак, звертає увагу на те, що реалізація такого права - повинна здійснюватись ними самостійно, і будь-якого погодження з відповідною радою, згідно з вимогами Закону - не передбачає.

В той же час, недотримання зазначених вимог може призвести до порушення прав депутатів, гарантованих Законом України «Про статус депутатів місцевих рад».

Окрім того, необхідно також звернути увагу на те, що у чинному законодавстві України відсутній і закон, який би визначав компетенцію районної ради щодо оголошення страйку чи компетенцію на звернення до керівників підприємств, установ і організацій стосовно їх долучення до страйку.

Відповідно до статті 44 Конституції України, ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається за поданням виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) чи іншої організації найманих працівників, уповноваженої згідно із статтею 3 цього Закону представляти інтереси найманих працівників, загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом.

Таким чином, відповідач - не є органом, уповноваженим на прийняття рішення про оголошення страйку чи рішення з приводу звернення з проханням долучитися до страйку до керівників підприємств, установ і організацій.

Згідно з положеннями статті 144 Конституції, пункту 10 статті 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» - акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

При цьому, частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Таким чином, аналізуючи оскаржуване прокурором рішення, - суд приходить до висновку, що пункти 1-6 вказаного рішення, які безпосередньо стосуються питання прийняття сформованого тексту заяви депутатів районної ради, а також питання про звернення до керівників підприємств, установ і організацій з приводу їх долучення до загальноукраїнського мирного страйку, - прийняті відповідачем не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.

Відтак, вказані пункти оскаржуваного рішення - не відповідають нормам права, закріпленим законом, а тому - є протиправними та підлягають скасуванню.

В той же час, при вирішенні даного спору судом не приймаються до уваги і ряд доводів прокурора, зокрема, посилання на положення статі 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки вказана стаття регулює питання компетенції - не районних рад, а - питання делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних та міських рад щодо відповідних питань.

Не приймаються до уваги судом і посилання представника позивача на порушення відповідачем статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» - в частині прийняття оспорюваного рішення без його попереднього оприлюднення у визначений законом термін, оскільки частиною 2 вказаної статті встановлено, що інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації. Окрім того, чинне законодавство - не виключає можливості подавати на розгляд сесії ради проект відповідного рішення безпосередньо у день голосування згідно Регламенту роботи відповідної ради.

При цьому, суд також звертає увагу органу прокуратури на неприпустимість ревізування змісту депутатських звернень, оскільки такі дії органу прокуратури виходять за межі наданих йому законом повноважень та суперечать статті 40 Конституції України.

Керуючись положеннями частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо розгляду адміністративної справи в межах заявлених позовних вимог, - пункт 7 оскаржуваного рішення відповідача судом на предмет його правомірності та відповідності вимогам закону - не досліджувався, хоча в судовому засіданні представник відповідача зазначив, що він виконаний.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову - шляхом визнання протиправними та скасування пунктів 1-6 рішення двадцять рішенням двадцять четвертої сесії Козівської районної ради Тернопільської області від 02 грудня 2013 року №233 «Про стан громадянських прав і свобод в Україні та підтримку євроінтеграційного курсу України».

В силу вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України - питання про судові витрати у даній справі - не вирішується.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 153, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Прокурора Козівського району Тернопільської області - задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати пункти 1 (перший), 2 (другий), 3 (третій), 4 (четвертий), 5 (п'ятий) та 6 (шостий) рішення відкритої позачергової двадцять четвертої сесії Козівської районної ради Тернопільської області шостого скликання від 02 грудня 2013 року №233 «Про стан громадянських прав і свобод в Україні та підтримку євроінтеграційного курсу України».

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

/Повний текст постанови складено 14.01.2014 року/.

Головуючий суддя Хрущ В. Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В. Л.