ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2009 р.                                                                                Справа №  10/17

м. Чернівці                                                                                             11-00   год.

За позовом Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області

до редакції комунального друкованого засобу масової інформації Кельменецької районної газети “Рідне слово”

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Юр’єва Світлана Олексіївна

про визнання незаконним наказу від 03.05.2006 р. № 20 та зобов’язання забезпечити відшкодування зайво виплачених коштів у сумі 18850,15 грн.

Суддя       Т.І. Ковальчук

Секретар судового засідання – Марущак І.В.

За участю представників:

Від позивача –Фалуш П.В., дов. від 08.01.2009 р. № 24-25-13/9

Від відповідача –Твердохліб В.П., головний редактор

Від третіх осіб –УПФУ у Кельменецькому районі - Присакар Т.О., начальник управління, Білобрицька Р.В., дор. від 10.03.2009 р. № 956/02

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до Кельменецької районної державної адміністрації, Кельменецької митниці, управління праці та соціального захисту населення Кельменецької районної державної адміністрації, редакції комунального друкованого засобу масової інформації Кельменецької районної газети “Рідне слово”, Державної податкової інспекції у Кельменецькому районі про визнання незаконними розпорядчих документів та забезпечення відшкодування коштів на загальну суму 220185,78 гривень,

Ухвалою від 24.01.2009 р. відкрито провадження у справі та роз’єднано позовні вимоги в окремі провадження стосовно кожного відповідача.

За вказаним позовом щодо відповідача редакції комунального друкованого засобу масової інформації Кельменецької районної газети “Рідне слово” відкрито провадження у справі № 10/17 за вимогами про визнання незаконним наказу від 03.05.2006 р. № 20 про звільнення з роботи працівника відповідача Юр’євої С.О. та зобов’язання забезпечити відшкодування зайво виплачених коштів у сумі 18850,15 грн.

Позов обгрунтований тим, що проведеною працівниками КРВ у Кельменецькому районі ревізією використання коштів Пенсійного фонду України на утримання  органів фонду, а також окремих питань використання коштів, призначених на виплату пенсій в управлінні Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області встановлено зайву виплату пенсій за рахунок коштів Державного бюджету в сумі 220185,78 грн., що виявилося при проведенні зустрічних звірок в Кельменецькій районній державній адміністрації, Кельменецькій митниці, Управлінні праці та соціального захисту населення Кельменецької районної державної адміністрації, Редакції комунального друкованого засобу масової інформації Кельменецькій районній газеті “Рідне слово”, державній податковій інспекції у Кельменецькому районі. Зокрема, відповідачем Редакцією газети “Рідне слово” звільнено з посади одну особу –Юр’єву С.О. за півтора року до встановленого законодавством строку за п. 2 ст. 40 КЗпП України на підставі заяви та висновку лікарсько-консультаційної комісії, що суперечить нормам трудового законодавства, відповідно до якого, зокрема Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, такі висновки мали видаватися медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), а не ЛКК. У подальшому, зазначається у позові, вказана особа достроково оформила пенсію у зв’язку із звільненням за п. 2 ст. 40 КЗпПУ, однак звільнення не відбулося з ініціативи власника або уповноваженого ним органу і було неправомірним, що призвело до зайвої виплати коштів Державного бюджету Юр’євій С.О. на загальну суму 18850 грн.

Відповідач надав заперечення, в яких позов не визнав з тих підстав, що в разі якщо Юр’єву С.О. було звільнено з роботи неправильно, то УПФУ в Кельменецькому районі могло не брати до уваги наказ про її звільнення і запропонувати надати іншу довідку або відмовити їй у призначенні пенсії, підставою для звільнення  Юр’євої С.О. за п. 2 ст. 40 КЗпП України був висновок ЛКК про невідповідність виконуваній роботі за станом здоров’я працівника, що свідчить про погіршання стану здоров’я і дає підстави для розірвання трудового договору, відтак наказ від 03.05.2006 р. № 20 є законним, а підстав для задоволення позову немає.

Ухвалою від 12.03.2009 р. до участі у справі на стороні відповідача залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору гр. Юр’єву Світлану Олександрівну.

Третя особа Юр’єва С.О. в судове засідання 11.06.2009 р. не з’явилася, надіслала до суду клопотання про розгляд справи без її участі в зв’язку із станом здоров’я,  просить залишити позов без задоволення, оскільки з роботи її звільнено правомірно.

Представник позивача в судовому засіданні 11.06.2009 р. просив позов задовольнити, представник відповідача позов не визнав.

Представники УПФУ в Кельменецькому районі пояснили суду, що пенсії особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано в зв’язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров’я, оформлялися у відповідності до поданих документів на підставі відповідних наказів про звільнення працівників з роботи та згідно чинного законодавства, порушень з боку управління Пенсійного фонду під час оформлення таких пенсій немає.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

 Судовим розглядом справи встановлено наступне.

28.03.2008 р. Контрольно-ревізійним відділом у Кельменецькому районі проведено ревізію використання коштів Пенсійного фонду України на утримання органів Фонду, а також окремих питань використання коштів, призначених на виплату пенсій, в управлінні Пенсійного фонду у Кельменецькому районі за період 2005-2007 роки та завершений звітний період 2008 року, про що складено відповідний акт за № 24-25/20 від 28.03.2008 р. (а.с. 9-36).

Під час ревізії окремих питань законності використання коштів, призначених на виплату пенсій, ревізією законності призначення, встановлення та виплати пенсій, проведеною вибірковим способом по 193 особових справах, сформованих у 2007 році, випадків надання пенсій громадянам, які не мають право на їх отримання, не встановлено.

Разом з тим, в акті зазначено, що проведеними зустрічними звірками по питанню наявності підтверджуючих документів щодо дострокового звільнення працівників у відповідності до ст. 21 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” за півтора року до встановленого законодавством строку за п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю у зв’язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров’я встановлено, що в Кельменецькій митниці звільнено 2 працівника, у Кельменецькому управлінні соціального захисту населення  - 2 працівника, в Кельменецькій райдержадміністрації - 3 працівника, в редакції газети “Рідне слово” - 1 працівника та в ДШ у Кельменецькому районі - 1 працівника на підставі заяв та висновків лікарсько-консультаційної комісії, що суперечить нормам трудового законодавства, оскільки розірвання трудового договору не відбулося з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, як того вимагає п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9, при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП (а.с. 32).

Також в акті зазначено, що згідно п.1, п. 21 постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.1994 року № 221 “Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності” експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності проводиться МСЕК, а висновки ЛКК несуть рекомендаційний характер і не визначають ступінь втрати працездатності працівників.

Відтак, в акті ревізорами зроблено висновок, що в результаті неправомірного звільнення в установах працівниками, які достроково оформили пенсії за п. 2 ст. 40 КЗпП, за ревізійний період до досягнення ними пенсійного віку отримано коштів Державного бюджету в сумі 220185,78 грн., допущені установами при звільненні працівників порушення призвели до зайвої виплати коштів Державного бюджету в сумі 220185,78 грн., у т.ч. в 2005 р. –20141,15 грн., у 2006 р. –85553,26 грн., у 2007 р. –91098,11 грн. та в січні-березні 2008 р. –23393,26 грн. (а.с. 33).

З додатку до акту № 64 “Зведені дані щодо отриманої пенсії особами, звільненими згідно п. 2 ст. 40 КЗпП за висновками ЛКК до досягнення пенсійного віку за період 2005-2007 років та січень-березень 2008 року” видно, що працівник Редакції газети “Рідне слово” Юр’єва С.О. отримала пенсію на загальну суму 18850,15 грн. (а.с. 37-38).

Спору щодо дійсної виплати пенсій у справі немає.   

Проведеною в Редакції газети “Рідне слово” зустрічною звіркою наявності підтверджуючих документів щодо дострокового звільнення працівників у зв’язку з виходом на пільгову пенсію та перевіркою особових справ встановлено, що протягом 2005-2007 р. одного працівника відповідального секретаря Юр’єву С.О. звільнено згідно п. 2 ст. 40 КЗпП на основі висновку ЛКК № 123/1 від 28.04.2006 р. (довідка зустрічної звірки від 06.03.2008 р. № 24-25-/12) (а.с. 41-42).

Так, наказом редактора газети “Рідне слово” № 20 від 03.05.2006 р. звільнено Юр’єву С.О. з посади відповідального секретаря редакції райгазети “Рідне слово” згідно поданої заяви і ст. 40 Кодексу законів про працю України част.2 і висновку ЛКК від 28.04.2006 р. № 123/7 з третього травня 2006 року (а.с. 43).

При проведенні зустрічної звірки у Кельменецькій центральній районній лікарні, оформленої довідкою від 27.02.2008 р. № 24-25-/9, встановлено, що при лікарні створена лікарсько-консультативна комісія, однак пояснення у голови ЛКК Коцюбан І.Л. щодо повноважень ЛКК та реєстрації висновків не отримано через її відсутність (а.с. 39-40).

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначаються Законом України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Права державної контрольно-ревізійної служби визначено  в ст. 10 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”.

Так, зокрема, згідно з пунктами 1 та 7 ст. 10 Закону органам контрольно-ревізійної служби надано право:

- перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

- пред’являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку визначає Закон України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” (далі –Закон).

Станом на день звільнення з роботи Юр’євої С.О. даний Закон діяв у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 06.02.2003 р. № 524-IV.

Відповідно до ст. 10 Закону громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

Ст. 21 Закону в редакції Закону від 06.02.2003 р. № 524-IV передбачала, що особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров’я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають необхідний загальний трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах. Розмір і порядок виплати пенсій у разі їх дострокового призначення регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Як видно з положень п. 2 ст. 40 КЗпП України, Кодекс не визначає, яким саме документом повинна підтверджуватися невідповідність працівника займаній посаді за станом здоров’я.

Постановою  Кабінету Міністрів України від 04.04.1994 р. № 221 затверджено Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності.

Відповідно до п. 8 вказаного Порядку МСЕК установлює:

а) ступінь обмеження життєдіяльності людини, стан працездатності, групу інвалідності, причину і час настання інвалідності внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва чи професійного захворювання;

б) ступінь втрати працездатності (у відсотках); 

в) причинний зв’язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням інших обов’язків військової служби;

г) причинний зв’язок інвалідності з захворюванням чи каліцтвом, що виникли в дитинстві, уродженим дефектом;

д) ступінь втрати здоров’я, групу, причини, зв’язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій та Чорнобильської катастрофи;

е) ступінь стійкої втрати працездатності у хворих для направлення їх у будинки-інтернати для престарілих та інвалідів;

є) медичні показання на право одержання інвалідами автомобілів з ручним керуванням і протипоказання до їх керування.

До затвердження Міністерством охорони здоров’я Положення про експертизу тимчасової непрацездатності (наказ МОЗ України від 09.04.2009 р. № 189), на території України також діяло Положення про експертизу тимчасової непрацездатності в лікувально-профілактичних установах (у тому числі в клініках вищих медичних закладів, інститутів удосконалення лікарів та науково-дослідних інститутах), затверджене Міністерством охорони здоров’я СРСР від 14.07.1975 р. № 06-14/6.

Розділом VI цього Положення визначено порядок організації та функції лікарсько-консультативної комісії (ЛКК).

Відповідно до п. 13 Розділу VI Положення 14.07.1975 р. № 06-14/6 ЛКК:

а) організовується в лікувально-профілактичних установах (лікарнях, амбулаторно-поліклінічних установах, диспансерах, жіночих консультаціях та ін.), клініках вищих медичних навчальних закладів, інститутів у складі заступника головного лікаря по експертизі (головного лікаря) –голова лікарсько-консультативної комісії, завідуючого відповідним відділенням і  лікуючого лікаря. У випадку необхідності для консультації можуть залучатися відповідні спеціалісти цієї чи іншої установ;

б) вирішує клініко-експертні питання тільки після особистого огляду хворого і вивчення даних медичного обстеження;

в) вирішує складні та конфліктні питання експертизи працездатності, перевіряє правильність проведеного обстеження, встановленого діагнозу, призначеного лікування, обґрунтованості видачі і продовження лікарняних листів, надає рекомендації по раціональному працевлаштуванню хворих, проводить продовження лікарняних листів в межах строків, встановлених чинним законодавством.

Згідно пп. “а” п. 15 Положення 14.07.1975 р. № 06-14/ лікарсько-консультаційна комісія в установленому законом порядку видає висновки робітникам, службовцям і колгоспникам про необхідність за станом здоров’я їх тимчасового чи постійного переведення на роботу з полегшеними умовами праці чи на роботу з виключенням протипоказаних виробничих факторів; при цьому ЛКК визначає характер рекомендованої роботи з урахуванням кваліфікації хворого.

На думку суду, наведене свідчить про те, що відповідні висновки ЛКК про стан здоров’я працівника можуть бути підставою для звільнення такого працівника по п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з невідповідністю займаній посаді за станом здоров’я.

Суд відхиляє твердження позивача, що такі висновки може надавати лише МСЕК, оскільки Порядком організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності від 04.04.1994 р. видача таких висновків не віднесена до виключної компетенції МСЕК.

Некоректним є посилання позивача на п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України  від 6.11.1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, оскільки в даному пункті Верховний Суд України зазначає, що  суд може визнати звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП правильним в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов’язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров’я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. Однак у даному пункті Верховний Суд України не вказує, що дані про стан здоров’я працівника  повинні підтверджуватися виключно висновком МСЕК.

Як установлено у справі, звільнення  Юр’євої С.О. проведено на підставі її заяви та висновку ЛКК від 28.04.2006 р. № 123/1 (у наказі відповідача № 20 від 03.05.2006 р. помилково зазначено № 123/7), з якого видно, що Юр’єва С.О. хворіє на рекурентний депресивний розлад і їй протипоказані нервово-емоційні навантаження (а.с. 69).

Зазначені протипоказання позивач не спростовує які такі, що самі по собі не дають підстав для звільнення вказаного працівника внаслідок невідповідності займаній посаді за станом здоров’я, позивач заперечує висновок ЛКК лише з точки зору компетенції органу, який його видав. Однак у ході розгляду справи суд дійшов висновку, що на час видачі висновку про стан здоров’я Юр’євої С.О. ЛКК при Кельменецькій центральній районній лікарні мала право видавати такий висновок, а роботодавець –Редакція газети “Рідне слово” не мала права не брати його до уваги, сама ж Юр’єва С.О. визнавала,  що стан її здоров’я не давав можливості виконувати трудові обов’язки, оскільки подала відповідну заяву, про що зазначено в наказі № 20 від 03.05.2006 р.

Окрім того, ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як уже зазначалося, повноваження органів контрольно-ревізійної служби визначені Законом України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”.

Однак, цей Закон не наділяє органи контрольно-ревізійної служби повноваженнями звертатися до суду з позовами про визнання наказів (розпоряджень) про звільнення з роботи незаконними.

Такі позови можуть подаватися працівниками, які вважають, що їх незаконно звільнили з роботи, або прокурорами в порядку ст.ст. 1, 36-1 Закону України “Про прокуратуру”.

П. 4 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України також передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень,  у випадках, встановлених законом.

За таких обставин підстав для визнання незаконним наказу Редакції газети “Рідне слово” про звільнення з роботи Юр’євої С.О.  суд не вбачає.

Не впливає на даний висновок суду той факт, що під час звільнення Юр’євої С.О. не пропонувалася інша робота, як це передбачено ч. 2 ст. 40 КЗпП України, оскільки вона висловили згоду на таке звільнення, подавши відповідну заяву.

Таким чином, встановивши відсутність у позивача повноважень щодо звернення з позовом до суду про визнання недійсними розпорядчих документів про звільнення працівників з роботи та відсутність законодавчо визначених підстав для визнання наказу Редакції газети “Рідне слово” № 20 03.05.2006 р. незаконним, у суду відсутні також підстави для задоволення позовної вимоги про зобов’язання відповідача забезпечити відшкодування зайво виплачених коштів у сумі 18850,15 грн. пенсії,  виплаченої третій особі, оскільки подальше оформлення пенсії Юр’євої С.О. відбувалося відповідно до ст. 21 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”. Окрім того, навіть безпідставно набуті  пенсії не підлягають поверненню за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка її виплатила, і недобросовісності з боку набувача (ст. 1215 Цивільного кодексу України).

За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити в цілому.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 6-12, 17, 160-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.          У задоволенні позову відмовити повністю.

Порядок апеляційного оскарження

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 КАС України -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

У судовому засіданні 11.06.2009 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст підписано 12.06.2009 р.

Суддя                                                                           Ковальчук Т.І.