АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/3196/16 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 627/624/13-ц Остапов М.О.

Категорія : трудові Доповідач -Гальянова І.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого, судді: Гальянової І.Г.,

суддів: Колтунової А.І.,

Черкасова В.В.,

за участю секретаря: Кравченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» на заочне рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» , треті особи у справі : Октябрьське районне управління Пенсійного Фонду України в м.Полтаві, Краснокутське районне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про стягнення невиплаченого середнього заробітку за період невиконання рішення суду , про проведення відрахувань до Пенсійного фонду страхових внесків, відшкодування заподіяної моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА :

08 травня 2013 року позивач звернувсь до суду з позовом, в якому, з урахуванням остаточних уточнень позовних вимог, з посиланням на ст. 236 КЗпП України та п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену середню заробітну плату за період вимушеного прогулу з 04 червня 2009 року по 16 червня 2014 року, з урахуванням підвищення заробітної плати у виробничих структурах Дочірної компанії «Укргазвидобування » Національної акціонерної Компанії «Нафтогаз України» серед інженерно-технічних працівників з 01 квітня 2009 року по 01 червня 2014 року в сумі 338835, 77 грн. . Зобов'язати відповідача перерахувати до Пенсійного фонду України страхові внески з суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08 травня 2008 року і за час невиконання рішення суду з 04 червня 2009 року до 31 грудня 2010 року з відображенням цього в щомісячній звітності до Управління Пенсійного фонду України в Краснокутському районі Харківської області в порядку ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » від 09 липня 2003 року № 1058ІУ. Зобов'язати відповідача перерахувати до Пенсійного фонду України страхові внески з суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08 травня 2008 року і за час невиконання рішення суду з 01 січня 2011 року по 16 червня 2014 року з відображенням цього в щомісячній звітності до Октябрьського районного Управління Пенсійного фонду України в м. Полтава в порядку статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » від 09 липня 2003 року № 1058ІУ та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, розмір якої визначає в 80 000,00 грн . ( т.1 а.с.194-199).

Заочним рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 12 січня 2016 року вказані позовні вимоги позивача задоволені. Суд стягнув з відповідача на його користь за час вимушеного прогулу з 04 червня 2009 року по 16 червня 2014 року в сумі 338 835 гривень 77 коп.

Суд зобов`язав відповідача перерахувати до Пенсійного Фонду України страхові внески з суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08 травня 2008 року та за час невиконання рішення суду з 01 січня 2011 року по 16 червня 2014 року з відображенням цього в щомісячній звітності до Октябрьського районного Управління Пенсійного фонду України в місті Полтава в порядку статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року.

Суд стягнув з відповідача на користь позивача 50000,00 гривень моральної шкоди та відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог в іншій частині.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 16 березня 2016 року заява представника відповідача про перегляд зазначеного заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на не повне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та наявним у справі доказам.

Представник відповідача зазначає, що стягнута судом сума 338835, 77 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу складається як із невиплаченої заробітної плати, так і сум, які є коефіцієнтами підвищення заробітної плати, при цьому судом не взято до уваги, що відповідно до пункту 4.3.1.Колективних договорів за 2008-2014 роки , встановлено розміри тарифних ставок для визначення схем посадових окладів на відповідні коефіцієнти співвідношення, які визначені Додатком № 2 до Колективних договорів за 2008-2014 роки та по своїй суті визначають механізм їх підвищення. Судом також не взято до уваги, що абзац 4 пункту 4.3.1 Колективного договору за 2012-2014 роки вказано, що підвищення розмірів тарифних ставок для визначення схем посадових окладів і тарифних ставок робітників професійних груп протягом дії Колективного договору вносяться спільним рішенням Роботодавця та об'єднання профкому .В колективних договорах за 2008-2011 роки в абзаці 2 пункту 4.1. також вказано, що у разі відсутності в Договорі будь-якого із зазначених елементів оплати праці, або покращення існуючих, рішення щодо порядку їх застосування або впровадження приймаються спільним рішення Роботодавця та об'єднаного профспілкового комітету. Представник відповідача також зазначає, що судом такі спільні рішення та накази про підвищення посадових окладів не досліджувались, оцінка їм не надавалась та доводи відповідача про неправомірність застосування коефіцієнтів підвищення заробітної плати до посади, яка відсутня у відповідних наказах про підвищення заробітної плати та в штатному розписі судом не обговорювались та суд на основі власних припущень довільно приблизно визначив тотожну посаду, яку міг би обіймати на даний час позивач, та застосував той коефіцієнт, який хоче позивач. Також зазначає на необгрунтований розгляд судом першої інстанції справи в заочному порядку, посилаючись на те, що суд сторони в судове засідання 11 січня 2016 року не викликав. Також зазначає, що по вимогам щодо зобов'язання відповідача вчинити зазначені вище дії позивач є неналежною стороною, оскільки Пенсійний Фонд не наділив його такими повноваженнями.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача, посилаючись на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача,його представника та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу , судова колегія приходить до висновку , що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом під час розгляду справи встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обгрнутованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог. заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи вказані позовні вимоги позивача , суд першої інстанції виходив з їх законності та обгрнутованності.

Вказаний висновок суду відповідає вимогам закону та наявним у справі доказам, яким суд дав належну оцінку.

Так, судом першої інстанції встановлено , підтверджено наявними у справі доказами та сторонами не заперечується, що від рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2009 року позивач був поновлений на роботі на посаді начальника служби пожежної безпеки та охорони об'єктів Краснокутського НГП газопромислового управління «Харківгазвидобування» Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з 8 травня 2008 року, також на його користь було стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 8 травня 2008 року по 4 червня 2009 року та моральну шкоду.

Судом першої інстанції також встановлено, підтверджено наявними у справі доказами та сторонами не заперечується , що вказане рішення в частині поновлення позивача на роботі було виконано відповідачем 16 червня 2014 року.

У відповідності до ст. 236 КЗпП України, у випадку затримання власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить рішення про виплату йому середнього заробітку або різниці заробітку за час затримки.

В роз»ясненнях, які містяться в пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи , невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінета Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

За змістом пункту 10 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства , а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах( угодах) як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток-заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються в обчисленні середньої заробітної плати , за проміжок часу до підвищення - коригується на коефіцієнт їх підвищення.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України, в колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановленню форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.

Судом першої інстанції встановлено , підтверджено наявними у справі доказами та відповідачем не спростовано , що в п. 4.1. Колективних договорів НАК «Нафтогаз України» ДК «Укргазвидобування», ПАТ «Укргазвидобування» на 2008-2014 роки зазначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри всіх видів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються в колективному договорі. Відповідно до п. 4.3.1. Колективних договорів за 2008 - 2014 роки, встановлено розміри тарифних ставок для визначення схем посадових окладів і тарифних ставок робітників професійних груп, а самі схеми посадових окладів, тарифних ставок визначаються шляхом множення розмірів вищевказаних тарифних ставок на відповідні коефіцієнти співвідношення, які визначені Додатками № 2 до Колективних договорів за 2008-2014 роки та по своїй суті визначають механізм їх підвищення.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку за період з 04.06.2009 року по16 червня 2014 року середній заробіток за час вимушеного прогулу,з урахування коефіцієнту підвищення заробітної плати, складає 338 835 гривень 77 коп.( т.1 а.с.194-199).

При цьому, заперечуючи проти такого підвищення, представник відповідача , в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, не надав ні суду першої інстанції. ні суду апеляційної інстанції будь-яких доказів, які б підтверджували ту обставину що заробітна плата на підприємстві не підвищувалась, як і не надав суду доказів, які б спростували наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки судом першої інстанції також встановлено, підтверджено наявними у справі доказами та представником відповідача не спростовано, що відповідачем за час вимушеного прогулу позивача ОСОБА_3 в період з 08.05.08р. по 16.06.14р. не здійснені відповідні відрахування до Пенсійного фонду України, чим порушені вимоги Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464- IV, то суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про зобов`язання відповідача перерахувати до Пенсійного Фонду України страхові внески з суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08 травня 2008 року та за час невиконання рішення суду з 01 січня 2011 року по 16 червня 2014 року з відображенням цього в щомісячній звітності до Октябрьського районного Управління Пенсійного фонду України в місті Полтава в порядку статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року та обгрунтовано не взяв до уваги заперечення представника відповідача, що позивач є неналежною стороною в зазначених правовідносинах, оскільки невиконання вказаних зобов'язань порушують його право на соціальний захист, який зокрема забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків підприємств, установ та організацій.

Доводи, викладені представником відповідача вказаних висновків суду не спростовують, були предметом їх розгляду судом першої інстанції , яким суд дав належну оцінку та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.

Заочне рішення суду від 12.01.2016 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн. представником відповідача в апеляційному порядку не оскаржується, а тому , у відповідності до ч.1 ст. 303 ЦПК України, законність і обгрунтованість рішення суду в цій частині , судом апеляційної інстанції не перевіряється.

З огляду на наведене, судова колегія приходить до висновку про залишення заочного рішення суду від 12.01.2016 року без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 317, 319, 218, 209 ЦПК України, судова колегія,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» відхилити.

Заочне рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий, суддя : І.Г. Гальянова

Судді : А.І. Колтунова

В.В. Черкасов