АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 540/664/15-к Номер провадження 11-кп/786/70/16Головуючий у 1-й інстанції Кравець С. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Категорія ч.2 ст.389 КК України Н.Т.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого Ландара О.В.

суддів Герасименко В.М., Куліша В.М.

при секретарі Козин Н.В.

за участю прокурора Акулової С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_2 на вирок Машівського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2015 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та жительку АДРЕСА_1, громадянку України, ІНФОРМАЦІЯ_2, працюючу доцентом кафедри психології Харківського інституту міжрегіональної академії управління персоналом, розлучену, раніше судиму,-

- 14.08.2014 Карлівським районним судом Полтавської області за ч.1 ст.125 КК України на 160 годин громадських робіт,-

засуджено за ч.2 ст. 389 КК України на 2 місяці арешту.

На підставі ст.71 КК України, з урахуванням вимог ст.72 КК України до призначеного покарання частково приєднана невідбута частина покарання за попереднім вироком Карлівського районного суду від 14.08.2014року, та за сукупністю вироків остаточно призначено ОСОБА_2 до відбуття покарання у вигляді 2 місяців 5 днів арешту.

За змістом вироку суду ОСОБА_2 визнана винуватою у тому, що вона, будучи засудженою за вироком Карлівського районного суду від 14.08.2014року за ч.1ст.125КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 160 годин, нехтуючи попередженням інспектора Карлівського районного підрозділу Чутівського МРВ КВІ, ухилялася від відбування цього покарання, не приступила до його відбуття та за виданим їй направленням КВІ до житлово-експлуатаційного господарства для виконання безоплатних суспільно корисних робіт не з’являлася.

У поданій апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_2 просить вирок місцевого суду щодо неї скасувати, а провадження закрити. Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що висновки суду про її винуватість, викладені у обвинувальному вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не підтверджені належними доказами, зібраними стороною обвинувачення. Зокрема вона вважає, що ці докази підтверджують лише те, що вона поставлена на облік в КВІ, і що до ВУЖКГ вона не з’являлася, проте не містять доказів її вини в умисному невиконанні громадських робіт. Свою неявку до житлово-експлуатаційного господарства для виконання вироку суду пояснює рядом причин - незадовільним станом здоров’я, необхідністю доглядати за хворою матір’ю та касаційного оскарження судових рішень Ці обставини апелянтка вважає поважними, такими, що об’єктивно перешкоджали її виконувати покарання, призначене вироком від 14.08.2014., та не утворюють складу злочину через відсутність суспільної небезпечності та її вини.

Інші учасники провадження вирок суду не оскаржували.

Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченої ОСОБА_2 на підтримання поданої апеляції, вислухавши думку прокурора Акулової С.М. про законність і обґрунтованість судового рішення та безпідставність поданої апеляції, перевіривши матеріали справи, провівши часткове судове слідство і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та вироку суду першої інстанції, органами досудового слідства та судом досліджені всі обставини, які могли мати значення для справи. Докази, зібрані по справі є допустимими, достатніми та достовірними.

При цьому, всупереч тверджень апеляції, висновки суду про винність ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, за обставин викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам справи, повністю ґрунтуються на розглянутих у судовому засіданні та наведених у вироку доказах.

Згідно кримінального закону (ст.56 КК України) громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи час безоплатних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Громадські роботи мають примусовий характер, оскільки призначаються за вироком суду, яким особа зобов’язується виконувати ті роботи, вид і характер яких визначаються органом місцевого самоврядування без бажання засудженого і ухилення від яких тягне за собою відповідальність за ч.2ст.389КК України.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст.389 КК України полягає в ухиленні від виконання обов'язку відбути покарання, в тому числі шляхом бездіяльності, особою, засудженою до цього за вироком, який набув чинності.

Закінченим він визнається з моменту вчинення особою хоча б однієї дії чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від виконання обов'язку відбути покарання після вступу вироку в законну силу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Карлівського районного суду від 14.08.2014року ОСОБА_2 засуджена за ч.1ст.125КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 160 годин. Законність вирок місцевого суду перевірялася апеляційною та касаційною інстанціями, які залишили його без зміни.

У відповідності до ст.533КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов’язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Матеріалами кримінального провадження беззаперечно встановлено, що після звернення вироку до виконання, 24 січня 2015року засуджена до громадських робіт ОСОБА_2 була ознайомлена інспектором Карлівського РП Чутівського МРВ КВІ про порядок та умови відбуття цього покарання та згідно зі ст.37 Кримінально-виконавчого кодексу України їй були роз'яснені обов'язки: дотримуватися встановлених законодавством порядку та умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначеному об'єкті і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися за викликом до КВІ, повідомляти інспекцію про зміну проживання, з'являтися туди на реєстрацію у встановлені дні, без дозволу інспекції не виїжджати за межі України, про що від ОСОБА_2 відібрана відповідна підписка (а.с.82). Окрім того вона також була ознайомлена і із змістом ст.398КК України щодо наслідків невідбування покарання у вигляді громадських робіт.

У цей же день органом КВІ їй було видане письмове направлення до Карлівського виробничого управління ЖКХ з яким була укладена угода про спільну діяльність для відбування громадських робіт (а.с.86,90-91)

З показань допитаних у судовому засіданні посадових осіб Карлівського УЖКГ свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вбачається, що засуджену ОСОБА_2 вони не бачили, до них з приводу відпрацювання громадських робіт з направленням та не приходила і до проведення робіт з благоустрою не залучалася, що відображено і у відповідях на запити КВІ та слідчого (а.с. 88, 102).

Указані обставини по суті не заперечувала і не заперечує у апеляційній інстанції і сама Зубань, яка досі не приступила до відбуття покарання. При цьому засуджена не заперечує і того факту, що 3 березня 2015року та 4 серпня 2015року, уже після оголошення підозри за ч.2ст.389КК України, вона попереджалася про кримінальну відповідальність за порушення порядку та умов відбування покарання (а.с.180,181)

Як видно із матеріалів справи, зокрема пояснень ОСОБА_2, вона спочатку відмовлялася від виконання громадських робіт без рішення касаційного суду, посилаючись на недосконалість закону, а потім головним аргументом такої відмови вважала незадовільний стан свого здоров'я.

Однак відповідно до ч.3ст.56 КК України громадські роботи не призначаються лише особам, визнаним інвалідами першої та другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби. До жодної з категорій цих осіб Зубань не відноситься.

Але прирівнюючи себе до інвалідів, засуджена ОСОБА_2 не тільки не надала колегії суддів про це підтверджуючих документів, але і повідомила, що упродовж усього строку провадження по справі, яке триває уже другий рік, вона у відповідні органи СМЕК приводу встановлення інвалідності не зверталася.

Проведена ж в ході часткового судового слідства комісійна судово-медична експертиза констатувала лише наявність у ОСОБА_2 певних обмежень у виконанні фізичної праці.

Отже ці, та інші наведені у вироку суду докази, поза розумним сумнівом викривають засуджену ОСОБА_2 як особу, що умисно ухилялася від відбування покарання у виді громадських робіт, призначених їй за вчинення злочину, а відтак її бездіяльність у невиконанні обов’язку щодо відбування покарання, обґрунтовано визнана злочинною та вірно кваліфікована за ч.2ст.389 КК України.

Покарання, в тому числі й за сукупністю вироків, призначено ОСОБА_2 з дотриманням вимог ст.ст. 65, 71, 72 КК України, з врахуванням тяжкості злочину, особи винної, конкретних обставин справи.

Отже, підстав для зміни чи скасування судового рішення щодо ОСОБА_2 немає.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419  КПК України колегія суддів,-                    

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_2 – залишити без задоволення, а вирок Машівського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2015 року відносно ОСОБА_2 без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення, а засудженим, який тримається під вартою,- в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ: Герасименко В.М. Ландар О.В. Куліш В.М.

(підпис) (підпис) (підпис)

Згідно з оригіналом

Суддя: Ландар О.В.