Справа № 308/13025/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 травня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого Дроботі В.В.

суддівКемінь М.П., ОСОБА_1

при секретарі Рогач О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 березня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року ОСОБА_3 пред’явила до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Ужгородського МВ ГУДМС в Закарпатській області , ТОВ «Наш добробут» позов про усунення перешкод, виселенні з житлового будинку, зняття з реєстрації.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона у жовтні 2011 року набула право власності на житловий будинок і земельну ділянку по вул. Сливовій, 17 в м.Ужгороді, в якому проживає та зареєстрована сім’я ОСОБА_6, що складається з чотирьох осіб. Оскільки ці особи перешкоджають їй здійснювати права власності нерухомого майна, позивачка просила задовольнити її вимоги.

У квітні 2014 року ОСОБА_2 пред’явила зустрічний позов про визнання правочинів недійсними.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що спірне будинковолодіння на час перебування в шлюбі з ОСОБА_4 суттєво збільшилось у своїй вартості, тому є спільною сумісною власністю ще з 2007 року. 18 жовтня 2010 року вона за договором позики одержала від ОСОБА_7 410 800 грн. до 18 квітня 2011 року. Цей договір нею укладено внаслідок обману , жодних грошей за ним вона фактично не одержувала. 17 жовтня 2011 року від її імені ОСОБА_7 продала належний їй будинок і земельну ділянку ОСОБА_3. Цей правочин є фіктивним та нікчемним, оскільки жодних повноважень ОСОБА_7 на відчуження будинку і земельної ділянки вона не давала.

Рішенням суду основний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати, ухваливши нове, яким задовольнити її вимоги, а у вимогах ОСОБА_3 відмовити. Вказує на те, що суд всупереч доведеності факту удаваності договору позики визнав його дійсним. Окрім того, договір купівлі-продажу двох об’єктів нерухомості нотаріусом посвідчений з порушенням існуючого порядку, адже на відчуження спільної сумісної власності подружжя її чоловік згоди не давав.

Ухвалою апеляційного суду від 26 квітня 2016 року у зв’язку з поданою ОСОБА_2 заявою рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання правочинів недійсними щодо відчуження житлового будинку та одержання позики скасовано, а її позов в цій частині залишений без розгляду.

Отже, межами апеляційного розгляду є перевірка законності і обґрунтованості рішення суду в частині основного позову, а зустрічного – в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним щодо земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Згідно з приписами ч.1 ст.304 ЦПК України зазначене правило стосується і розгляду справ в апеляційному провадженні.

У зв’язку з викладеним апеляційний суд у відповідності до положень ст.ст.295, 303, 309 ЦПК України встановив нові обставини у даній справі, оскільки їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, які відповідачка ОСОБА_2 не мала можливості подати до суду з поважних причин.

Так, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 7 квітня 2016 року, яке набуло чинності, встановлено, що в період з 2004 по 2007 роки внаслідок спільних трудових та грошових заощаджень подружжя житловий будинок №17 по вул.Сливовій в м.Ужгороді , який був особистою власністю ОСОБА_2 істотно збільшився у своїй вартості (на 33,63 %), тому він визнаний об’єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2.

Вказаний об’єкт нерухомості зберіг такий правовий статус і у жовтні 2011 року при його відчуженні на користь ОСОБА_3, такий же статус він мав на час ухвалення рішення судом першої інстанції та має на час розгляду справи апеляційним судом.

Як зазначено вище, вимоги ОСОБА_3 зводяться до виселення з житлового будинку №17 по вул.Сливовій в м.Ужгороді та зняття з реєстрації за цією адресою двох його співвласників: ОСОБА_4, ОСОБА_2 та двох членів їх сім’ї.

Відповідно до положень ст.ст.62,63,65,73 Сімейного кодексу України, ст.ст. 368,369 ЦК України вказані особи мають право на володіння та користування даним житловим будинком, тобто вправі безперешкодно проживати в ньому, а отже не підлягають виселенню та зняттю з реєстрації.

Враховуючи встановлення апеляційним судом нових обставин рішення суду, яким позов ОСОБА_3 задоволено, підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Що стосується іншої частини рішення суду, то з врахуванням меж апеляційного оскарження, колегія констатує наступне.

За договором купівлі-продажу 17 жовтня 2011 року ОСОБА_7 від імені ОСОБА_2 відчудила на користь ОСОБА_3 окрім житлового будинку земельну ділянку площею 0.0460 га за зазначеною вище адресою.

Дану земельну ділянку ОСОБА_2 у власність одержала на підставі рішення IV сесії V скликання Ужгородської міської ради №531 від 23 листопада 2007 року, а її право на цей об’єкт нерухомості підтверджено державним актом серії ЯЕ №462293.

Як встановлено рішенням апеляційного суду від 7 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними та визнання будинковолодіння спільною сумісною власністю на час відчуження будинку і земельної ділянки на ній знаходився жилий будинок з надвірними спорудами , який станом на 2007 рік мав статус об’єкта спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з роз’ясненням, що міститься у п.18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року із змінами і доповненнями «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то до іншого подружжя переходить право власності у розмірі частки у спільному будинку, відповідно до ст.120 ЗК, ст. 377 ЦК.

Оскільки згідно положень ст.70 СК та рішення апеляційного суду від 7 квітня 2016 року розміри часток ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в будинку є рівними, то таке ж право вони з 2007 року мають і на земельну ділянку по вул.Сливовій, 17 в м.Ужгороді.

Таким чином, за договором від 17 жовтня 2011 року було відчужено земельну ділянку яка являлась об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2.

Вважаючи вказаний договір оспорюваним та пред’явивши зустрічний позов про визнання його недійсним ОСОБА_2 не врахувала наступне.

Згідно положень ст.215 ЦК України оспорюваним правочином є такий правочин , якщо його недійсність прямо не встановлена законом. Такий правочин підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання його недійсним судом не вимагається, оскільки він є нікчемним з моменту його укладення.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Правочин, який порушує публічний порядок ,є нікчемним.

Оскільки 17 жовтня 2011 року всупереч волі та без згоди ОСОБА_4 було відчужено його власність у вигляді 1\2 частини земельної ділянки, то при цьому було порушено його конституційне право, передбачене ст.41 Конституції України на володіння, користування та розпорядження одним з об’єктів цивільного права.

Отже, у цій частині правочин є нікчемним

В іншій частині, а саме: щодо відчуження 1\2 частини земельної ділянки , яка належала ОСОБА_2, правочин також є нікчемним.

Згідно ч.3 ст.65 СК України для укладення одним з подружжя договору, який потребує нотаріального посвідчення і спрямований на відчуження майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, згода другого з подружжя на укладення такого договору має бути нотаріально засвідчена.

Є доведеним, що ОСОБА_4 таку згоду своїй дружині ОСОБА_2 на відчуження належної їй ? частини земельної ділянки не давав.

Відповідно до вимог ч.1ст.220 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору , що включає в себе нотаріально засвідчену згоду другого подружжя на укладення договору, такий договір є нікчемним.

Отже, договір купівлі-продажу, укладений 17 жовтня 2011 року від імені ОСОБА_2, ОСОБА_7 з ОСОБА_3 щодо земельної ділянки на вул.Сливовій , 17 в м.Ужгороді є нікчемним в цілому.

Таким чином, визнання його недійсним не вимагається. Враховуючи наведене, у вимогах ОСОБА_2 слід відмовити саме з цих підстав.

Викладене вище, в силу вимог ст.309 ЦПК України є підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.6 ст.154 ЦПК України колегія одночасно з ухваленням нового рішення скасовує заходи забезпечення зустрічного позову , вжиті ухвалою суду першої інстанції від 26 травня 2014 року щодо земельної ділянки.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 березня 2015 року скасувати, ухваливши нове, яким у вимогах ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, ТОВ «Наш добробут» про усунення перешкод, виселення з житлового будинку та зняття з реєстрації - відмовити.

У вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу щодо земельної ділянки відмовити з підстав, зазначених у мотивувальній частині даного рішення.

Заходи забезпечення зустрічного позову, вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26 травня 2014 року у виді накладення арешту на земельну ділянку по вул.Сливовій, 17 в м.Ужгороді, - скасувати.

Рішення набуває законної сили після його проголошення, але може бути оскаржено протягом 20 днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: