ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
21.07.2009 р. № 2а-5974/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Донця В.А. , суддів Блажівської Н.Є. Пащенко К.С. при секретарі судового засідання Сулім А.В. вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного комітету України у справах національностей та релігій
про визнання неправомірним та скасування рішення
За участю:
Позивача ОСОБА_1- довідка № 006207 від 14.07.09;
Від позивача ОСОБА_2 - (за усним клопотанням) паспорт від 22.04.98;
Від відповідача Чирка О.А.- довіреність № 9/1-21-779 від 01.12.08;
О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою, в якій просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій (надалі Відповідач) № 257-09 від 28.04.2009 року та зобов`язати Державний комітет України у справах національностей та релігій здійснити розгляд справи у відповідності з процедурою, передбаченою чинним законодавством.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (надалі Позивач) отримав повідомлення від Управління міграційної служби про відмову у наданні статусу біженця на підставі рішення Відповідача № 257-09 від 28.04.2009 р. На думку Позивача рішення Відповідача є протиправним.
Представник Відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач, відповідно до заяви від 24.12.2008р. № 212, звернувся до Управління міграційної служби в м. Києві для отримання статусу біженця.
Наказом Відповідача від 20.01.2009 № 31 на підставі висновку Управління міграційної служби в м. Києві від 20.01.2009 № 08.25.0211-01, було прийнято документи Позивача для оформлення з метою вирішення питання про надання статусу біженця.
За результатами розгляду особової справи Позивача Управління міграційної служби в м. Києві склало висновок від 20.03.2009, яким рекомендувало відмовити у надані статусу біженця у зв’язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та у зв’язку із перебуванням у третій безпечній країні.
Рішенням від 28.04.2009 № 257-09 Відповідач підтримав висновок Управління міграційної служби в м. Києві та відмовив Позивачу у надані статусу біженця.
Вирішуючи дану справу суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до абз. 2 статті 1 Закону України “Про біженців” від 21.06.2001 № 2557-III (надалі Закон № 2557-III) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно зі статтею 10 Закону № 2557-III статус біженця не надається особі: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Статтею 14 Закону № 2557-III встановлений порядок прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця, так цією статтею встановлено, що рішення за заявою про надання статусу біженця приймається Відповідачем протягом місяця. У разі потреби, Відповідач може вимагати додаткової інформації у органу міграційної служби та з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи. На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, Відповідач приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця. Якщо Відповідач прийняв рішення про відмову у наданні статусу біженця, орган міграційної служби протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято це рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Відповідно до особової справи Позивача, копію якої долучено до матеріалів справи, під час співбесіди з працівниками міграційної служби Позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, зазначивши, що він громадянин Узбекистану, до приїзду в Україну був у Росії, де з травня по грудень 2008 р. перебував у м. Владивосток. В 1996 р. помер його батько, який був релігійним наставником (муллою). Позивач разом зі старшим братом ОСОБА_3 продовжили його справу. У 1998 р. Позивача заарештували, під час обшуку у нього вилучили релігійну літературу та намагались довести, що ця література є екстремістською. Експертиза довела, що дана література не є вакхабістською. Оскільки Позивача не могли засудити за статтею за вакхабізм, на думку Позивача, його несправедливо засудили за несплату податків на шість місяців. Позивачу було заборонено займатися релігійною діяльністю. Після чого він вирішив виїхати в Росію, але там його знайшли спецслужби і повернули в Узбекистан. У 2001р. знову засудили за обвинуваченням в екстремістській діяльності та призначили покарання у вигляді позбавлення волі строком на 16 років. Через три з половиною роки Позивач був звільнений по амністії та почав працювати на заводі охоронцем, але його постійно викликали до органів безпеки, обвинувачували безпідставно за різні порушення закону з його боку з метою тримання на обліку. Позивач, його представник у судовому засіданні підтвердили викладені обставини.
Крім того, під час судового засідання Позивач на підтвердження судимості зазначив, що має вирок суду. Відповідачем даний вирок не був витребуваний, що підтвердив представник Відповідача у судовому засіданні.
Позивач також зазначив, що Відповідачем не дотримано вимог статті 12 Закону №2557-III. З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось Відповідачем в судовому засіданні, що він не вимагав додаткових відомостей від Позивача, МЗС України, громадських організацій, дипломатичних установ. На думку Відповідача, необхідності у витребуванні додаткових відомостей, під час розгляду питання щодо надання статусу біженця Позивачеві, не було.
Як вбачається з протоколу співбесіди Позивач не має можливості повернутись до країни походження в зв`язку із тим, що після прибуття до Узбекистану його заарештують і він може стати жертвою переслідувань за релігійні переконання з боку державних органів.
Управління міграційної служби у м. Києві у своїх висновках підтвердило факти переслідувань, однак не надало їм оцінки.
Однак суд вважає, що Відповідач не з`ясував наявності обгрунтованих побоювань переслідувань Позивача. Так, не було досліджено вирок суду щодо засудження Позивача за релігійні переконання, не було встановлено чи здійснюється переслідування в Узбекистані за релігійні переконання громадян, не надано оцінки пояснень Позивача стосовно не можливості звернення про отримання статусу біженця в Росії.
Отже, Відповідач, всупереч відсутності даних щодо Позивача, які є підставою для відмови в надані статусу біженця та наявності даних про переслідування Позивача в країні громадянином якої він є, прийняв рішення від 28.04.2009 № 257-09, яким відмовив Позивачу у наданні статусу біженця.
Відповідно до положень Закону України “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається”, яка використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Таким чином, рішення про відмову у наданні Позивачу статусу біженця спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції не відповідає міжнародним принципам з питань міграції, оскільки Позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву. Позивач повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні, а ці факти Відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою Позивача. На думку колегії суддів, Позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що Відповідачем, всупереч частинам 3, 5 статті 14 Закону № 2557-III, пункту 3 частини третьої статті 2 КАС України не були всебічно вивченні та оцінені всі докази наявності умов для набуття Позивачем статусу біженця, що призвело до прийняття необгрунтованого рішення. Так, Відповідач не звертався з запитами до відповідних органів, зокрема Міністерства закордонних справ України для встановлення справжніх фактів стосовно особи та ситуації в країні перебування, Відповідач не вимагав від Управління міграційної служби в м. Києві додаткову інформацію про Позивача, при цьому зазначивши у висновку про відсутність підстав для надання статусу біженця Позивачу.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, Відповідачем не доведено правомірність, обгрунтованість прийнятого ним Рішення № 257-09 від 28.04.2009 року.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Положенням частини 1 статті 94 КАС України передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
П О С Т А Н О В И В:
1.Позов задовольнити повністю.
2.Визнати неправомірним та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від № 257-09 від 28.04.2009 року про відмову в наданні статусу біженця.
3.Зобов’язати Державний комітет України у справах національностей та релігій здійснити розгляд справи у відповідності з процедурою, передбаченою чинним законодавством.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова виготовлена в повному обсязі 27.07.2009 року.
Головуючий Суддя Донець В.А.
Судді Блажівська Н.Є.
Пащенко К.С.