Справа № 461/1492/15 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/783/231/16 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Берези В.І., Крайник Н.П.,

за участі судового секретаря: Фейір К.О.,

позивача ОСОБА_2, представників позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Кушнерика Р.М. та начальника відділу ДВС Сокальського районного управління юстиції Пограничного В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_8 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», за участю третьої особи: Відділу державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення коштів за договором банківського рахунку,-

в с т а н о в и л а :

В лютому 2015 року ОСОБА_8 та ОСОБА_2 звернулись в суд з даним позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі ПАТ «Ощадбанк») та просили стягнути з відповідача на їхню користь 7065 доларів 25 центів США, що згідно з офіційним курсом НБУ на момент подання позову становить 111 375 грн.03 коп., а судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначають, що отримали в спадок із США 13529,39 доларів США. З метою отримання зазначених коштів, 13.01.2004 року між ВАТ „Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ „Державний ощадний банк України" та ОСОБА_8 було укладено договір НОМЕР_1 про відкриття рахунку в іноземній валюті. Згідно з умовами даного договору, банк повинен був повернути кошти за першою вимогою клієнта.13 січня 2004 року, за його заявою, на даний рахунок були зараховані кошти в сумі 13529,39 доларів США 39 центів, з яких він, ОСОБА_8, отримав 16.01.2004 р. лише частину цієї суми в розмірі 7600 доларів США, а у виплаті решти коштів, які залишались на рахунку в розмірі 5934 доларів 39 центів США, йому було банком відмовлено з посиланням на те, що постановою начальника відділу державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції про арешт коштів від 14 січня 2004 року на ці кошти було накладено арешт. Згодом ці кошти були списані з його рахунку та перераховані на спеціальний рахунок в розмірі 5900 доларів США.

Не дивлячись на те, що ухвалою господарського суду Львівської області від 11 березня 2008 року у справі №1/184 вказану постанову державного виконавця було скасовано, банк на неодноразові вимоги ОСОБА_8 вказані кошти позивачам не повернув. Останні вважають дії банку незаконними та просять стягнути суму неповернутих коштів в розмірі 5900 доларів США, а також 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 1165 доларів 25 центів США.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 27 липня 2015 року у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_8 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, на основі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт зазначає, що судом не враховано положень ст.59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції на момент списання коштів, не передбачалось списання коштів з рахунку клієнта у випадку накладення арешту на кошти клієнта, а крім того, відповідно до ч.2 та ч.6 цієї статті звільнення майна з-під арешту здійснюється за постановою органу, який прийняв рішення про накладення арешту, або за рішенням суду, стягнення на грошові кошти та інші цінності фізичних чи юридичних осіб, що знаходяться у банку, може бути звернене за виконавчими документами, передбаченими законами України.

Також стверджує, що поза увагою суду залишились положення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 року №135, яка діяла на момент списання коштів та на яку посилається відповідач, для забезпечення виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця на час накладення арешту банк відкриває клієнту окремий аналітичний (спеціальний) рахунок та списує зазначену суму з рахунку на який накладено арешт та резервує її на цьому спеціальному рахунку до отримання рішення суду про стягнення коштів або рішення (ухвали суду), санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про звільнення їх з-під арешту.

Апелянт зазначає, що у разі прийняття рішення чи постанови про звільнення з-під арешту коштів в зв'язку з відмовою в позові або з інших причин банк відновлює проведення операцій в установленому порядку та не пізніше наступного робочого дня після скасування арешту перераховує зі спеціального рахунку кошти, накопичені на ньому за час накладення арешту, на той рахунок, з якого вони перераховувалися, чого відповідачем не зроблено.

Апелянт зазначає про те, що у відповідача не було підстав для списання належних позивачу коштів, які знаходились на його рахунку, оскільки жодних виконавчих документів, передбаченими законами України, за якими відповідач мав право списати кошти, до відповідача не надходило.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції без жодних доказів прийшов до хибного висновку, що вказані кошти списані на підставі платіжної вимоги державного виконавця.

Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог (а.с. 99-103).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, представників позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, начальника відділу ДВС Сокальського районного управління юстиції Пограничного В.І. на обґрунтування і підтримку апеляційної скарги,заперечення на скаргу представника відповідача Кушнерика Р.М., перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як визначено положеннями ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання : чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження , які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак, на думку колегії суддів, дане рішення суду в повній мірі таким вимогам не відповідає.

Згідно до положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.3 ЦПК України, ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Положеннями ст.212 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та безспірно встановлено судом першої інстанції, 13 січня 2004 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», в особі керуючого Сокальського відділення Ощадного банку та ОСОБА_8 було укладено Договір НОМЕР_1 про відкриття фізичній особі поточного рахунку у іноземній валюті. У відповідності до умов цього договору Вкладник вносить, а Банк приймає на поточний рахунок для обліку коштів за вкладом до запитання і здійснює операції по ньому у відповідності до нормативних актів Національного банку України. Того ж дня на поточний рахунок позивача ОСОБА_8 зараховано грошовий вклад в розмірі 13 529,39 доларів США під 0,5 % річних, про що видано ощадну книжку. (а.с.10, 23, 179).

14 січня 2004 року начальником відділу ДВС Сокальського РУЮ (далі державним виконавцем) винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_8, на загальну суму 31 155,15 грн. (а.с. 11).

16 січня 2004 року позивач зняв 7 600,00 доларів США зі свого рахунку, у виплаті решти суми Банк відмовив у зв'язку із накладенням арешту на цю суму згідно постанови державного виконавця від 14.01.2004р..

Судом вірно встановлено і те, що 20.01.2004 року на підставі зазначеної вище постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 14.01.2004р. ПАТ «Державний ощадний банк України» списав 5 900,00 доларів США з рахунку позивача ОСОБА_8 та зарезервував ці кошти на спеціальному рахунку.

Вказані вище обставини визнаються сторонами та не потребують доказування.

У відповідності до положень ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ст.1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Як вбачається зі змісту договору НОМЕР_1 від 13 січня 2004 року, який було укладено між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_8, цей договір за своєю суттю є договором банківського вкладу, так як відповідно до умов цього договору (п.1) сторонами договору є Банк і Вкладник, а предметом цього договору є грошові кошти, внесені вкладником на поточний рахунок для обліку коштів за вкладом до Запитання з виплатою 0,50% річних на залишок коштів. Банк прийняв на себе зобов'язання: прийняти від Клієнта кошти в сумі, зазначеній в п.4.1. та видати Клієнту ощадну книжку; забезпечити зберігання і повернення суми коштів, які знаходиться на рахунку та сплатити нараховані відсотки на першу вимогу Клієнта.(а.с.10, 171).

Відповідач не заперечує тих обставин, що на вимогу ОСОБА_8 до ВАТ «Державний ощадний банк України» повернути йому всю суму коштів, вкладених на рахунок НОМЕР_1, останньому в цьому було відмовлено з огляду на те, що частина цієї суми в розмірі 5900 доларів США, в рахунок погашення заборгованості ПМП «Інтеграл» перед Сокальським відділенням Ощадбанку, була за постановоюдержавного виконавця від 14.01.2004р про арешт коштів боржника, переведена на спеціальний рахунок та в подальшому, на підставі платіжної вимоги державного виконавця, списана в рахунок погашення боргу перед цим банком на загальну суму 31155,15 грн. шляхом продажу валюти через міжбанківську валютну біржу з перерахуванням коштів на рахунок Сокальського районного управління юстиції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 та ОСОБА_2 до ПАТ «Ощадбанк» про стягнення неповернутих коштів, суд першої інстанції виходив із того, що реалізуючи спірні кошти, що належали ОСОБА_8, банк діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність», а також Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України за №135 від 29.03.2001 року, що діяли на момент списання коштів, у відповідності до постанови державного виконавця від 14.01.2004р про арешт коштів боржника та на підставі платіжної вимоги державного виконавця щодо стягнення цих коштів, а отже діяв правомірно.

До того ж, після скасування Господарським судом Львівської області ухвалою від 11.03.2008 р. постанови про арешт коштів боржника від 14.01.2004р , спірні кошти вже були списані із спеціального рахунку та перераховані на рахунок стягувача, що унеможливило повернути вказаних коштів на рахунок позивача.

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись в повній мір виходячи з наступного.

У відповідності до положень ч.3 ст.1058 ЦК України, до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно положень ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1071 ЦК України визначено перелік підстав списання грошових коштів з рахунка клієнта, як то: банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження; грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Однак, аналіз наявних у справі доказів, та норм матеріального права, що регулює спірні правовідносини, на думку колегії суду, не давали для суду першої інстанції достатніх підстав зробити висновок про законність без зворотного списання з рахунку ОСОБА_8 коштів в розмірі 5 900,00 доларів США, а висновки суду в цій частині не відповідають фактичними обставинам справи, а обставини, які суд вважав встановленими, фактично не доведені.

Зокрема, як вбачаться з матеріалів справи, жодного розпорядження ОСОБА_8 чи рішення суду для такого списання коштів, що належали ОСОБА_8, не було і судом не встановлено.

У відповідності до положень п.п.1-9, 12 Розділу X Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України №135 від 29.03.2001 року, яка діяла на момент списання коштів, врегульовано порядок виконання банками та їх установами рішень (ухвал) судів, санкціонованих постановами прокурора постанов слідчих та постанов державних виконавців щодо арешту коштів юридичних та фізичних осіб.

Так, Інструкцією передбачено, що відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" на кошти, що знаходяться на рахунках клієнтів банку, може накладатись арешт.

Арешт може накладатися тільки на підставі рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця. Якщо арешт накладає господарський суд, то крім рішення (ухвали) ним має бути виданий також наказ.

Заходи щодо здійснення арешту коштів виконуються банком негайно після отримання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця. Якщо рішення (ухвала) суду, санкціонована прокурором постанова слідчого, постанова державного виконавця надійшло(а) до банку після закінчення операційного дня, то заходи щодо здійснення арешту коштів виконуються банком за станом на початок наступного операційного дня (п.5).

Для забезпечення виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця на час накладення арешту банк відкриває клієнту на тому самому балансовому рахунку, що й рахунок, на який накладено арешт, окремий аналітичний рахунок (далі у цьому розділі - спеціальний рахунок) (п.6).

У разі наявності на рахунку клієнта суми, що визначена рішенням (ухвалою) суду, санкціонованою прокурором постановою слідчого, постановою державного виконавця, банк меморіальним ордером списує зазначену суму з рахунку, на який накладено арешт, та резервує її на спеціальному рахунку. Після цього в разі відсутності інших рішень (ухвал) суду, санкціонованих прокурором постанов слідчого, постанов державного виконавця банк відновлює проведення операцій за рахунком клієнта за встановленим порядком.

У відповідності до п.12 цієї Інструкції, кошти, які накопичуються на спеціальному рахунку, забороняється використовувати до отримання рішення суду про їх стягнення або рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про звільнення їх з-під арешту. Накопичені кошти використовуються для забезпечення позову (конфіскації). Будь-які інші перерахування зі спеціального рахунку та перерахування за рахунок коштів, накопичених на ньому, здійснюватися не можуть, за винятком оплати будь-яких платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, що оформлені на підставі рішень судів.

У разі надходження до банку такої платіжної вимоги на списання (стягнення) коштів з рахунку, на якому на кошти накладено арешт, і відсутності/недостатності на ньому коштів для її виконання банк меморіальним ордером перераховує потрібну суму зі спеціального рахунку на рахунок, на якому на кошти накладено арешт, а якщо на спеціальному рахунку накопичена сума менша, ніж необхідна, то всю накопичену суму. Після цього платіжна вимога виконується у порядку, передбаченому розділом V цієї Інструкції.

Таким чином, сам факт накладення арешту на кошти ОСОБА_8 постановою державного виконавця від 14.01.2004 р. (яка ухвалою Господарського суду Львівської області від 11 березня 2008 року була скасована, як незаконна (а.с.12-13)), окрім резервування цих коштів на спеціальному рахунку, без надходження інших судових рішень, санкціонованих прокурором постанов слідчого чи державного виконавця щодо стягнення цих коштів, не давало підстав банку на їх списання та за відсутності таких вимагало відновлення проведення операцій за рахунком клієнта.

Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що на списання вказаної суми надходила платіжна вимога державної виконавчої служби і що банк перерахував вказану суму меморіальним ордером.

Твердження представника відповідача про надходження відповідної платіжної вимоги носять характер припущення, з чим представник Банку погодився в ході апеляційного розгляду справи.

Наданий відповідачем Акт №18 від 04.01.2010 р. про виділення до знищення архівних документів, які не підлягають подальшому зберіганню, який не містить будь яких ідентифікуючих записів щодо існування відповідної платіжної вимоги, яка б стосувалась спірного питання, сам по собі не підтверджує з достатньою очевидністю і об'єктивністю того, що списанню коштів ОСОБА_8 передувала платіжна вимога державної виконавчої служби.

Начальник відділу ДВС Сокальського районного управління юстиції Пограничний В.І. під час судового розгляду в апеляційній інстанції заперечив факт надіслання банку такої платіжної вимоги ДВС Сокальського РУЮ, зазначивши про відсутність будь-яких документів щодо виконавчого провадження про стягнення вказаних коштів з ОСОБА_8.

За висновками Господарського суду Львівської області в ухвалі від 11 березня 2008 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_8 не був і не міг бути стороною виконавчого провадження з примусового виконання наказу арбітражного суду Львівської області від 22 червня 1999 року № 1/184, про стягнення з ПМП «Інтеграл», як відповідача, на користь позивача - Сокальського відділення №6333 Державного ощадного банку України коштів.

Беззаперечних доказів того, що станом на час списання відповідачем в 2004 році коштів ОСОБА_8 з його рахунку на користь цього ж банку, ОСОБА_8 являвся власником ПМП «Інтеграл», та повинен був би відповідати за боржника всім своїм майном, в матеріалах справи немає, як і немає судового рішення про заміну сторони у виконавчому провадженні.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що у відповідача не було достатніх фактичних і правових підстав для списання коштів ОСОБА_8 на суму 5 900 доларів США, в рахунок погашення заборгованості ПМП «Інтеграл» перед цим же банком, а тому такі слід стягнути з відповідача, ПАТ «Державний ощадний банк України», на користь ОСОБА_8, як вкладника.

Виходячи з положень ч.2 ст.268 ЦК України, колегія суддів вважає, що позовна давність на спірні правовідносини не поширюється, а тому не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч.4 ст.267 ЦК України щодо наслідків спливу позовної давності.

Беручи до уваги, що відповідач прострочив свої грошові зобов'язання щодо повернення ОСОБА_8 5 900 доларів США, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо застосування при вирішенні вказаного спору положень ст.625 ЦК України та стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми в межах заявлених позовних вимог в розмірі 1165 доларів 25 центів США, (за період з квітня 2008 року по грудень 2014 р), виходячи з положень ст.11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, оскільки за вказаний період така сума становить 1195,84 доларів США ( з розрахунку 5900 х 3% х 2466 прострочених дня : 365 днів:100%) .

В той же час, виходячи із встановлених фактичних обставин справи та характеру спірних правовідносин, предмету спору, судова колегія вважає обґрунтованим рішення суду щодо відмови у задоволенні позову про стягнення вказаних коштів на користь ОСОБА_2, яка не є стороною договору, який є предметом спору, та погоджується з обґрунтуваннями та висновками суду в цій частині.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Беручи до уваги викладене, судова колегія приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_8 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_8 7065 доларів 25 центів США.

У відповідності до ст.88 ЦПК України та ст..6 Закону України «Про судовий збір» з ПАТ «Державний ощадний банк України» підлягає стягненню судовий збір в дохід держави в розмірі 1790 грн.26 коп.

В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 27 липня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_8 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_8 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення коштів за договором банківського рахунку задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_8 7065 (сім тисяч шістдесят п'ять) доларів 25 центів США.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в дохід держави 1790 грн.26 коп. судового збору.

В решті рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовуОСОБА_2 залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий: Штефаніца Ю.Г.

Судді: Береза В.І.

Крайник Н.П.