КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 06.07.2009                                                                                           № 38/63

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Калатай  Н.Ф.

 суддів:            Пашкіної С.А.

          Коротун  О.М.

 при секретарі:           Москаленко М.М.

 За участю представників:

 від позивача -не з’явились

 від відповідача -Харлан О. А. – представник за довіреністю №45 від 10.11.2008 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Царь-риба"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 26.03.2009

 у справі № 38/63 (суддя Власов Ю.Л.)

 за позовом                               Приватного підприємства "Царь-риба"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Аляска ЛД"

              

             

 про                                                   визнання договору частково недійсним

 

ВСТАНОВИВ:

 Позов заявлено про визнання недійсними п. 7.2 та п. 7.3 договору поставки № 150 від 01.03.2008, укладеного між Приватним підприємством „Царь–риба” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Аляска ЛД”.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.03.2009, повний текст якого підписаний 14.04.2009, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що п. 7.2 та п. 7.3 спірного договору цілком відповідають ст. 549, 611, 692 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2009 у справі № 38/63 скасувати повністю та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано, що спірні положення договору не відповідають вимогам ст. 203, 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.

Ухвалою від 15.06.2009 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Коротун О.М. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватного підприємства „Царь – риба” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

25.06.2009 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача за документами, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги та наявне в матеріалах справи клопотання позивача про розгляд  апеляційної скарги без участі представника позивача, з огляду на відсутність заперечень представника відповідача, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представника позивача за наявними матеріалами у справі.

В судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

01.03.2008 року позивач та відповідач уклали договір поставки № 150 (далі Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов’язується передавати у власність позивача, а позивач зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах Договору протягом всього строку його дії.

Відповідно до п. 7.2 Договору позивач, у разі порушення строків оплати отриманого товару, передбачених п. 6.3 Договору, сплачує відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня за кожний день прострочення від суми боргу без обмеження строків її нарахування.

Відповідно до п. 7.3 Договору, у випадку недотримання  позивачем строків оплати більш ніж десять календарних днів, позивач сплачує відповідачу штраф у розмірі 10 % від вартості отриманого товару, по якому порушені зобов’язання позивача. При цьому відповідач має право припинити поставку подальшої партії Товару до повного погашення заборгованості або в односторонньому порядку відмовитись від виконання Договору.

Позивач і в позовній заяві і в апеляційній скарзі в обґрунтування вимог про визнання умов спірного Договору недійсними посилається на норми частини 2 ст. 207 Господарського кодексу України (далі ГК України), якою встановлені правові підстави визнання нікчемними умов типових договорів і договорів приєднання, які можуть бути визнані судом недійсними.

Проте, укладений сторонами Договір до зазначених договорів не відноситься, адже є договором поставки, правовідносини сторін за яким з точки зору зазначених норм закону оцінці не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьої, п’ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Будь-яких інших норм закону, що їх було порушено під час укладання Договору, і в зв’язку з чим пункти 7.2, 7.3 цього Договору мають бути визнані недійсними, заявником а ні в позовній заяві а ні в апеляційній скарзі не наведено, а відтак, вимоги позивача визнати мови пунктів ?.2, 7.3 Договору недійсними на підставі ст.ст. 215, 203 ЦК України визнаються колегією суддів безпідставними.

До того ж, аналіз змісту  п. 7.2 Договору свідчить про те, що умови цього пункту Договору  відповідають нормам ч. 1 ст. 546, ч.1 ст. 549 та ч. 2 ст. 551 ЦК України, згідно яким виконання зобов’язання може забезпечуватися одним з видів неустойки пенею, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за невиконання грошового зобов’язання» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на зазначені норми закону, умова про відповідальність за порушення відповідачем встановлених Договором строків оплати отриманого товару, домовленості щодо якої досягли сторони у п. 7.2 Договору, не порушує жодної норми чинного законодавства і не перевищує максимального розміру пені, що його встановлено законом за порушення грошового зобов’язання.

Умови п. 7.3 Договору, згідно якому, у випадку недотримання позивачем строків оплати більш ніж десять календарних днів, позивач сплачує відповідачу штраф у розмірі 10 % від вартості отриманого товару, по якому порушені зобов’язання позивача, маючи право при цьому припинити поставку подальшої партії Товару до повного погашення заборгованості або в односторонньому порядку відмовитись від виконання Договору, також узгоджені сторонами у відповідності до норм чинного законодавства.

Так, згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, можуть настати правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом та сплата неустойки, а згідно ч. 5 ст. 692 ЦК України, якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на такому.

Нормами ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору; Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Позивач, підписавши Договір, був обізнаний про відповідальність, встановлену п. 7.2 та п. 7.3 за порушення ним як Покупцем зобов’язання з оплати поставленого позивачем Товару і погодився на такі умови Договору.

Суд першої інстанції законно і обґрунтовано відмовив позивачеві у вимогах визнати недійсними п.п. 7.2, 7.3 Договору поставки № 150 від 01.03.2008.

За таких обставин, рішення господарського суду міста Києва суду у справі № 38/63 від 26.03.2009 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Приватне підприємства „Царь–риба”.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Царь–риба” на рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2009 у справі № 38/63 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2009 у справі №38/63 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи  № 38/63.

 Головуючий суддя                                                                      Калатай  Н.Ф.

 Судді                                                                                          Пашкіна С.А.

                                                                                          Коротун  О.М.

 08.07.09 (відправлено)