Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 317/3945/15 Головуючий у 1 інстанції: Нікітін В.В.

№ провадження 22-ц/778/1837/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1В

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„14” квітня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення сільської ради та державного акту про право власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення сільської ради та державного акту про право власності на земельну ділянку.

У позові зазначала, що з квітня 2009 року вона є власником 1/2 частини житлового будинку житлового будинку № 7 по вулиці Гагаріна у с. Новоолександрівка Запорізького району Запорізької області.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 05.04.2006 року виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради, раніше співвласниками вказаного будинку являлися ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яким будинок належав на праві спільної часткової власності, по 1/2 частці за кожним

ОСОБА_5 померла 03.10.2008 року і позивач стала власником належної їй 1 / 2 частки будинку згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори 22 квітня 2009 року, зареєстровано в реєстрі за № 921.

Співвласник іншої частини житлового будинку ОСОБА_6 помер 09 листопада 2014 року, згідно заповіту від 12 липня 2011 року все належне йому майно він передав відповідачу ОСОБА_2

У 2005 році ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулися до Новоолександрівської сільської ради з заявою про передачу безоплатно у власність земельної ділянки розміром 0,2500 га , на якій розташований будинок № 7 по вул. Гагаріна у с. Новоолександрівка і яка знаходиться у їх користуванні.

Рішенням Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 12 від 23.12.2005 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо безоплатної передачі земельної ділянки розміром 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд на території Новоолександрівської сільської ради, с. Новоолександрівка, вул. Гагаріна, 7 Запорізького району Запорізької області.

У період складання технічної документації право власності на 1 / 2 частину будинку № 7 по вул. Гагаріна у зв»язку зі смертю ОСОБА_5 перейшло до позивачки, однак 09 лютого 2010 року Новоолександрівською сільською радою Запорізького району Запорізької області було прийняте рішення № 15, яким земельну ділянку площею 0,2500 га для обслуговування вказаного будинку було передано у власність лише одному із співвласників - ОСОБА_6, без урахування її прав, як іншого співвласника, на отримання у власність в порядку приватизації частки земельної ділянки для обслуговування будинку, пропорційно до частки її частки у цьому будинку.

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування 13 серпня 2010 року ОСОБА_6 було видано державний акт про право власності на всю земельну ділянку площею 0, 2500 га по вул. Гагаріна, 7 у с. Новоолександрівка.

Посилаючись на те, що приватизація земельної ділянки відбулася без її згоди та не у спільну часткову власність співвласників будинку, якими на момент прийняття рішення були позивач та ОСОБА_6, просила суд рішення Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 лютого 2010 року № 15 та Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 2322187901:03:001:0111, що був виданий на ім'я ОСОБА_7 13 серпня 2010 року, визнати недійсними.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним рішення тридцятої сесії п'ятого скликання Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 лютого 2010 року № 15.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 2322187901:03:001:0111, що виданий на ім'я ОСОБА_6 13 серпня 2010 року на підставі рішення Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 лютого 2010 року № 15.

Стягнуто солідарно з Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 974 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

За визначенням ст. 121 ЗК України, громадяни мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у розмірі не більше 0,25 га у селах для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 05.04.2006 року виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради, співвласниками будинку № 7 по вул. Гагаріна у с. Новоолександрівка Запорізького району Запорізької області являлися ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яким будинок належав на праві спільної часткової власності, по 1/2 частці за кожним(а.с.4).

Рішенням Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 12 від 23.12.2005 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо безоплатної передачі їм земельної ділянки розміром 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд на території Новоолександрівської сільської ради, с. Новоолександрівка, вул. Гагаріна, 7, Запорізького району Запорізької області(а.с.118).

ОСОБА_5 померла 03.10.2008 року, позивач ОСОБА_4 стала власником належної їй 1 / 2 частки будинку згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори 22 квітня 2009 року, зареєстровано в реєстрі за № 921(а.с.6-8).

На момент набуття ОСОБА_4 права власності на 1 / 2 частину будинку в порядку спадкування, земельна ділянка для його будівництва та обслуговування приватизована не була.

09 лютого 2010 року Новоолександрівською сільською радою Запорізького району Запорізької області було прийняте рішення № 15, яким земельну ділянку площею 0,2500 га для обслуговування вказаного будинку було передано у власність ОСОБА_6, якому на підставі вказаного рішення 13 серпня 2010 року було видано державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування будинку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд виходив з їх доведеності, дійшовши висновку, що рішення Новоолександрівської сільської ради № 15 від 09 лютого 2010 року та виданий на його підставі державний акт порушують права позивачки на приватизацію земельної ділянки, право користування якою виникло у неї, як у співвласника розташованого на цій ділянці будинку.

Висновок суду є обґрунтованим, виходячи з аналізу змісту норм ст.ст. 116, 120 ЗК України, ст.377 ЦК України в їх сукупності.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об”єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об”єкт розташований, та дають підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу певного обсягу прав на земельну ділянку при виникнення права власності на об”єкт нерухомості , на якій він розміщений.

За загальним правилом, встановленим як ч.2 ст. 377 ЦК України, так і ст. 120 ЗК України у редакції, що діяла як до, так і на момент прийняття оскаржуваного рішення від 09.02.2010 року, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то у разі набуття права власності на ці об”єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і у тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Таким чином, оскільки з набуттям ОСОБА_4 права власності на 1 / 2 частину будинку в порядку спадкування за заповітом, до неї перейшло і право користування неприватизованою присадибною земельною ділянкою на тих самих умовах і у тому ж обсязі, що були у спадкодавця ОСОБА_5, то фактично рішенням Новоолександрівської сільської ради № 15 від 09 лютого 2010 року у власність ОСОБА_6 в порядку безоплатної приватизації була передана присадибна ділянка, яка перебувала не тільки у його користуванні, але й у користуванні позивача.

Ухвалюючи рішення, суд вірно встановив фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Перевіришви доводи відповідача щодо пропуску позивачкою позовної давності, суд дійшов висновку про їх недоведеність.

За вимогами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перевіривши обставини справи та надані по справі докази, суд дійшов висновку, що доводи відповідача про те, що про оскаржуване ОСОБА_4 рішення сільської ради було відомо їй з моменту його винесення, оскільки вона безпосередньо приймала участь у підготовці необхідної документації для приватизації ділянки ОСОБА_6, крім того, до червня 2011 року у неї знаходився паспорт та інші документи ОСОБА_6, грунтуються на припущеннях і достовірними даними не підтверджуються.

Крім того, п.1 ч. 1 ст. 268 ЦК України визначено, що позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

У зв»язку з цим з висновком суду про те, що у даному випадку на вимоги ОСОБА_4 , які пов»язані з усуненням перешкод у реалізації користувачем права на приватизацію земельної ділянки для обслуговування будинку, правила зазначеної норми не поширюються, у повній мірі погодитися не можна, оскільки з моменту приватизації земельної ділянки тільки одним із співвласників будинку має місце триваюче порушення прав другого співвласника, як землекористувача.

Отже за таких обставин висновок суду про відсутність підстав для відмови у позові ОСОБА_4 з причин спливу позовної давності є по суті правильним.

Наведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично зводяться до іншої оцінки доказів та обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції, і правильність судових висновків не спростовують.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом вимог процесуального законодавства при встановленні фактичних обставин справи не є переконливими, враховуючи, що при встановленні обставин справи суд дотримувався вимог ст.ст. 58, 59 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів.

Разом з тим, ухвалюючи рішення в частині розподілу судових витрат, суд, задовольнивши позов ОСОБА_8, понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у сумі 974 грн.40 коп. стягнув з відповідачів у солідарному порядку, не врахувавши, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Відповідне роз»яснення міститься у п. 35 постанови № 10 від 17.10.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

У зв»язку з цим рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_4 судового збору у розмірі 974 грн. 40 коп. у солідарному порядку з Новоолександрівської сільської ради та ОСОБА_2 підлягає зміні, а саме, вказана сума підлягає стягненню з відповідачів у дольовому порядку, у розмірі 487 грн. 20 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року по даній справі в частині солідарного стягнення з Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суми судового збору у розмірі 974 грн. 40 коп. змінити, вказавши, що сума судового збору в розмірі 974 грн. 40 коп. підлягає стягненню з Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в дольовому порядку, у розмірі 487 грн. 20 коп. з кожного.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: