ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2016Справа №910/2694/16

За позовомНаціонального антикорупційного бюро України

до 1) Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Енергомережа», 2) Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», 3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) Державне підприємство «Енергоринок», 2) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про про визнання договору недійсним

Суддя Смирнова Ю.М.

від позивачаЯрчак І.С. - представник

від відповідача-1 Надьожина Г.В., Гонтарь О.М. - представники

від відповідача-2Білич Н.С., Піх А.Б. - представники

від відповідача-3Криворучко О.І. - представник

від третьої особи-1Калінін М.В. - представники

від третьої особи-2Чеховський А.А. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національне антикорупційне бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Енергомережа», Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про відступлення права вимоги №651214/42 від 22.12.2014.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний правочин є таким, що суперечить положенням ст.ст. 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику», п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, оскільки змінює встановлений вказаними нормами порядок (алгоритм) розрахунків за електричну енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2016 за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/2694/16, залучено до участі у справі Державне підприємство «Енергоринок» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та призначено розгляд справи на 23.03.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2016 залучено до участі у справі Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третьою особою-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та відкладено розгляд справи на 05.04.2016.

В судових засіданнях 05.04.2016 та 15.04.2016 оголошувалась перерва до 15.04.2016 та 21.04.2016 відповідно.

В судове засідання, призначене на 21.04.2016, представник позивача з'явився, позов підтримав.

Також у судовому засіданні представник позивача підтримав подану разом із позовною заявою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Енергомережа», що знаходяться на банківських рахунках Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Енергомережа», у тому числі на розрахунковому рахунку №26008300692812, відкритому у Головному Управлінні по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» (МФО 322669).

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Між тим, заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів чи припущень щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

В рамках даної справи позивачем заявлено вимоги виключно про визнання договору недійсним (без вимог про застосування наслідків недійсності правочину), а відтак судове рішення у разі задоволення таких позовних вимог не передбачатиме стадії виконання.

Крім того, в рамках кримінального провадження №52015000000000001 від 04.12.2015 ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 04.03.2016 у справі №760/21597/15-к накладено арешт на грошові кошти у розмірі 80689880,01 грн, розміщені на банківському рахунку №26008300692812, у філії - Головному Управлінні по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», який належить Приватному акціонерному товариству «Холдингова компанія «Енергомережа».

Таким чином, припущення позивача про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, не підтверджується належними та допустимими доказами, є необґрунтованими, а тому судом ухвалено відмовити у задоволенні заяви Національного антикорупційного бюро України про вжиття заходів забезпечення позову.

Представники відповідачів в судове засідання з'явилися, проти задоволення позову заперечували.

Відповідач-1 - ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» у відзиві на позовну заяву вказує, що норми чинного законодавства не містять обмежень щодо відступлення права вимоги до споживача електричної енергії на іншого суб'єкта господарювання, а також не передбачають будь-яких особливостей укладення таких договорів, а тому у суду відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.

Відповідач-2 - Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» стверджує, що укладення договору уступки права вимоги не призводить до зміни кредитора в договорі на постачання електричної енергії, а лише змінює кредитора в окремому простроченому зобов'язанні з оплати заборгованості за спожиту електроенергію із збереженням прав та обов'язків за договором про постачання електричної енергії для його сторін. Крім того, на думку відповідача-2, укладення оспорюваного договору не порушує прав третьої особи-1, оскільки не стосується обов'язку ВАТ «Запоріжжяобленерго» здійснити розрахунки за куплену у ДП «Енергоринок» електричну енергію.

Відповідач-3 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» у відзиві на позовну заяву вказує, що оскаржуваний договір про відступлення права вимоги №651214/42 від 22.12.2014 відповідає вимогам законодавства, оскільки оплату грошовими коштами вартості спожитої електричної енергії на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії може здійснювати як споживач електричної енергії, так і будь-який інший суб'єкт господарювання на підставі цивільно-правової угоди. В свою чергу, умовами оспорюваного договору передбачено, що сума, яка буде сплаченою новим кредитором (ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа») первісному кредиторові (ВАТ «Запоріжжяобленерго») за цим договором, є рівною сумі спожитої боржником (ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат») електричної енергії та перерахована на рахунок із спеціальним режимом використання.

Третя особа-1 позов підтримує. У поданих суду письмових поясненнях третя особа-1 вказує, що уклавши спірний правочин відповідачі порушили встановлений Національною комісією регулювання електроенергетики України алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів, сплачених за електричну енергію на рахунок із спеціальним режимом використання, що має наслідком нанесення шкоди всьому енергетичному сектору України, а також зазначає, що встановлений законодавством порядок розрахунків виключає можливість проведення споживачами електричної енергії розрахунків із постачальником в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки.

Третя особа-2 позов підтримує та зазначає, що положеннями законодавства визначено порядок розрахунків між споживачами електричної енергії та енергопостачальниками, які проводяться виключно коштами шляхом їх перерахування виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку та вказує, що грошові кошти за електричну енергію не можуть бути сплачені споживачем на будь-який інший рахунок.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.07.2000 між Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (постачальник) та Казенним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат»; споживач) укладено договір на користування електричною енергією №76/199 (надалі - Договір постачання), відповідно до умов якого ВАТ «Запоріжжяобленерго» зобов'язалось відпускати електричну енергію споживачу, а споживач оплачувати постачальнику вартість використаної електричної енергії та виконувати інші умови, визначені вказаним договором.

У відповідності до п. 4.1 Договору поставки розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються по діючим тарифам у відповідності до тарифних груп споживачів (додаток 2.1, 2.2)

Пунктом 8.4 Договору поставки встановлено, що з питань розрахунків за електроенергію, не визначених вказаним договором, сторони керуються чинним законодавством, постановами Кабінету Міністрів України, Указами Президента, нормативними актами (роз'ясненнями) Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (НКРЕ) та іншими законодавчими документами.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» своїх зобов'язань з оплати спожитої електричної енергії у останнього утворилась заборгованість перед ВАТ «Запоріжжяобленерго» у розмірі 114263595,75 грн.

22.12.2014 між ВАТ «Запоріжжяобленерго» (первісний кредитор), ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» (новий кредитор) та ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (боржник) укладено договір №651214/42 від 22.12.2014 про відступлення права вимоги (надалі - Договір уступки), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» заборгованості за Договором на користування електричною енергією №76/199 від 01.07.2000, яка розстрочена на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 18.11.2013 по справі №10/339/10, ухвали Господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 по справі №13/5009/5894/11-20/5009/5894/11, за договором про самостійне виконання рішення суду №1114 від 03.12.2013, укладеного між боржником та первісним кредитором (основний договір) на загальну суму 114263595,75 грн.

Згідно пункту 1.2 Договору уступки до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договорів, рішень та ухвал Господарського суду Запорізької області.

Пунктами 2.1 та 2.5 Договору уступки передбачено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання цього Договору, а новий кредитор за відступлення права вимоги сплачує суму у розмірі 114363595,75 грн первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2018.

У разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора (п. 2.4 Договору).

У пункті 2.7 Договору уступки сторони погодили, що умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Договір уступки суперечить положенням ст. 514 Цивільного кодексу України, ст.ст. 15-1, 16, 26 Закону України «Про електроенергетику» та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28, оскільки внаслідок укладення Договору уступки відповідачами було змінено визначений законодавством порядок розрахунків на ринку електроенергії, що є порушенням ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», який полягає в оплаті за електроенергію виключно коштами і виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальника.

У відповідності до преамбули Закону України «Про електроенергетику» цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Закон України «Про електроенергетику» регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, державним власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії, а також з централізованим диспетчерським (оперативно-технологічним) управлінням (стаття 1 цього Закону).

Тобто, приписи Закону України «Про електроенергетику» є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

Статтею 5 Закону України «Про електроенергетику» визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема відповідно до п. 4 ч. 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Приписами ч. 2 ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Аналогічний припис міститься у п. 6.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996, відповідно до якого для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Пунктом 6.3 вказаних Правил встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

З наведених приписів законодавства вбачається, що законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

У пункті 10 Договору поставки визначено розрахункові рахунки для оплати активної електроенергії, для оплати реактивної енергії та для оплати підвищеної плати за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, пені, прихованої потужності.

Таким чином, як нормами законодавства, так і положеннями Договору поставки передбачалось отримання постачальником (відповідачем-2) оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (відповідача-3) шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання, вказаним у п. 10 Договору поставки.

В той же час, умовами Договору уступки (п. 2.7) та договору №43 про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги №651214/42 від 22.12.2014 визначено зобов'язання споживача - ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» сплатити заборгованість за поставлену ВАТ «Запоріжжяобленерго» електричну енергію не постачальнику, а іншій особі - ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа». Більш того, за умовами вказаного договору зобов'язання з оплати частини заборгованості (у розмірі 64263595,75 грн) припиняється прощенням боргу.

Суд відзначає, що виконання споживачем свого зобов'язання за Договором №651214/42 від 22.12.2014 не є тотожним виконанню зобов'язання за Договором поставки, оскільки метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.

Відтак, в даному випадку фактично кошти за спожиту електроенергію отримуються третьою особою, яка не є постачальником, проте яка взяла на себе зобов'язання зі сплати коштів за відступлене право вимоги за Договором уступки, тобто з іншої підстави (інше цільове призначення коштів), ніж підлягають сплаті постачальнику відповідно до вимог законодавства.

У зв'язку з наведеними обставинами, відповідачами шляхом укладення спірного правочину було порушено наведені приписи законодавства як в частині обов'язку боржника сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику, так в частині обов'язку сплатити кошти на рахунок, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

В обґрунтування своїх заперечень відповідачі посилаються на приписи Цивільного кодексу України, в яких відсутня заборона та/або не передбачено отримання дозволу на укладення договорів відступлення права вимоги, яке виникає в зобов'язаннях з постачання електричної енергії.

Проте, умови Договору уступки в частині проведення розрахунків за спожиту електроенергію суперечать імперативним приписам ст. 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику», п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» № 9 від 06.11.2009, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

З огляду на викладене вбачається, що відсутність у чинному законодавстві заборони відчуження права вимоги, яке виникає в зобов'язаннях з постачання електричної енергії, не є єдиною та достатньою умовою правомірності такого правочину відчуження.

Щодо посилань відповідачів на відсутність порушення приписів законодавства в частині зміни встановленого законодавством порядку розрахунків за поставлену електричну енергію, оскільки умовами Договору уступки передбачено сплату відповідачем-1 на рахунок із спеціальним режимом використання відповідача-2 суми у розмірі 114363595,75 грн (яка дорівнює розміру заборгованості відповідача-3 перед відповідачем-2), суд зазначає таке.

З огляду на встановлені законодавством обмеження щодо кола осіб, які повинні сплачувати та отримувати оплату спожитої електроенергії та порядку проведення розрахунків за електричну енергію, а також приймаючи до уваги відмінність підстави перерахунку спірних коштів встановленій законодавством, то виконання відповідачем-1 свого грошового зобов'язання за Договором уступки перед відповідачем-2 у сумі рівній заборгованості відповідача-3 не спростовує наявність правопорушення, яке полягає у зміні алгоритму розрахунків за електричну енергію між відповідачем-3 та відповідачем-1, оскільки наслідком такої сплати є припинення обов'язку відповідача-3 перед відповідачем-2, проте не має наслідком отримання відповідачем-2 коштів за спожиту відповідачем-3 електроенергію.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки судом встановлено та відповідачами не спростовано, що спірний Договір уступки змінює встановлений законодавством порядок (алгоритм) розрахунків за електричну енергію, що суперечить положенням ст.ст. 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику», п.1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, то з огляду на положення ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підстави для визнання даного правочину недійсним.

Як вказано в абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» № 9 від 06.11.2009, у відповідності до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Тобто, правом на оскарження дійсності правочину наділений не всі особи, а лише його сторони, або особа, права та інтереси якої були порушені (можуть бути порушені) внаслідок його укладення.

Пунктом 13 статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» встановлено, що за наявності підстав, передбачених законом, Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надано право подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Таким правом Національне антикорупційне бюро України також наділене в силу приписів ст. 129 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте, чітке нормативне регулювання порядку та підстав подання позову Національним антикорупційним бюро України про визнання правочину, укладеного іншими особами, недійсним відсутнє у відповідному Законі.

В той же час, статтею 1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» визначено, що Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Приймаючи до уваги обов'язки Національного антикорупційного бюро України, передбачені ст. 16 Закону, цілком обґрунтованим є висновок, що вказаний орган в силу покладених на нього обов'язків та визначеної законом компетенції вживає заходів (в тому числі, шляхом подання відповідного позову до суду) виключно у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 та відповідач-3 (в статутних капіталах яких понад 60% акцій належать державі) змінили порядок розрахунків за Договором поставки шляхом залучення приватної особи в якості посередника, що прямо суперечить приписам

ст. 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику».

У зв'язку з чим Національним антикорупційним бюро України було порушене кримінальне провадження №52015000000000001, а також проводиться досудове розслідування у даному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Приймаючи до уваги зобов'язання держави Україна за Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 р. №251-V), зокрема в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч. 1 ст. 5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч. 2 ст. 6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п. d ч. 2 ст. 12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Таким чином, з аналізу наведених положень Закону та Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі шляхом подання позову, а сам факт виявлення таких ознак у відповідних правовідносинах свідчить про порушення інтересів держави, тому необхідність окремо мотивувати підстави звернення останнього з відповідним позовом до суду відсутня.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового покладаються на відповідачів.

Витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову покладаються на позивача у зв'язку із відмовою у задоволенні даної заяви.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №651214/42, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго», Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Енергомережа» та Державним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат».

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Енергомережа» (01001, м.Київ, вулиця Володимирська, будинок 12, ідентифікаційний код 32113410) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м.Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) судовий збір у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн 33 коп.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Сталеварів, будинок 14, ідентифікаційний код 00130926) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м.Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) судовий збір у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн 33 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (69600, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Теплична, будинок 18, ідентифікаційний код 38983006) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м.Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) судовий збір у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн 33 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 28.04.2016

Суддя Ю.М. Смирнова