ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 922/4016/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Малетич М.М., Борденюк Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Домофони України Харків" та товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Центр Цифрал Харків" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 у справі № 922/4016/15 господарського суду Харківської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Домофони України Харків" та товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Центр Цифрал Харків"

докомунального спеціалізованого підприємства "Харківгорліфт"

третя особаХарківська міська рада

провизнання відсутності права, припинення дій, що порушують право та присудження до виконання обов'язку в натурі,

за участю представників

позивачів: Пасічник К.М.,

відповідача: Григорьєвої О.І.,

третьої особи: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Домофони України Харків" та товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Центр Цифрал Харків" звернулись до господарського суду Харківської області з позовом до комунального спеціалізованого підприємства "Харківгорліфт", в якому просили: 1) визнати відсутність у відповідача права обслуговувати замково-переговорні пристрої, змонтовані на об'єктах, розташованих за адресами, згідно з переліком, зазначеним у офіційному додатку до газети "Харьковские Известия" від 09.11.2013 № 135/1 (2729); 2) зобов'язати відповідача припинити протиправні дії з надання послуг з технічного обслуговування та ремонту замково-переговорних пристроїв, змонтованих на об'єктах, розташованих за адресами, згідно з переліком, зазначеним у офіційному додатку до газети "Харьковские Известия" від 09.11.2013 № 135/1 (2729); 3) зобов'язати відповідача припинити протиправні дії з виставлення рахунків на сплату вартості послуг з технічного обслуговування та ремонту систем обмеження доступу (домофонів), змонтованих за адресами, згідно з переліком, зазначеним у офіційному додатку до газети "Харьковские Известия" від 09.11.2013 №135/1 (2729); 4) зобов'язати відповідача зняти зі свого балансу визивні блоки, змонтовані на об'єктах, розташованих за адресами, згідно з переліком, зазначеним у офіційному додатку до газети "Харьковские Известия" від 09.11.2013 № 135/1 (2729).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.08.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківську міську раду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.11.2015 позовні вимоги задоволено. Визнано відсутність у відповідача права обслуговувати замково-переговорні пристрої, змонтовані на об'єктах, розташованих в м. Харкові за адресами, згідно з переліком, зазначеним у офіційному додатку до газети "Харьковские Известия" від 09.11.2013 № 135/1 (2729), переліченими в резолютивній частині рішення. Зобов'язано відповідача: припинити дії з надання послуг з технічного обслуговування та ремонту замково-переговорних пристроїв, припинити дії з виставлення рахунків на сплату вартості послуг з технічного обслуговування та ремонту систем обмеження доступу (домофонів), зняти зі свого балансу визивні блоки, змонтовані на об'єктах, розташованих у м. Харкові за адресами згідно з переліком, зазначеним у офіційному додатку до газети "Харьковские Известия" від 09.11.2013 № 135/1 (2729), переліченими в резолютивній частині рішення.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано і прийняте нове, яким у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивачі звернулись з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просять її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржники посилаються на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову суду апеляційної інстанції, а також рішення місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Харківською міською радою 25.09.2013 прийнято рішення № 1290/13 "Про затвердження Порядку встановлення та утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку у багатоквартирних житлових будинках комунальної власності територіальної громади міста Харкова", яким, з метою забезпечення безперешкодного доступу для оперативного усунення аварійних ситуацій у багатоквартирних житлових будинках комунальної власності територіальної громади міста Харкова, затверджено відповідний Порядок та зобов'язано комунальне підприємство "Жилкомсервіс" та комунальне спеціалізоване підприємство "Харківгорліфт" вжити заходів щодо прийняття в комунальну власність інженерних систем (пристроїв замково-переговорного зв'язку) відповідно до рішення Харківської міської ради від 22.09.2010 № 234/10 "Про затвердження Порядку виявлення, обліку та зберігання безхазяйного майна, прийняття цього майна до комунальної власності міста Харкова та подальшого розпорядження ним".

В подальшому Харківською міською радою 25.12.2013 прийнято рішення № 1390/13 "Про комунальну власність м. Харкова", відповідно до якого, зокрема, затверджено перелік майна, яке прийняте до комунальної власності міста станом на 25.12.2013, до складу якого включено пристрої замково-переговорного зв'язку в кількості 7273 одиниці, що розташовані за адресами згідно з переліком, зазначеним в офіційному додатку до газети "Харьковские Известия" від 09.11.2013 № 135/1 (2729).

28.12.2013 вийшов спецвипуск газети "Харьковские Известия", в якому було опубліковано витяг з рішення Харківської міської ради від 25.12.2013 № 1390/13 із додатком № 2 - переліком майна, яке прийнято до комунальної власності міста станом на 25.12.13. Серед такого майна є пристрої замково-переговірного зв'язку в кількості 7273 одиниці, розташовані за адресами, згідно з переліком, зазначеним у офіційному додатку газети "Харьковские Известия" від 09.11.2013 № 135/1 (2729), серед яких, як вважають позивачі, за 1 908 адресами розташовані визивні блоки, що належать їм на праві власності, утримуються ними на балансі, та на які вони мають виключне право обслуговування.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 28.07.2014 у справі № 761/19702/14-а, яка набрала законної сили, за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Домофони України Харків" та товариства з обмеженою відповідальністю "Цифрал Сервіс-Плюс" до Харківської міської ради Харківської області (третя особа - комунальне спеціалізоване підприємство "Харківгорліфт") про визнання дій неправомірними, визнання протиправними та скасування рішень, зокрема, визнано незаконними та скасовані рішення Харківської міської ради Харківської області № 1290/13 від 25.09.2013 "Про затвердження Порядку встановлення та утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку у багатоквартирних житлових будинках комунальної власності територіальної громади міста Харкова" та рішення № 1390/13 від 25.12.2013 "Про комунальну власність м. Харкова" в частині п. 156 додатку 2 до цього рішення.

Позивачі, вважаючи, що скасування зазначених вище рішень Харківської міської ради не припинило протиправних дій відповідача, який продовжує вважати себе балансоутримувачем замково-переговорних пристроїв, надає послуги з технічного обслуговування та ремонту замково-переговорних пристроїв та виставляє рахунки за їх обслуговування на підставі публічного договору звернулися з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачами доведено їх право власності на спірне майно, а судовим рішенням у справі № 761/19702/14-а встановлено факт неправомірної передачі майна в комунальну власність, тобто у відповідача фактично відсутнє будь-яке право обліковувати спірне майно, здійснювати його обслуговування та стягувати плату за таке обслуговування.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження належності саме їм пристроїв замково-переговорного зв'язку (домофонів), або визивних блоків. Крім цього, судом апеляційної інстанції зазначено про недоведеність позивачами наявності порушеного права, яке б підлягало судовому захистові у обраний ними спосіб і відновленню в примусовому порядку саме відповідачем, що, в свою чергу, унеможливлює задоволення позовних вимог.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Приписами ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Тобто, право звернення до господарського суду з позовом закон пов'язує з наявністю у особи, яка звертається з таким позовом, суб'єктивного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.

В контексті ст. 15 Цивільного кодексу України підлягає захисту саме порушене право, у зв'язку з чим суд повинен встановити, в чому полягає таке порушення, а також, в який спосіб має відбуватись поновлення порушеного права позивача.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 Цивільного кодексу України про підстави виникнення цивільних прав і обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. В частині 2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Разом з тим, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту у обраний ним спосіб.

За приписами ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.

Таким чином, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається, зокрема, шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що позивачами не доведено наявності порушеного права, яке б підлягало судовому захисту саме у обраний ними спосіб і відновленню в примусовому порядку саме відповідачем.

Так, заявлена позивачем вимога про визнання відсутності права у відповідача обслуговувати замково-переговорні пристрої не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Тому зазначена вимога (про встановлення факту) виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.

Крім цього, відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Повнота оцінки доказів означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що заявляючи вимоги про зобов'язання відповідача припинити протиправні дії з надання послуг, припинити виставлення рахунків на сплату вартості послуг з технічного обслуговування та ремонту систем обмеження доступу (домофонів), а також зняття зі свого балансу визивних блоків позивачі мали надати докази наявності правовідносин з усіма мешканцями багатоквартирних будинків по виключному обслуговуванню всіх визначених у позові пристроїв замково-переговорного зв'язку (за кожним пристроєм та за кожною адресою, де вони встановлені), а не вибірково лише 22 договори.

До того ж судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами, що пристрої замково-переговорного зв'язку (домофони) або визивні блоки належать саме їм, а з наданих позивачами 22 вибіркових примірників договорів на надання послуг з технічного обслуговування та ремонту систем обмеження доступу вбачається, що 10 договорів укладені на обслуговування пристроїв замково-переговорного зв'язку за адресами, які не входять до визначеного позивачами переліку в позові, а за 7 адресами пристрої замково-переговорного зв'язку взагалі не передавались на баланс відповідача і, відповідно, не обслуговуються ним, з огляду на що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачами не доведено наявності порушеного права.

Колегія суддів також погоджується з висновками апеляційного господарського суду щодо необґрунтованості вимог позивачів про зобов'язання відповідача припинити дії з виставлення рахунків на сплату вартості послуг з технічного обслуговування та ремонту систем обмеження доступу (домофонів) враховуючи наявність чинного публічного договору про надання послуг з обслуговування пристроїв замково-переговорного зв'язку м. Харкова, укладеного між відповідачем та мешканцями будинків.

Крім цього, заявлені позивачами вимоги про визнання відсутності у відповідача права обслуговувати замково-переговорні пристрої, зобов'язання відповідача припинити дії з надання послуг з технічного обслуговування та ремонту цих пристроїв, припинення дій з виставлення рахунків на сплату вартості послуг, зняття зі свого балансу визивних блоків не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені Господарським процесуальним кодексом України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що позивачами не доведено наявність порушеного права, яке б підлягало судовому захисту саме у обраний ними спосіб і відновленню в примусовому порядку саме відповідачем, у зв'язку чим відсутні підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду у даній справі.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Малетич М.М.

Борденюк Є.М.