Єдиний унікальний номер (справа №) 216/8807/15-ц

Номер провадження у суді 2/216/1501/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 квітня 2016 року місто ОСОБА_1 Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді  Кузнецова Р.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Буданцевої О.А.,

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "ОСОБА_4 Аваль" та ОСОБА_5 про визнання договору поруки припиненим,

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "ОСОБА_4 Аваль" та ОСОБА_5 про визнання договору поруки припиненим.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, 31.01.2014 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу винесено заочне рішення по цивільній справі №216/5458/13-ц за позовом ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. 04.09.2015 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу виніс ухвалу, якою відмовив в задоволені заяви про перегляд заочного рішення суду. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 звернулася з апеляційною скаргою на заочне рішення суду. Попередній розгляд апеляційної скарги призначено на 09-05 годин 22.12.2015 року. Про те, що в суді розглядається зазначена справ, позивач дізнався зі слів своєї матері – ОСОБА_5 після того, як було винесено заочне рішення. Жодної повістки про день та час розгляду справи № 216/5458/13-ц позивач не отримував, тому фактично був позбавлений права на захист. Позбавлений можливості звернутися до суду із зустрічною позовною заявою, позивач змушений для захисту порушених прав подати окрему позовну заяву, оскільки вважає, що відповідачами були порушені його права як поручителя. 20.06.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_5 була укладена Генеральна кредитна угода № 014/03-03/1818, в рамках якої того ж дня було укладено кредитний договір № 014/03-03/1819. У 2009 році до позивача звернулася ОСОБА_5 з проханням стати поручителем її кредитного зобов’язання, оскільки цього вимагає ОСОБА_4, після чого між ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» та позивачем було укладено договір поруки № 12/110-40/1818/5 від 18.12.2009 року. При укладанні цього договору поруки ОСОБА_3 стало відомо про існування іншого виду забезпечення кредитного договору з іншим поручителем, а саме з ОСОБА_6, який помер 23.08.2013 року. Про те, що у ОСОБА_5 виникла заборгованість за кредитним договором позивач довідався тільки на стадії перегляду заочного рішення по цивільній справі № 216/5458/13-ц, коли ОСОБА_5 надала копії позовної заяви та копію заочного рішення по зазначеній справі. Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов’язання, то, істотними умовами договору поруки є обов’язкове посилання на основне зобов’язання, його зміст, розмір, визначення обсягу відповідальності поручителя, зміна зобов’язання, забезпеченого порукою, тягне і зміни у договорі поруки та за своєю правовою природою фактично є і зміною умов договору поруки. Враховуючи зазначене вище, а також вимоги ст.. 547 ЦК щодо вчинення правочину про забезпечення виконання зобов’язання у письмовій формі, згода поручителя має надаватись у письмовій формі. Належною є згода поручителя у формі додаткової угоди до договору поруки. Однак, ані боржником за кредитним договором, ані банком позивача не було повідомлено про неналежне виконання зобов’язань по кредитному договору та про збільшення процентної ставки, в зв’язку з чим збільшився обсяг його відповідальності. Між ОСОБА_3 та банком не укладалася додаткова угода до договору поруки, виходячи з чого останній впевнений, що з моменту зміни процентної ставки по кредитному договору, договір поруки № 12/110-40/1818/5 від 18.12.2009 року є припиненим. Ще однією з підстав, яка свідчить, що договір поруки є припиненим, є те, що банк не звернувся до позивача з вимогою про дострокове погашення кредиту в межах строку дії договору поруки. Крім того, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладання договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Цей правовий висновок зроблений Верховним Судом України за результатами розгляду справи № 6-53цс14, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором (постанова від 17.09.2014). Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може. Згідно п. 4.1 договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та втрачає свою дію з моменту забезпеченого ним зобов’язання. Отже, конкретна дата припинення зазначеного договору поруки не встановлена і випливає з основного кредитного договору. У відповідності до п. 6.5 кредитного договору, в редакції відповідно до додаткової угоди № 014/03-03/1819/1 від 18.12.2009 року, кредитор вправі пред’явити позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку прострочення позичальником більше ніж на 30 календарних днів строків погашення кредиту. У відповідності до розрахунку заборгованості станом на 18.06.2013 року останній платіж на погашення кредитних зобов’язань було здійснено 28.05.2013 року, проте згідно цього ж розрахунку, останньому платежу передувало прострочення сплати кредитних зобов’язань протягом 90 днів у період з 28.12.2012 по 28.03.2013, тому вважає, що у банку виникло право звернутися до нього із позовною заявою виходячи з наступного розрахунку та підстав, передбачених умовами договору: 28.12.2012 – дата погашення щомісячного ануїтетного платежу згідно положень кредитного договору, 28.01.2013 – дата настання підстав для надіслання письмової вимоги про усунення відповідного порушення, 28.02.2013 – дата виникнення підстав у банку для стягнення заборгованості по кредитному договору з поручителя відповідно до договору поруки та початок строку позовної давності. Виходячи з вищевикладеного, строк позовної давності закінчився 28.08.2013 року, в той час як банк звернувся до 30.09.2013 року. Отже, на момент розгляду справи в суді, договір поруки припинив свою дію. Тому, позивач просить визнати договір поруки № 12/110-40/1818/5 від 18.12.2009 року припиненим.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник ОСОБА_5, який належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи, не використав наданого законом права на особисту участь у судовому засіданні, надав суду письмову заяву, в якій визнав позовні вимоги в повному обсязі, не заперечував проти їх задоволення, а також просив розглянути позов без його участі.

Представник публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» в судовому засіданні надав пояснення, за якими позов ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим не підлягає задоволенню, оскільки при укладанні додаткових угод, якими змінювались процентні ставки по кредитному договору, була отримана згода поручителів на зміну умов кредитного договору, в тому числі і згода позивача. Таким чином, поручитель ОСОБА_3 знав про зміну процентної ставки по кредитному договору, про що свідчить його підпис на вказаних додаткових угодах. Крім того, в матеріалах справи наявні рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 31.01.2014 по справі №216/5458/13-ц та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.01.2016, яке набрало законної сили. Вказаним рішенням було задоволено позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 та стягнуто з них заборгованість по кредитному договору. Вказаним рішенням було встановлено, що поручитель ОСОБА_3 відповідає перед банком як солідарний боржник, а суди не знайшли підстав для припинення договору поруки при розгляді вказаної справи. Слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи. А відповідно до ч. 2. ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили сторони не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти та правовідносини. Також, відповідно до ст. 257 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Строк позовної давності для визнання припиненим вказаного договору сплинув 19.12.2012. Таким чином, на підставі вищевикладеного просив застосувати позовну давність при розгляді справи про визнання договору поруки № 12/110-40/1818/5 від 18.12.2009 припиненим.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України) встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_5 була укладена Генеральна кредитна угода №014/03-03/1818, в рамках якої того ж дня було укладено кредитний договір №014/03-03/1819. Відповідно до п. 1.1  кредитного договору кредитор, на положеннях та умовах даного договору, надав ОСОБА_5 кредит в сумі 50 000 доларів США, зі сплатою 13 % річних, строком на 84 місяці з погашенням відповідно до графіка погашення (а.с.13-14).

У забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором від 20.06.2006 року № 014/03-03/1819 з боку позичальника, 18 грудня 2009 року між ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 12/110-40/1818/5, відповідно п. 2.1 якого у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов’язань по Генеральній кредитній угоді, поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного бору за кредитним договором, комісійної винагороди, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки (а.с.10).

Матеріалами справи також підтверджено, згідно до п 1.1 розділу 1 кредитного договору викладеного в новій редакції у відповідності до додаткової угоди № 014/03-03/1819/1 від 18.02.2009 року з текстом якої позивач був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис, кредитор на положеннях та умовах цього Договору, надає позичальнику споживчий кредит в сумі 50 000,00 (п’ятдесят тисяч) доларів США 00 центів із сплатою 13,0 (тринадцяти) відсотків річних, починаючи з 18.12.2009 року 15,0 (п'ятнадцять) відсотків річних, строком до 18 червня 2016 року та з погашенням відповідно до графіка погашення.

В подальшому, 12 серпня 2010 року банком та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду № 014/03-03/1819/2, з текстом якої позивач був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис. Відповідно до умов якої, п. 1.1 розділу 1 кредитного договору викласти в такій редакції: кредитор на положеннях і умовах цього Договору, надає позичальнику споживчий кредит в сумі 50 000,00 (п’ятдесят тисяч) доларів США 00 центів із сплатою 13,0 (тринадцяти) відсотків річних, починаючи з 18.12.2009 року до 11.05.2011 року 15,0 (п'ятнадцять) відсотків річних. У випадку невиконання позичальником обов’язків, передбачених п. 5.6. цього договору відсоткова ставка по кредиту з 12.05.2011 року становить 17,0 % річних.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2014 року Центрально-Міським районним судом було постановлено заочне рішення по справі № 216/5458/13-ц, яким позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» про стягнення заборгованості з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 задоволено (а.с.22-23). Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.01.2016 року вказане рішення суду першої інстанції було скасовано та закрито провадження по справі в частині стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_6 на користь ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» заборгованості за кредитним договором та судового збору. В іншій частині рішення залишено без змін.

Позивач, звертаючись із позовними вимогами про визнання договору поруки припиненим, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, зазначив, що у порушення вимог законодавства та умов договору поруки від 18.12.2009 року № 12/110-40/1818/5, не отримавши письмової згоди від поручителя, банком в односторонньому порядку було неодноразово збільшено розмір річної процентної ставки за користування позичальником кредитними коштами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об’єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз’яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що спірні відносини виникли у зв’язку із виконанням договору поруки від 18.12.2009 року № 12/110-40/1818/5, укладеного у забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором від 20.06.2006 року № 014/03-03/1819 з боку позичальника між ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» та ОСОБА_5, тому до нього мають бути застосовані норми ЦК України, що регулюють питання забезпечення зобов’язань порукою.

За приписами ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (ч. 1 ст. 559 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим (п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Отже, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним, що є підставою для визнання договору поруки припиненим (постанови від 21 травня року 2012: N 6-69цс11, N 6-18св11, N 20цс11, N 88цс11).

Судом встановлено, що за умовами п. 4.2. договору поруки № 12/110-40/1818/5 від 18 грудня 2009 року строк та умови виконання цього договору можуть бути переглянути лише з письмової згоди сторін договору.

Матеріалами справи підтверджено, що 18 грудня 2009 року було укладено додаткову угоду № 04/03-03/1819/1, та 12 серпня 2010 року додаткову угоду № 014/03-03/1819/2, якими внесено зміни до кредитного договору № 014/03-03/1818 від 20 червня 2006 року в частині розміру відсотків за користування кредитними коштами, при цьому у вказаних додаткових угодах, наявна письмова згода ОСОБА_3 на зміни умов кредитного договору.

Судом звертається увага на ту обставину, що договір поруки №12/110-40/1818/5 від 18.12.2009 року, укладений між ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» та ОСОБА_3, не містить умов, за якими сторони угоди передбачили можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя, а навпаки передбачено заборону на такі дії без одержання згоди поручителя на такі зміни.

Одночасно з цим з урахуванням встановлених обставин щодо збільшення з боку ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» процентної ставки за кредитним договором № 014/03-03/1819 від 20 червня 2006 року суд дійшов висновку про збільшення відповідальності поручителя, яке відбулось з наданням згоди ОСОБА_3 на такі зміни основного зобов’язання, що не може вважатись підставою для припинення поруки за договором від 18 грудня 2009 року № 12/110-40/1818/5. При цьому укладання додаткової угоди до договору поруки для визначення такої згоди поручителя законом не передбачено.

Стосовно доводів позивача про наявність інших підстав для припинення договору поруки, передбачених ч.4 ст. 559 ЦК України, суд вважає за необхідне вказати на наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 4.1 договору поруки № 12/110-40/1818/5 від 18 грудня 2009 року передбачено, що сторони договору встановлюють, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та втрачає свою дію з моменту закінчення забезпеченого ним зобов’язання. Також порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (п.4 ст. 559 ЦК України).

Отже сторони визначили строк поруки, який мав сплинути по закінченню трьох років з дня настання строку виконання основного зобов’язання, за умови якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя. Строк виконання основного зобов’язання за договором кредиту № 014/03-03/1819 від 20.06.2006, згідно графіку (додаток №1) припадає на червень 2016 року, отже строк пред’явлення вимог до поручителя має сплинути у червні 2019 року, але з вимогами до поручителя банк звернувся раніше, про що свідчить рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з поручителя солідарно з боржником заборгованості за кредитом.

Таким чином, судом не вбачається підстав вважати договір поруки припиненим у зв’язку із спливом строку пред’явлення вимог до поручителя.

Отже, підстав для задоволення позову судом не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 84, 88, 209, 215-218 ЦПК України, ст.ст. 553, 559 ЦК України, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року N5, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а у разі відсутності особи яка має право на апеляційне оскарження, протягом 10-ти днів з дня отримання копії рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.

Суддя Р.О. Кузнецов