Справа № 645/7971/15-ц

Провадження № 2/645/361/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Горпинич О.В.

за участю секретаря судового засідання - Денісенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство ОСОБА_1 «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом, в якому просять стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 29160,09 грн. за кредитним договором б/н від 01.12.2005 року, яка складається з наступного: 18532,16 грн. заборгованість за кредитом; 8113,16 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 650,00 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п.8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1364,77 грн. штраф (процента складова), судові витрати у розмірі 1218,00 грн.

В обґрунтування позову посилалися на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 02.12.2005 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 2 940,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов’язків ЗАТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням ОСОБА_2, і Клієнт дає право ОСОБА_2 в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь якого розміру Кредитного ліміту, встановленого ОСОБА_2, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами ОСОБА_2», які викладені на банківському сайті, складає між ним та ОСОБА_2 договір, що підтверджується підписом у заяві. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Власник картки зобов’язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 6.7 Умов та правил надання банківських послуг. Відповідач не надав своєчасно ОСОБА_2 грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов кредитного договору. Відповідач ОСОБА_3 свої зобов’язання за вказаним договором не виконав. У зв’язку з порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 31.03.2015 року має заборгованість 29160,09 грн.. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов’язань і заборгованість за договором не погашена.

На підставі викладеного ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним позовом.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк», не дивлячись на визнання судом явки представника позивача в судове засідання обов’язковою, в судове засідання не з’явився, витребувані судом документи суду не надав, раніше подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача. Також необхідно зауважити, що 18.04.2016 року на електрону адресу суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проте дане клопотання було подано за день до судового засідання, що суперечить ч. 3 ст. 158-1 ЦПК України, відповідно до якої питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніше як за п’ять днів до дня проведення такого судового засідання, також у даному клопотання не було визначено суд, відповідальний за проведення відоеконференції під час вищевказаного судового засідання, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 158-1 ЦПК України, відповідно до якої у клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відоеконференції в обов’язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення.

Відповідно до ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більше як на п’ятнадцять днів.

На підставі викладеного, суд вважає можливим прийняти рішення у даному судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, через свого представника надав суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, а також подано заяву про застосування позовної давності та заяву про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача в судове засідання від 10.04.2016 року не з’явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, у зв’язку з чим, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази у їх сукупності, вважає, що позов Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами 02.12.2005 року б/н було укладено договір, на підставі якого відповідачу було відкрито карткових рахунок №5457082904187031, видано платіжну картку із встановленим кредитним лімітом у розмірі 2940,00 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Договір складається із заяви про відкриття кредитного рахунку позичальника, Правил надання банківських послуг, ОСОБА_2 банку, а також Графіку погашення заборгованості.

В матеріалах справи містяться Умови та правила надання банківських послуг, а також заява позичальника про відкриття кредитного рахунку. Правила надання банківських послуг, тарифи та банку, а також графік погашення заборгованості, які витребовувались судом, до матеріалів справи позивачем не надані, що унеможливлює встановлення істинних умов укладеного між сторонами договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частина 1 ст. 634 ЦК України визначає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З додатків до позовної заяви, поданої ПАТ КБ «ПриватБанк», вбачається, що згідно п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення строку дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

Разом з тим судом встановлено, що Умови та правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не містять ані особистого підпису позичальника, ані дати їх складання. Позивачем, всупереч вимог суду, не надано доказів ознайомлення позичальника саме із такою редакціє Умов та правил надання банківських послуг, а також відомостей щодо того, коли, та підставі яких документів (Рішення уповноваженого органу) ОСОБА_2 затверджена саме така редакція Умов та правил надання банківських послуг.

Крім того, ОСОБА_2 не наведено інших доказів існування погоджених сторонами будь-яких істотних умов договору, крім тих, що зазначені лише в Правилах і Умовах, ОСОБА_2, і з якими, як вважав би банк, позичальник був ознайомлений.

Правила та Умови надання банківських послуг, ОСОБА_2, на які ОСОБА_1 посилається, як на складові частини кредитного договору, не можна вважати такими, оскільки, відповідно до правової позиції Верховного Суду України висловленої за результатами розгляду справи за №6-16цс15 від 11.03.2015 року (яка є обов'язковою для застосування в силу ст. 360-7 ЦПК України), умови надання споживчого кредиту фізичним особам неможна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника.

У відповідності до п.3.1 Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, для надання банківських послуг банк відкриває Клієнтові Картки, їх вид та строк дії визначені в Заяві та в Пам’ятці клієнта, підписанням якої Клієнт та банк укладають договір про надання банківських послуг. Проте, позивачем не надано відомостей щодо строку дії картки по картковому рахунку №5457082904187031. Позивачем також не надано виписки по картковому рахунку №5457082904187031, що позбавляє суд можливості встановити, чи було активовано кредитку картку позичальником. В матеріалах справи не містяться докази користування позичальником кредитним лімітом. Позивачем, всупереч вимог суду, не надано достатніх даних, на підставі яких було сформовано розрахунок заборгованості, який міститься в матеріалах справи.

Згідно із ч. 2 ст. 550 ЦК України проценти на неустойку не нараховуються.

У разі порушення зобов`язання настають наслідки передбачені ст. 611 ЦК України, а саме сплата неустойки. У цьому випадку позивач пропустив строк позовної давності так, як до неустойки (пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік (ст. 258 ЦК України).

Щодо заяви про застосування позовної давності до спірних правовідносин, поданої Відповідачем ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

Як вбачається із позовної заяви та матеріалів справи, заява позивача про поновлення строку позовної давності (з посиланням на докази, які підтверджують поважність пропущення позовної давності позивачем) до суду у відповідності із вимогами ст. 131 ЦПК України подана не була. Відповідно до вимог ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті; докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин; сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Рішення по даній справі на дату подання заяви судом не винесене.

Відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Вважаю, що по даній справі сплив строк позовної давності, виходячи із наступного.

Відповідно до Постанови Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року по справі №6-169цс14, яка є обов'язковою для застосування в силу ст. 360-7 ЦПК України, у зобов’язаннях поряд з установленням строку дії договору було встановлено і строки виконання окремих зобов’язань – внесення щомісячних платежів, що входить до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору. Отже, строк позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів, яке визначено періодичними щомісячними платежами, необхідно обраховувати не з дня, коли закінчується строк дії договору, а з моменту настання строку погашення чергового платежу. Крім того, до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік згідно зі ст. 258 ЦК України, який обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається за правилами ст. 253 ЦК України з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, та нараховується за кожен день у межах позовної давності за основною вимогою.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка розглядається, судом установлено, що згідно з умовами кредитних договорів (п. 3.1) позичальники зобов’язані здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та у строки, визначені графіком повернення кредиту, та щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також установлено відповідальність за порушення графіка повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов’язань.

За загальним правилом позовна давність застосовується судом у випадку, коли обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, є достатніми для задоволення позовних вимог, проте позивачем було порушено строк звернення до суду за захистом свої порушених прав та інтересів. Пропущення строку позовної даності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом з тим суд зазначає про те, що обставини справи, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а також надані позивачем докази свідчать про недоведеність позивачем своїх позовних вимог, тому суд відмовляє відповідачу у задоволенні заяви про застосування позовної давності та відмовляє позивачу у задоволенні позову з огляду на безпідставність та недоведеність позовних вимог.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Предмет доказування це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Доведенню підлягають тільки ті обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, по якій виник спір.

Зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів, суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим.

Керуючись ст.ст. 10, 57, 60, 61, 79, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя -