Справа № 22-5483/2006р.                              Головуючий в 1 інстанції Іванова А.П.

Категорія 28                                                  Доповідач Стельмах Н.С.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С, суддів Звягінцевої О.М., Солодовник О.Ф., при секретарі Таранець В.О., розглянув у відкритому судовому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВК Калінінської районної ради в м. Донецьку,   ДКП  ЖЕО  Калініського  району  м.   Донецька  про  визнання  права користування квартирою, за позовами ВК Калінінської районної в м. Донецьку та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення і

встановив:

в апеляційній скарзі ОСОБА_1 оспорює обгрунтованість судового рішення, яким в задоволенні його позову відмовлено, а позови до нього задоволено і виселено його з спірного жилого приміщення, і ставить питання про його скасування та ухвалення іншого про задоволення його позову та відмовлення в задоволенні позовів до нього про виселення, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам по справі.

В засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги і просила про її задоволення, скасування судового рішення та повернення справи на новий судовий розгляд, а позивачка ОСОБА_2 її представник адвокат ОСОБА_4 та представник за довіреністю виконкому Калінінської районної радив м. Донецьку Єфремова М.Ю. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити та залишити рішення суду без зміни.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

З січня 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (а.с. 11) і просила ухвалити рішення, яким виселити його з квартири АДРЕСА_1

Вона зазначала, що отримала вказану квартиру за рішенням виконкому і відповідно до ордеру від 5.12.2005 р. вселилася в неї 8 грудня 2005 року.

Але відповідач зламав замок на вхідній двері, зайняв квартиру і перешкоджає їй в ній жити.

11 січня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів (а.с.6-7) і зазначав, що з 1991 року він жив однією сім'єю в квартирі АДРЕСА_1

 з ОСОБА_5, яка 8 листопада 2005 року померла.

Він вважає, що за час, коли він постійно проживав у вказаній квартирі, придбав право постійного користування нею.

Тому просив постановити рішення, яким визнати за ним право постійного користування вказаною квартирою і зобов'язати ЖЕО укласти з ним договір житлового найму.

9 лютого 2006 року виконком Калініської районної ради в м. Донецьку звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення і зазначав, що відповідач живе без будь-яких правових підстав в квартирі, яку переведено в службове приміщення і надано ОСОБА_2 відповідно до вимог закону за характером її роботи.

Тому в позові ставилося питання про виселення відповідача з спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою Калінінського районного суду м. Донецька від 9 лютого 2006 року позови об'єднано в одне провадження (а.с.59-60).

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 12 квітня 2006 року позов ОСОБА_2 та виконкому Калінніської районної ради в м. Донецьку задоволено і ОСОБА_1 виселений з квартири 17 будинку 60 по вулиці Краснофлотській в м. Донецьку; в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь с праві; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 64 ЖК України наймач вправі вселити в займане ним приміщення інших осіб і вони набувають рівного з іншими право користування жилим приміщенням, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

*

При розгляді цієї справи позивачем не було надано суду жодних доказів, щодо згоди наймача спірної квартири ОСОБА_5 на його вселення в квартиру в 1996 році з визнанням за ним права постійного користування нею.

Зокрема, жоден з опитаних судом свідків не пояснив, що ОСОБА_1 з вказаного часу постійно жив в спірній квартирі, як член сім'ї ОСОБА_5

Більше того, судом не було встановлено, що ОСОБА_5 будь-коли за життя або сам ОСОБА_1 ставили питання щодо реєстрації позивача на спірній жилій площі, як в постійному його місці проживання, оскільки позивач весь вказаний період і до цього часу є зареєстрованим в квартирі 108 будинку 30 по проспекту Ілліча в м.Донецьку, співвласником якої він є і яку очевидно вважає за своє постійне місце проживання.

За таких обставин, не можна визнати спроможними доводи представника позивача, що такими безперечними доказами є довідка з лікарні, відповідно до якої позивач обслуговувався за адресою спірної квартири та вирок суду, в якому зазначено, що ОСОБА_1 був зареєстрований за однією адресою, але постійно мешкав за адресою спірної квартири.

З довідки лікарні (а.с. 37) вбачається, що її видано станом на 31.01.2006 р., коли справа вже знаходилася в суді і адреса проживання позивача зазначена очевидно з його слів, оскільки за паспортом його зареєстровано за іншим місцем проживання.

Крім цього, довідка не містить відомостей про те, з якого часу ОСОБА_1 обслуговувався за адресою спірної квартири, у тому числі і чи обслуговувався він за цією адресою з 1996 року.

Не вбачається з неї і те, чи не обслуговувався позивач в цій же лікарні і за місцем постійного проживання відповідно до реєстрації.

Це ж стосується і вироку суду, в якому визначено за паспортом місце реєстрації ОСОБА_1 та з його слів зазначено адресу його перебування, у той час як вирок ухвалений 7 квітня 2006 року, тобто в період, коли в суді вирішувалася і ця цивільна справа, рішення по якій ухвалено 12 квітня 2006 року.

Оскільки судом обгрунтовано не було встановлено підстав для визнання за Мінаєвим С.В. права постійного користування спірною квартирою, то посилання представника позивача на наявність ніби то порушень при переведені цієї квартири до числа службових приміщень та надання її в наступному ОСОБА_2 взагалі ніяким чином не впливають на правильність вказаних правових висновків суду.

Таким чином, апеляційним судом всупереч доводам апеляційної скарги не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 12 квітня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності  з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.