ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2007 р. | № 2-22/12269-2006 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Ратон”, смт Гаспра, м. Ялта Автономної Республіки Крим (далі - Товариство)
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.10.2006 та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2006
зі справи № 2-22/12269-2006
за позовом Товариства
до територіального відділення Антимонопольного комітету України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь Автономної Республіки Крим (далі - територіальне відділення АМК)
про визнання недійсним та скасування рішення.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача –Ресницького В.У.,
відповідача – Дмитрієвої І.О.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про визнання недійсним та скасування рішення територіального відділення АМК від 03.07.2006 № 22/02-13/27 зі справи № 16/02-26/28 (далі - оспорюване рішення).
Рішенням господарського суду АРК від 02.10.2006 (суддя Яковлєв С.В.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 (колегія суддів у складі: Маслова З.Д. –головуючий, судді Лисенко В.А. і Заплава Л.М.), у частині позовних вимог про скасування оспорюваного рішення провадження зі справи припинено, в іншій частині цих вимог відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на статті 1, 17, 22, 221 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, статтю 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, статтю 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виходили з відсутності підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним; водночас названі судові інстанції вважали, що провадження зі справи в частині позовних вимог про скасування цього рішення підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України з огляду на приписи статті 12 названого Кодексу.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати повністю оскаржувані судові рішення з даної справи і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано порушенням попередніми судовими інстанціями положень Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у зв’язку з чим ущемлено права та охоронювані законом інтереси Товариства.
У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновків про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги і водночас –про необхідність зміни оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- у засіданні місцевого господарського суду 02.10.2006 Товариством заявлено клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Асоціації автомобільних перевізників Криму (далі - Асоціація) з посиланням на те, що запит територіального відділення АМК від 30.03.2006 № 02/587 було надіслано Товариству саме тому, що воно є засновником Асоціації, і рішення зі справи може вплинути на права та обов’язки Асоціації. Це клопотання судом не задоволено, тому що: оспорюване рішення стосується інтересів Товариства, прийнято у зв’язку з невиконанням ним вимог територіального відділення АМК про надання інформації щодо установчих документів та діяльності тільки Товариства; Асоціація є самостійною юридичною особою, і Товариством не подано доказів впливу оспорюваного рішення саме на права та обов’язки Асоціації;
- згідно з оспорюваним рішенням:
дії Товариства щодо несвоєчасного надання інформації на запит територіального відділення АМК від 30.03.2006 № 02/587 визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у вигляді ненадання суб’єктом господарювання інформації територіальному відділенню АМК у встановлені головою цього відділення терміни;
на підставі пункту 5 статті 52 названого Закону на Товариство було накладено штраф у сумі 16 999 грн.;
- згаданий запит було надіслано про надання інформації відповідно до Закону України “Про Антимонопольний комітет України” і отримано Товариством 01.04.2006; термін виконання вимог запиту було встановлено –10 днів після його отримання;
- за інформацією територіального відділення АМК, підтвердженою Товариством, інформація згідно із запитом була надіслана Товариством через 34 дні, а саме 10.05.2006;
- судом не прийнято доводи Товариства щодо неправильного оформлення запиту від 30.03.2006 № 02/587, а саме –підписання його не уповноваженою на це особою. Територіальним відділенням АМК подано копію наказу Голови Антимонопольного комітету України від 27.03.2006 № 209-ВК, згідно з яким з 27.03.2006 на період тимчасової непрацездатності голови територіального відділення АМК Бєляєва В.В. виконання його обов’язків було покладено на Муравйова М.С., який і підписав згаданий запит; у матеріалах справи є також копія листка непрацездатності Бєляєва В.В. за період часу з 27.03.2006 по 31.03.2006;
- територіальне відділення АМК надсилало на адресу Товариства повідомлення від 03.05.2006 № 02/831 про невиконання вимог голови названого відділення, яке отримано Товариством 04.05.2006;
- територіальне відділення АМК листом від 13.06.2006 № 02/1187 надсилало Товариству також подання від 07.06.2006 № 02/1138 з попередніми висновками, яке отримано Товариством 16.06.2006;
- Товариством не подано доказів надсилання ним територіальному відділенню АМК будь-яких документів (заперечень), які б цим відділенням не було взято до уваги у прийнятті оспорюваного рішення.
Відповідно до статті 3 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”).
Згідно з пунктом 5 статті 17 названого Закону голова територіального відділення Антимонопольного комітету України наділений, зокрема, такими повноваженнями: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Аналогічний за змістом припис містить підпункт 5 пункту 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням названого Комітету від 23.02.2001 № 32-р.
Статтею 22 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” визначено, зокрема, що:
- вимоги голови територіального відділення Антимонопольного комітету України в межах його компетенції є обов’язковими для виконання у визначені ним строки, якщо інше не передбачено законом;
- невиконання вимог голови територіального відділення Антимонопольного комітету України тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Відповідно до статті 221 названого Закону суб’єкти господарювання, інші юридичні особи, їх посадові особи та працівники зобов’язані на вимогу голови територіального відділення Антимонопольного комітету України подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, необхідну для виконання територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Пункт 13 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначає неподання інформації, зокрема, територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою такого відділення строки як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з частиною другою статті 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції” за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 13 статті 50 цього Закону накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. А відповідно до частини п’ятої цієї ж статті якщо доходу (виручки) немає або не надано розміру доходу (виручки) згаданий штраф накладається у розмірі до двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
З урахуванням наведених законодавчих приписів та встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин названі судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначеного висновку та не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями установлено і перевірено належними засобами доказування, що запит територіального відділення від 30.03.2006 № 02/587 було підписано належним чином уповноваженою посадовою особою. Водночас чинним законодавством України не передбачено, що відповідний запит мав бути виконаний обов’язково “на бланку суворої звітності” та скріплений печаткою територіального відділення АМК. Законом не встановлено й обов’язковості участі сторони, в даному разі Товариства, у розгляді адміністративною колегією територіального відділення АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Із з’ясованих названими судовими інстанціями обставин не вбачається, що Товариство і Асоціація, які згадуються в зазначеному запиті, нібито “не відносилися і не відносяться до числа тих, хто впливає чи можуть вплинути не економічну конкуренцію на території України”. Тому посилання скаржника на припис статті 2 Закону України “Про захист економічної конкуренції” не можна вважати обґрунтованим.
Зазначені обставини не свідчать також і про те, що оспорюване рішення якимось чином впливає чи може вплинути на права або обов’язки Асоціації щодо однієї з сторін даного спору. Відтак з урахуванням приписів частини першої статті 27 ГПК України у господарського суду першої інстанції не було визначених законом підстав для залучення Асоціації до участі в даній справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Розмір застосованого згідно з оспорюваним рішенням штрафу узгоджується з наведеними в цій постанові приписами Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Водночас у розгляді даної справи попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування норм процесуального права, що виявилося в такому.
Згідно з частиною першою статті 12 ГПК України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин та вирішення спору названими судовими інстанціями) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними актів. Заявлена позивачем (скаржником) вимога про скасування оспорюваного рішення за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання цього рішення недійсним, а тому у місцевого господарського суду не було правових підстав для відокремлення першої із зазначених вимог від іншої (про визнання оспорюваного рішення недійсним) та застосування до спірних правовідносин приписів пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України щодо припинення провадження у справі.
Суд апеляційної інстанції зазначеної помилки місцевого господарського суду не виправив. Тому відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України прийняті по суті справи судові рішення слід належним чином змінити.
Керуючись статтями 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Ратон” залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.10.2006 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 зі справи № 2-22/12269-2006 змінити, виклавши резолютивну частину зазначеного рішення в такій редакції:
“У задоволенні позову відмовити”.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов