Справа №639/5650/15-ц

Провадження № 2/639/108/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Труханович В.В.,

за участю секретаря – Антохіної О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, по зустрічному позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, 3-тя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,

ВСТАНОВИВ:

18 червня 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики у сумі 4 005 000 грн. та судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 21.11.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений письмовий, нотаріально посвідчений, договір позики, предметом якого було передання у власність відповідачу грошових коштів в розмірі 178 000 доларів США.

Відповідач зобов’язалась повернути суму позики до 10.05.2015 року.

Позивач вказує, що після настання строку повернення боргу відповідач відмовляється виконувати свої зобов’язання щодо повернення позики, ігнорує заяви позивача щодо повернення суми позики, та ухиляється від виконання зобов’язань.

Станом на день звернення до суду з позовом заборгованість за договором позики становить 4 005 000 грн., у зв'язку з чим позивач і був змушений звернутися до суду з даним позовом.

08 вересня 2015 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_4, в якій просила суд визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 21.11.2014 року.

24 березня 2016 року представником ОСОБА_2 було уточнено зустрічні позовні вимоги.

В обґрунтування вимог по уточненому зустрічному позову зазначено, що за договором позики ОСОБА_2 кошти не отримувала, відповідачем грошові кошти не були передані ОСОБА_2, тому договір вважається неукладеним.

Правочин при укладанні мав вади волі ОСОБА_2, оскільки її формування здійснювалось за таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змушує особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

ОСОБА_2 під психологічним тиском помилково погодилась на умови ОСОБА_1 та підписала договір позики у нотаріуса. На ОСОБА_2 здійснювався цілеспрямований психологічний тиск. Приватний нотаріус ОСОБА_4 в порушення вимог ЦК України, Закону України «Про нотаріат» та Інструкції не дотримала загальних правил вчинення нотаріальних дій. Також вказано, що договір було підписано під впливом обману.

Представники позивачаОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності від 28.09.2015 року, та ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності від 16.09.2015 року, в судовому засіданні заявлений позов підтримали в повному обсязі, просили суд його задовольнити. Проти задоволення зустрічного позову заперечували, просили суд відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_7, яка діє на підставі довіреності від 13.08.2015 року в судовому засіданні проти первісного позову заперечувала, просила суд відмовити в його задоволенні. Зустрічні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити.

Представник третьої особи ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності від 18.11.2015 року в судовому засіданні самостійних вимог щодо предмета позову не заявляла.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що 21 листопада 2014 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі за №1700. (а.с. 193)

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до п. 1 Договору діючи без будь-якого на них тиску та примусу, позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти у сумі 178 000 доларів США, що за готівковим курсом продажу долару США банку ПАТ «Креді ОСОБА_8» на день укладання договору складало 2 812 400 грн. строком до 10.05.2015 року включно без нарахування процентів за користування позикою.

Частиною 2 ст. 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Представник відповідача в судовому засіданні вказувала, що ОСОБА_2 кошти не отримувала, а досягнення домовленості у формі укладення договору не свідчить про факт отримання коштів тому, на її думку, договір вважається неукладеним.

Відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов’язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 липня 2014 р. у справі №6-79цс14)

Пунктом 2 Договору позики передбачено, що грошові кошти передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання договору. Підписання цього договору свідчить про одержання позичальником грошових коштів в сумі, яка передбачена п. 1 цього договору.

Даний пункт договору позики містить у собі елемент розписки ОСОБА_2 про отримання суми позики від позивача, що свідчить про фактичну передачу коштів перед підписанням договору.

При цьому, в порушення вимог ст. 10,60 ЦПК України стороною відповідача не надано суду жодних доказів щодо того, що гроші не були одержані позичальником від позикодавця. Представник відповідача обмежилась лише усними поясненнями.

За таких обставин, на підставі положень ч. 2 ст. 640 ЦК України суд вважає укладеним договір позики від 21.11.2014 року.

Також представник відповідача, позивача по зустрічному позову, посилалась в судовому засіданні на недійсність договору позики на тих підставах, що правочин при укладанні мав вади волі ОСОБА_2, що змусило останню вчинити правочин на невигідних для себе умовах, та ОСОБА_2 під психологічним тиском помилково погодилась на умови ОСОБА_1 й підписала договір позики у нотаріуса. На ОСОБА_2 здійснювався цілеспрямований психологічний тиск.

Представник позивача ОСОБА_6 заперечував проти таких доводів відповідача та вказував, що дії та доводи відповідача ОСОБА_2 є ні що інше, як спроба уникнути відповідальності за невиконання умов договору позики від 21.11.2014 року, та направлені на продаж свого майна, на яке може бути звернуто стягнення позивачем за договором позики.

З приводу цих обставин суд зазначає, що у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Волевиявлення має бути спрямовано на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов’язків. На цих підставах можна виділити правочини, вчинені під впливом насильства (ст. 231) та тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233), на що і посилається представник відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. (ч. 1 ст. 231 ЦК України)

Для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину.

Насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство повинне виражатися в незаконних діях. Насильство повинно викликати страх настання невигідних наслідків.

На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Проте, під час судового засідання стороною відповідача за основним позовом, позивача по зустрічному позову, не було доведено факту застування насильства чи погроз до ОСОБА_2 зі сторони ОСОБА_1 або будь-яких інших осіб. Всі посилання на застосування насильства чи погроз обмежувалися лише усними поясненнями представника відповідача.

Частиною 1 ст. 233 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за таких обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Згідно зі ст. 233 ЦК для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Тяжкі обставини слід розуміти як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Тяжка обставина є оціночною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Тобто в таких випадках немає обману або помилки.

Проте, в порушення вимог ст. 10,60 ЦПК України під час судового засідання стороною позивача по зустрічному позову не було доведено існування тяжкої для відповідача обставини чи вкрай невигідних для неї умов.

Натомість суд зазначає, що текст оспорюваного договору позики сторонами було прочитано, зміст, значення та наслідки угоди їм роз'яснені і сторони вказали, що договір відповідає їх волі, про що ними були проставлені підписи в договорі позики. Під час укладення цієї угоди відповідач ОСОБА_2 розуміла значення своїх дій, оскільки була ознайомлена зі змістом договору, суть договору позики була роз’яснена їй нотаріусом. Також договір позики був укладений зі згоди дружини позикодавця ОСОБА_9 та чоловіка позичальника ОСОБА_10

Пунктом 1 Глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін’юсту від 22.02.2012 №296/5 передбачено, що дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз’яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз’яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.

Враховуючи викладене, судом не було встановлено наявності обставин, які б вказували, що ОСОБА_2 під час укладання договору діяла під впливом насильства, погрози чи тяжкої обставини, що могло б вплинути на її волевиявлення.

Окрім зазначеного представник відповідача за основним позовом, позивача по зустрічному позову, посилалась на те, що договір позики було підписано ОСОБА_2 під впливом обману.

Згідно положень ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина 1 ст. 229 ЦК України встановлює, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9, відповідно до статей 229 - 233 ЦК (435-15) правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК (435-15), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Пунктом 20 цієї ж постанови передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Однак під час судового засідання стороною позивача по зустрічному позову не було доведено факту обману ОСОБА_2 внаслідок умисних дій ОСОБА_1, крім того представником відповідача взагалі не зазначено обставини, щодо яких ОСОБА_2 було введено в оману.

Підсумовуючи викладене у суду відсутні підстави вважати договір позики від 21.11.2014 року недійсним, у зв'язку з чим в задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Судом також не вбачається порушення приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 вимог ЦК України, Закону України «Про нотаріат», чи Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін’юсту від 22.02.2012 №296/5 під час посвідчення договору позики від 24.11.2014 року.

Представник позивача в судовомузасідання вказував, що після настання строку повернення боргу ОСОБА_2 відмовляється виконувати свої зобов’язання щодо повернення позики, ігнорує заяви позивача щодо повернення суми позики, та ухиляється від виконання зобов’язань.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зазначені обставин підтверджуються поясненнями сторін та матеріалами справи.

Так, 28.09.2015 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_11 було вчинено Виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 невиплачених в строк на підставі договору позики від 21.11.2014 року грошових коштів в сумі 178 000 доларів США, що за готівковим курсом продажу долару США банку ПАТ «Креді ОСОБА_8» станом на 28.09.2015 року становило 4 129 600 грн.

Суд зазначає, що захист цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, відноситься до позасудових засобів правового захисту, а здійснення особою свого права на судовий захист не залежить від використання нею інших засобів правового захисту. Стягнення заборгованості шляхом вчинення виконавчого напису не перешкоджає позивачу звернутися до суду з позовними вимогами до боржника про стягнення заборгованості.

Встановлені судом обставини свідчать про існування невиконаного зобов’язання ОСОБА_2 щодо повернення суми позики за договором від 24.11.2014 року.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Позивачем в позовній заяві було розраховано заборгованість за договором позики виходячи із курсу продажу долару США банку ПАТ «Креді ОСОБА_8» станом на 17.06.2015 року у розмірі 4 005 000 грн.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, встановленого ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За таких обставин суд розглядає заборгованість за договором позики саме у сумі, визначеній позивачем, тобто 4 005 000 грн.

Таким чином, судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 порушила умови договору позики щодо своєчасного повернення суми отриманої позики, у зв'язку з чим суд вважає необхідним задовольнити первісний позов ОСОБА_1 та стягнути з відповідача суму боргу за договором позики від 21.11.2014 року у розмірі 4 005 000 грн.,

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У зв'язку із задоволенням первісних позовних вимог ОСОБА_1, з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений останнім, у розмірі 3 654 грн. (а.с. 2)

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 8, 10, 11, 15, 57-60, 61, 79-88, 208, 209, 212-215 ЦПК, ст. 10, 11, 203, 215, 229, 230, 231, 233, 524-526, 530, 625, 640, 1046, 1047, 1049 ЦК України, п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р., суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21.11.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за №1700, у сумі 4 005 000,00 грн. (чотири мільйони п’ять тисяч гривень).

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, 3-тя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 654,00 грн. (три тисячі шістсот п’ятдесят чотири гривні).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні у той же строк з моменту одержання його копії.

Суддя В.В. Труханович