Справа №-2-134/09р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

17 липня 2009 року.            Ватутінський міський суд Черкаської області

                  в складі:  головуючого                                    Муляр В.С.

                                  при секретарі                                    Мельник С.В.

                                  з участю прокурора                          Гончара В.П.

                                  адвоката                                             ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Ватутіне справу за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Ватутінський комбінат вогнетривів» про поновлення на роботі, стягнення коштів за вимушений прогул та причиненої моральної шкоди -

встановив:

позивач просить суд поновити його на роботі слюсарем по ремонту обладнання V розряду відкритого акціонерного товариства «Ватутінський комбінат вогнетривів», стягнути з відповідача на його користь кошти за час вимушеного прогулу в розмірі 4360 грн. 03 коп., стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 25000 грн., та не відшкодовувати судові витрати, посилаючись на те, що він був прийнятий на роботу машиністом бульдозера Ватутінського вогнетривкого комбінату, відповідно до наказу № 602-ок від 02 жовтня 1985 року. Відповідно до наказу № 120-ок від 16 травня 1995 року його було переведено слюсарем Мурзинського каолінового кар’єру, який є структурним підрозділом Ватутінського вогнетривкого комбінату. 16 березня 2009 року його було звільнено з роботи в зв’язку з скороченням чисельності, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. Вважає своє звільнення не законним, оскільки він є інвалідом 3 групи та учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в тому числі на переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємств, установ, організацій. Також йому гарантується працевлаштування з урахуванням його побажань або можливість навчання нових професій із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки, але не більше року. Керівництвом відповідача йому взагалі не було запропоновано іншого місця роботи чи іншої посади, а також ніхто йому не пропонував пройти навчання нових професій та спеціальностей. Про скорочення його ніхто не попередив в двохмісячний термін, а 10 лютого 2008 року профспілкова організація відмовила адміністрації ВАТ ВКВ в задоволенні подання на його звільнення відповідно до ч.1 ст.40 КЗпП України. З 16 березня 2009 року він не працює, а тому вважає, що  відповідач зобов’язаний сплатити йому середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за травень – червень по 2180 грн. 51 коп., а всього 4360 грн. 03 коп. Він також вважає, що керівництвом відповідача не тільки порушено вимоги трудового законодавства, а й завдано йому моральної шкоди, яка виразилась в тому що він змушений був витрачати додаткові зусилля для організації свого життя та членів його сім”ї, так як він один працюючий та має на утриманні дитину інваліда, а дружина в даний час тяжко хвора і потребує стороннього догляду. Це пригнічує його, він втратив душевний спокій та рівновагу, зазнає душевних мук та страждань, а тому оцінює, завдану йому моральну шкоду в 25000 грн.. Вказані обставини і змусили його звернутись до суду з даним позовом.

Представник відповідача просить в позові позивачу відмовити виходячи із того, що ствердження  позивача про його незаконне звільнення не відповідають дійсності і не можуть слугувати підґрунтям для задоволення позову, посилаючись на те, що при проведенні вивільнення працівників в зв’язку з скороченням чисельності, підприємством було чітко дотримано норми законодавства України, а саме 20.11.2008 року проведено засідання профспілкового комітету спільно з адміністрацією комбінату та постановлено дати згоду на скорочення чисельності працівників на 30-35%, після чого всім керівникам підрозділів підприємств було постановлено завдання, визначити тих працівників, які підлягають під скорочення, що не мають переважного права на залишення на роботі, відповідно до ст. 42 КЗпП України. Комісією Мурзинського каолінового кар’єру на чолі з начальником МКК ОСОБА_3, надано довідку про те, що слюсар чергової та з ремонту устаткування МКК V розряду, ОСОБА_2 не має переважного права на залишення на роботі в порівнянні з іншими працівниками аналогічної професії, так як в силу поганого здоров”я не в змозі виконувати певний обсяг робіт необхідних для нормальної роботи МКК, а також він не в змозі працювати  в вечірні та нічні години, що також є обов’язковою підставою для нормального функціонування МКК, а отже продуктивність праці позивача є набагато нижчою ніж у інших працівників даної професії в цьому структурному підрозділі. Відповідно до витягу з попередження про звільнення 11.12.2008 року позивач під розпис був попереджений про звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України в зв’язку із скороченням чисельності працівників в зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці, про що свідчить його підпис.

 Рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим, в іншому випадку роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації. В даному випадку профспілковий комітет дав згоду на скорочення чисельності 30-35%, однак при розгляді подання адміністрації,  в якому були зазначені поіменно працівники, що підпадають під скорочення, як такі, що не мають права на переважне залишення на роботі, профспілковий комітет, не врахувавши зазначені в поданні підстави звільнення працівників, діючи не послідовно та не обґрунтувавши належним чином, з зазначенням всіх аргументів на користь свого рішення, не дав згоду на скорочення позивача, а тому зважаючи на таке неправомірне та необґрунтоване рішення профкому, адміністрація ВАТ ВКВ, враховуючи всю проведену підготовчу роботу, звільнила позивача на підставі п.1 ст.40 КЗпП України та провела виплату всіх належних йому сум при звільненні.

Звертаючись повторно з приводу дачі згоди на звільнення позивача адміністрація ВАТ ВКВ створила повторну кадрову комісію, яка 03.07.2009 року провела повторне засідання, де розглянула питання визначення переважного права на залишення на роботі серед слюсарів чергових та з ремонту устаткування 5 розряду МКК ОСОБА_2, а також 03.07.2009 року було проведено засідання тимчасової кваліфікаційної комісії з визначенням рівня продуктивності праці ОСОБА_2 за період 2008-2009 року на посаді слюсаря чергових та з ремонту устаткування 5 розряду МКК в порівнянні з іншими працівниками аналогічних професій. На підставі цього адміністрація ВАТ ВКВ повторно звернулась до профспілкового комітету з поданням для отримання згоди на звільнення ОСОБА_2 у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці та скороченням чисельності, де їм повторно було відмовлено в дачі згоди на звільнення позивача.

 Щодо відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, то його вимоги не можуть бути задоволені, оскільки ним не викладено обґрунтувань, яким саме чином дії керівництва ВАТ «ВКВ», при проведенні скорочення чисельності працівників, передбаченого законодавством, спричинили погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань.

Заслухавши сторони, свідків, вивчивши матеріали справи та заслухавши прокурора, який вважає за необхідне позов задовольнити частково, поновити позивача на роботі та стягнути з відповідача на його користь кошти за час вимушеного прогулу в розмірі 4360 грн. 03 коп. та моральну шкоду в розмірі 3000 грн., оскільки при звільненні позивача з роботи підприємством не було враховано його переважне право для залишення на роботі,   суд вважає що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення, оскільки є  законні, обґрунтовані  та стверджуються відповідними  доказами.

В судовому засіданні було встановлено, що дійсно позивач був прийнятий на роботу машиністом бульдозера Ватутінського вогнетривкого комбінату, відповідно до наказу № 602-ок від 02 жовтня 1985 року (а.с.8). Відповідно до наказу № 120-ок від 16 травня 1995 року його було переведено слюсарем Мурзинського каолінового кар’єру, який є структурним підрозділом Ватутінського вогнетривкого комбінату.

16 березня 2009 року його було звільнено з роботи в зв’язку з скороченням чисельності, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, що стверджується копією наказу № 9-к від 16 березня 2009 року (а.с.9).

Звільнення позивача із займаної посади було викликано скороченням чисельності працівників ВАТ ВКВ у зв’язку із значним скороченням об’ємів виробництва та реалізації продукції внаслідок економічної кризи горно - металургічного комплексу України.

Як вбачається із матеріалів справи у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності працівників і штату. Це стверджується:

 - поданням ВАТ ВКВ до профкому (а.с.35) про дачу згоди на скорочення працівників комбінату на 30-35%;

 - протоколом № 31 від 20.11.2008року первинної профспілкової організації ВАТ ВКВ, де профком дав згоду на скорочення чисельності працівників комбінату на 30-35% (а.с.36-37);

 - наказом № 227 від 08.12.2008 року по ВАТ ВКВ «Про зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності», де вказано  на проведення   необхідних заходів по скороченню чисельності працівників;

- наказом № 228 від 08.12.2008 року «Про створення кадрової комісії», де вказано комісії на необхідність керівництва в своїй діяльності при проведенні скорочення ст.42 КЗпП України;

- штатними розписами до і після скорочення (а.с.40-127).

Як вбачається з матеріалів справи позивач був своєчасно попереджений про наступне його звільнення з роботи в зв’язку з його скороченням, що стверджується його підписом (а.с.127), що тим самим спростовує його ствердження в тій частині, що він не був попереджений про наступне його звільнення.

02.02.2008 року адміністрація ВАТ ВКВ звернулась з поданням до профкому про дачу згоди на звільнення позивача. Дане подання було розглянуто на засіданні профкому 10.02.2008 року, де профком не дав згоди на звільнення позивача.

Не погоджуючись із рішення профкому адміністрація ВАТ ВКВ звільнила позивача наказом № 9-к від 16.03.2009 року.

В судовому засіданні свою незгоду з рішенням профкому адміністрація мотивувала відсутністю мотивації в рішенні профкому у відмові дачі згоди на звільнення позивача.

Вирішуючи питання про скорочення позивача, адміністрація ВАТ ВКВ, не виконала вимог ст. 42 КЗпП України, не визначила в установленому порядку переважне право залишення на роботі працівників бригади, де працював позивач, звільняючи його з роботи, не врахувала його соціальне положення та сімейний стан, не запропонувала йому іншу роботу яку він в силу стану свого здоров’я міг би виконувати. Створена кадрова комісія у відповідності до вимог закону не визначила продуктивності праці кожного із членів бригади де працював позивач.

Як встановлено в судовому засіданні із показів свідка ОСОБА_3 та матеріалів справи, підставою для визначення переважного права залишення на роботі, стала довідка начальника Мурзинського КК ОСОБА_3 за підписом його та його підлеглих, де він вказує, що продуктивність праці позивача нижче від інших слюсарів кар’єру, не надаючи відповідних доказів.

Як встановлено в судовому засіданні позивач за весь період роботи слюсарем Мурзинського КК не мав жодних стягнень та нарікань на якість виконуваної роботи та мав такий же заробіток, як інші члени бригади, що спростовує ствердження адміністрації про нижчу продуктивність праці позивача перед іншими членами бригади.

Із інформації (а.с.128) вбачається, що в бригаді де працював позивач, працювало п’ять слюсарів, всі вони мають однакову кваліфікацію – слюсарі 5 розряду. Як вказано вище, адміністрація надумано прийшла до висновку, що продуктивність праці позивача менша чим інших членів його бригади, так як це нічим не доведено в судовому засіданні.

Виходячи з цього суд вважає, що позивач мав переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками його бригади, так як при однаковій кваліфікації і при рівній продуктивності праці він як інвалід 3 групи та учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії і мав переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками його бригади.

Адміністрація ВАТ ВКВ стверджує, що позивач в силу свого стану здоров’я не може виконувати ряд робіт, які входять в його обов’язки. Одначе, як встановлено в судовому засіданні, позивач до звільнення 15 років виконував всю роботу яка йому доручалась і нарікань з боку керівництва кар’єру до нього не було. Більш того, якщо позивач в силу свого здоров’я не міг виконувати відповідну роботу, яка йому входила в його обов’язки, то адміністрація ВАТ ВКВ мала підстави звільнити його за станом його здоров’я.

Встановивши в судовому засіданні, що звільнення позивача було проведено адміністрацією ВАТ ВКВ після місячного терміну з дня прийняття рішення профкому, за поданням адміністрації, яке належним чином не було обгрунтоване, судом було зупинено провадження по справі і надана можливість адміністрації ВАТ ВКВ повторно звернутись до профкому з мотивованим поданням про дачу згоди на звільнення позивача.

Перед повторним зверненням до профкому адміністрація повторно створила кадрову комісію, яка 03.07.2009 року провела засідання, де розглянула питання визначення переважного права на залишення на роботі серед слюсарів чергових МКК ОСОБА_2 Також цього дня відбулося засідання тимчасової кваліфікаційної комісії з визначенням рівня продуктивності праці ОСОБА_2 за період 2008-2009 року в порівнянні з іншими працівниками аналогічних професій, які прийшли до висновку про нижчу продуктивність праці ОСОБА_2 перед іншими працівниками.

Суд дає належну оцінку цим рішенням, які приймалися в той час, як ОСОБА_2 був звільнений і вже не працював, що не давало можливості вищевказаним комісіям провести порівняння в роботі працівників аналогічної професії і позивачем, надавши їм для виконання відповідне завдання. Більше того ОСОБА_2 не був присутній на засіданні вказаних комісій. Також в цей період адміністрація пропонувала Задвернюку О.В. іншу роботу, яку в силу свого здоров’я він виконувати не в змозі.

 03.07.2009 року адміністрація ВАТ ВКВ звернулась з обґрунтованим поданням до профкому про дачу згоди на звільнення позивача. 06.07.2009 року профком, розглянувши подання адміністрації, повторно відмовив адміністрації в дачі згоди на звільнення позивача. Дана підстава на ряду з іншими порушеннями допущеними адміністрацією комбінату про звільнення позивача, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 із змінами, внесеними Постановою Пленуму від 01.04.1994 року № 4 є підставою для поновлення позивача на роботі.

Враховуючи всі обставини по справі суд вважає за необхідне поновити позивача на роботі слюсарем по ремонту обладнання V розряду відкритого акціонерного товариства «Ватутінський комбінат вогнетривів».

Також суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу за травень – червень по 2180 грн. 51 коп., а всього 4360 грн. 03 коп.

Також позивачу незаконним його звільненням завдана моральна шкода, яка, як довів в суді позивач, полягає в душевних переживаннях, що призвело до розладу здоров”я, порушило звичайний спосіб життя, позбавило засобів до існування. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в 25000 грн., однак суд вважає, що дана сума моральних збитків значно завищена і значно перевищує ті моральні збитки, які були спричинені позивачеві, а тому вважає, що необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Також суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави державне мито в сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн..

Рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення з підприємства на користь позивача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу допустити до негайного виконання.

На підставі наведеного та ст.ст.40, 43, 231, 232, 233, 237-1 КЗпП України та керуючись ст.ст.10, 60, 84, 88, 212, 213, 214, 215, 367 ЦПК України суд -

вирішив:

позов ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Ватутінський комбінат вогнетривів» про поновлення на роботі, стягнення коштів за вимушений прогул та причиненої моральної шкоди – задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді слюсаря по ремонту обладнання V розряду відкритого акціонерного товариства «Ватутінський комбінат вогнетривів».

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Ватутінський комбінат вогнетривів», 20254 Черкаська область м. Ватутіне вул. Індустріальна, 11 р/р 260004226 в ЧОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» МФО 354411 код ЕДРПОУ 00191916, ІПН 001919123076, свідоцтво пл. ПДВ 32299703 на користь ОСОБА_2 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 4360 грн. 03 коп. та 3000 грн. у відшкодування причиненої моральної шкоди, а всього 7360 (сім тисяч триста шістдесят) грн. 03 коп.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Ватутінський комбінат вогнетривів», 20254 Черкаська область м. Ватутіне вул. Індустріальна, 11 р/р 260004226 в ЧОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» МФО 354411 код ЕДРПОУ 00191916, ІПН 001919123076, свідоцтво пл. ПДВ 32299703 51 (п’ятдесят одну) грн. 00 коп. судового збору в доход  держави на р/р 31412537700005 МФО 854018 код 22809073 Банк УДК в Черкаській області.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Ватутінський комбінат вогнетривів», 20254 Черкаська область м. Ватутіне вул. Індустріальна, 11 р/р 260004226 в ЧОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» МФО 354411 код ЕДРПОУ 00191916, ІПН 001919123076, свідоцтво пл. ПДВ 32299703 30 (тридцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на р/р 31217259700005 в ГУДКУ у Черкаській області МФО 854018 код 22050000 код УЄДРПУ 22809073 одержувач УДК в м. Ватутіне.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі на посаді слюсаря по ремонту обладнання V розряду відкритого акціонерного товариства «Ватутінський комбінат вогнетривів» та стягнення з підприємства на користь позивача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу допустити до негайного виконання.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано до апеляційного суду Черкаської області через Ватутінський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Черкаської області через Ватутінський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий                                             В.С. Муляр