ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2016Справа №910/1589/16

За позовом Товариства власників квартир «Будматеріали»

до Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Печерської

районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 49 419,39 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Бабич В.М. - по дов. № 7/1 від 19.01.2016

від відповідача Безсмертна С.І. - по дов. № 65 від 02.03.2016

Маринич Д.В. - по дов. № 453-к від 03.08.2015

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства власників квартир «Будматеріали» до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 49 419,39 грн., з яких: 1 033,79 грн. боргу за грудень 2014 року, 39 160,25 грн. шкоди завданої наслідок не оплати комунальних послуг та плати на утримання будинку та прибудинкової території, 661,56 грн. пені, 7 847,35 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 716,44 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2016 порушено провадження у справі № 910/1589/16 та розгляд справи призначено на 18.02.2016.

Відповідач у поданій в судовому засіданні 18.02.2016 заяві зазначив, що він є неналежним відповідачем, оскільки стороною договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та відшкодування комунальних послуг орендарю № 02/14-1 від 29.12.2014 є Відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, у зв'язку з чим просить здійснити заміну неналежного відповідача на належного.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1589/16 від 18.02.2016 здійснено зміну відповідача Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію на належного відповідача - Відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, розгляд справи відкладено на 10.03.2016.

Відповідачем 03.03.2016 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 10.03.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 29.03.2016.

Позивачем 28.03.2016 до відділу діловодства суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 63 115,26 грн., з яких: 1 033,79 грн. боргу за грудень 2014 року, 52 396,18 грн. шкоди внаслідок не оплати комунальних послуг (холодна вода, теплова енергія) та плати на утримання будинку та прибудинкової території, 706,77 грн. пені, 7 902,42 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 1 076,10 грн. - 3% річних.

Відповідач у поданому 29.03.2016 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує посилаючись на наступне. Твердження позивача, що відповідач не оплатив суму за 2014 рік у розмірі 1 033,79 грн., яка охоплена підписаним договором на 2014 рік, то самим позивачем не було надано відповідачу акту виконаних робіт та рахунку на оплату, тому без відповідних документів відповідач не міг взяти на себе самостійно зобов'язання і здійснити самостійно оплату через органи районної казначейської служби. Відповідачем було здійснено оплати за 2014 рік відповідно до наданих позивачем актів надання послуги. Вважає, що борг за 2014 рік відсутній. Зазначає, що на 2015 рік між сторонами договір так укладено не було, оскільки не досягнуто згоди щодо його умов. Сформований позивачем розрахунок суми заборгованості за період з 01.01.2015 по лютий 2016 року включно не відповідає сумам вказаних в актах надання послуг та рахунку на оплату, які були надані позивачем відповідачу. Позивачем не доведено понесення збитків, причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та понесенням збитків, їх розмір.

Позивач в судовому засіданні 29.03.2016 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 29.03.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 29.03.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 07.04.2016.

Позивачем 06.04.2017 до відділу діловодства суду подано пояснення щодо обставин, викладених відповідачем у відзиві.

В судовому засіданні 07.04.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 12.04.2016.

Позивачем 11.04.2016 до відділу діловодства суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 70 707,87 грн., з яких: 60 233,65 грн. основного боргу за період з січня 2015 року по березень 2016 року, 706,77 грн. пені, 8 614,48 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 1 149,80 грн. - 3% річних.

Подана позивачами заява про збільшення розміру позовних вимог не приймається судом до розгляду, з огляду на наступне

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет абопідставу позову шляхом подання письмової заяви.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи - протоколу судового засідання від 29.03.2016, суд в судовому засіданні вже заслухав позовні вимоги позивача та виступ відповідача, вказане свідчить про те, що суд розпочав розгляд спору по суті.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

З позовної заяви та раніше поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог вбачається, що позивачем було пред'явлено шкоду, тоді як в заяві про збільшення розміру позовних вимог, поданої 11.04.2016, просить суд стягнути борг за неналежне виконання зобов'язань по сплаті наданих послуг, а тому заява не приймається до розгляду.

В судовому засіданні 12.04.2016, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.12.2014 між Товариством власників квартир «Будматеріали» (балансоутримувач, позивач) та Відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (орендар) був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та відшкодування отриманих комунальних послуг орендарю № 02/14-1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору № 158 позивач здійснює обслуговування, експлуатацію та ремонт будинку, будівлі (далі - будівля), розміщеної за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, 48, а також утримання прибудинкової території.

Згідно з п. 1.2. договору балансоутримувач забезпечує надання комунальних послуг орендарю, а по тих видах комунальних послуг, по яких орендар укладе договори безпосередньо з виробниками цих послуг - забезпечує їх отримання орендарем. До відносин надання комунальних послуг застосовуються умови типових договорів, встановлених законодавством, за винятком особливостей, встановлених цим договором та додатками до нього. Орендар забезпечує оплату отриманих комунальних послуг (відшкодовує вартість отриманих від виробників комунальних послуг), за встановленими показниками фактичного споживання, а у разі відсутності показників чи способів визначення фактичного споживання - згідно встановлених законом чи договором норм.

Відповідно до п. 1.3. договору орендар бере участь у витратах Балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі - приміщення (приміщення, нерухоме майно), для розміщення бібліотеки ім. Макаренка, по вул. Шовковична, 48, загальною площею 164,2 кв. м., на 3-му цокольному поверсі (далі - приміщення) в цій будівлі, визначене на підставі договору оренди від 02.01.2014 за № 02/14, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Згідно з п. 5.1. договору відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України умови цього договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту укладення цього договору з 01.01.2014.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було повністю сплачено надані послуги за грудень 2014 року, а також не сплачено кошти за надані послуги у період з січня 2015 року по лютий 2016 року, які позивач розцінює як збитки.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1.8. договору сторони домовились, що плата по цьому договору вноситься орендарем на рахунок балансоутримувача до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Планово-розрахункова вартість відшкодування за надані комунальні послуги у 2014 році становить 19 489,43 грн.

Відповідно до п. 1.9. договору податок на додану вартість нараховується на всі платежі, обумовлені договором і сплачується додатково у визначених законодавством розмірах та порядку.

Розмір щомісячного розрахунку за комунальні послуги встановлюється в залежності від фактичних витрат холодної води і теплової енергії (пропорційно займаної площі), норм споживання та розрахункових документів постачальників комунальних послуг (п. 1.11. договору).

Згідно з п. 1.12. договору орендар зобов'язаний до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, отримувати у балансоутримувача рахунок на сплаті за послуги згідно цього договору.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Всупереч вищеназваному договірному зобов'язанню відповідач не виконав своїх обов'язків, в результаті чого виникла заборгованість по відшкодування наданих у грудні 2014 року послуг в розмірі 1 033,79 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за надані послуги у грудні 2014 року в розмірі 1 033,79 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за надані у грудні 2014 року послуги у повному обсязі, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 1.8. договору при несвоєчасному внесені плати за послуги, обумовлені цим договором, орендар має сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті відшкодування наданих у грудні 2014 року послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої за розрахунками суду за період з 20.01.2015 по 20.07.2015 становить 278,42 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в загальній сумі 278,42 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В іншій частині нарахованої пені позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України (перевищено шестимісячний термін нарахування).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

За результатами здійснення судом власного перерахунку за період з 20.01.2015 (початок прострочення оплати боргу за грудень 2014 року) по 31.01.2016 (дата визначена позивачем у розрахунку до заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої 28.03.2016) збитки від зміни індексу інфляції становлять 416,15 грн. та 3% річних за період з 20.01.2015 (початок прострочення оплати боргу за грудень 2014 року) по 21.03.2016 (дата складання заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої 28.03.2016) складають 36,28 грн.

Як зазначає сам позивач та підтверджує відповідач договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю на 2015 та 2016 роки укладено не було.

Відповідно до п. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже для відшкодування шкоди за правилами даної норми необхідно довести такі факти:

а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Пункт 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Позивач належними засобами доказування не довів завдання йому шкоди в розмірі 52 396,18 грн., протиправність дій відповідача та причинний зв'язок між ними. Також позивачем не подано належних та допустимих доказів щодо понесення витрат в розмірі 52 396,18 грн.

Отже, позовні вимоги про стягнення 52 396,18 грн. шкоди необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

В позові в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних, нарахованих на суму шкоди також слід відмовити, оскільки

Згідно пп. 5.2 п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського осуду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках, зокрема, відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Таким чином, позовні вимоги Товариства власників квартир «Будматеріали» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (01010, м. Київ, вул. Суворова, 15, код ЄДРПОУ 37451566) на користь Товариства власників квартир «Будматеріали» (01004, м. Київ, вул. Шовковична, 48, код ЄДРПОУ 22894914) 1 033 (одна тисяча тридцять три) грн. 79 коп. боргу, 278 (двісті сімдесят вісім) грн. 42 коп. пені, 416 (чотириста шістнадцять) грн. 15 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 36 (тридцять шість) грн. 28 коп. - 3% річних, 38 (тридцять вісім) грн. 53 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 19.04.2016.

Суддя В.В.Сівакова