2-а-27 /2009 р.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
14 липня 2009 року Герцаївський районний суд Чернівецької області в складі головуючого судді : Болгак Л.П.
при секретарі: Марку С.К.
представника позивача: ОСОБА_1.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Герца справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління державної автомобільної інспекції в Чернівецькій області (далі УДАІ) про визнання протиправним постанову працівника УДАІ від 01 березня 2009 року про накладення адміністративного стягнення, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 01 березня 2009 року інспектором ДАІ винесено постанову про адміністративне стягнення у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122 ч. 1 КУпАП.
Зазначена постанова винесена за результатами застосування фіксації порушень ПДР засобами фото- та відео фіксації, що працюють у автоматичному режимі у відповідності до ст. 14 № КУпАП.
Рішення працівника ДАІ вважає протиправним з наступних підстав:
Неможливо встановити, де саме виміряно швидкість його автомобіля – до чи після меж зони обмеження, встановленого Правилами дорожнього руху (можливо, як за текстом постанови – вул. Вінніченка, 112, але достеменно це визначити з даної фотографії неможливо), отже різниця між виміряною швидкістю і тією, за рух з якою не передбачено відповідальності, може не виходити за межі похибки вимірювань;
Неможливо встановити, швидкість якого саме автомобіля виміряно, оскільки на фотографії присутні два автомобіля, які рухаються в різних напрямках, до того-ж другий автомобіль – пасажирський автобус, який має набагато більші габарити і може рухається з дозволеною в даному напрямку швидкістю.
Прилад, яким проводився нагляд за дорожнім рухом з метою фіксації порушень ПДР і на який посилається дана постанова не є автоматичним засобом фото- чи відео фіксації, оскільки він знаходиться у співробітника ДАІ та керується ним безпосередньо. Між тим, ст. 14-1 КпАП України передбачає, що для її застосування необхідно, щоб фіксація велася саме засобами фото-, кіно- або відео зйомки, які працюють у автоматичному режимі. Співробітник ДАІ мав змогу рухатись назустріч його автомобіля, що істотно впливає на показники приладу. За таких умов, така фіксація не відповідає вимогам закону, до того ж, не сприяє виконанню основних завдань міліції і, зокрема, ДАІ по профілактиці та припиненню правопорушень.
Крім того, прилад, яким проводився нагляд за дорожнім рухом з метою фіксації порушень ПДР і на який посилається дана постанова не визначений як такий, що використовується згідно чинного законодавства підрозділами ДАІ для фото фіксації порушень швидкості, оскільки марка його не вказана.
У тексті постанови зазначено, що саме він власник транспортного засобу, «перевищив встановлену швидкість» у зазначений у постанові час у зазначеному місці. Але доказів, що саме він знаходився за кермом, у співробітника ДАІ відсутні, що робить неможливим покарання саме його.
Крім того, для висновків про саме його правопорушення у особи, яка винесла постанову, не було жодних підстав. На місці нібито порушення його ніхто не зупиняв, постанову та протокол не складав. Якщо постанова виноситься щодо особи, яка безпосередньо керувала транспортним засобом, то ця постанова повинна бути винесена у загальному порядку. Якщо постанова виноситься за результатами фото фіксації, у порядку ст. 14-1 КУпАП, то ця постанова не повинна містити тверджень, що саме зазначена особа керувала транспортним засобом. Отже, така постанова підлягає скасуванню, як винесена із порушенням закону.
До того ж, у постанові відсутні вказівки на те, хто саме проводив фото фіксацію. Між тим, це повинно бути зафіксовано, тим більше, що у відповідності до п. 13.2 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України (затверджено Наказом МВС 13.11.2006 №1111), до використання спеціальних засобів нагляду за дорожнім рухом допускаються лише співробітники, які вивчили інструкції та склали заліки з використання цих приладів. Тому при оцінці як законності, так і достовірності фіксації порушень ПДР необхідно мати відомості про цих співробітників.
У відповідності до ст.ст. 10-15 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», на вимірювання у сфері, у якій їх результат можуть бути використанні у якості доказу по справі, розповсюджується державний метрологічний нагляд. За таких умов кожен засіб вимірювальної техніки має бути укомплектований документами про допуск даного типу засобів вимірювальної техніки для використання в Україні та про перевірку даного примірника засобу вимірювальної техніки. Посилання на такі документи в постанові надано не було.
Одночасно слід зауважити, що п.4 ч.2 ст. 105 КАС України передбачаєможливість стягнення з відповідача – субєкта владних повноважень коштів на відшкодування спричиненої його незаконними діями шкоди (як матеріальної, так і моральної). Таку шкоду йому, справді, спричинено. Оскільки, у відповідності до ст. 25 ч.3 Закону України «Про міліцію», заподіяні збитки працівником міліції відшкодовується державою, а відповідач є органом державної влади, і до того ж, у відповідності до ст. 1172 ЦК України, несе відповідальність за дії свого працівника при виконанні службових обовязків, то сааме відповідач має відшкодувати матеріальну та моральну шкоду.
Моральна шкода полягає у тому, що відносно мене було необґрунтовано винесено постанову, його необґрунтовано звинувачено у вчиненні правопорушення. При цьому мені фактично було відмовлено у будь-якій можливості захисту своїх інтересів, враховуючи те, у якому порядку винесено постанову. Я відчув абсолютну безпомічність перед посадовими особами органів державної влади, що підірвало у мене віру у можливість захисту своїх інтересів правовими методами. До того ж, внаслідок неправомірних дій посадової особи відповідача він був змушений витрачати час на складання документів, звернення до суду, участь у судових засіданнях. У нього зірвалися життєві плани, він змушений нервуватися, уся ця ситуація (починаючи із винесення несправедливої постанови щодо нього) є для нього стресовою, і кожне судове засідання у справі призводить до поглиблення цього стресу. Причинену йому таким чином моральну шкоду відшкодувати адекватно та повністю у матеріальній формі неможливо, але суму, яка б могла частково загладити його моральні страждання, він оцінює у 2500 (дві тисячі п’ятсот) гривень.
В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Просить суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, хоча про час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Враховуючи наведене та беручи до уваги згоду позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, відповідно до ст. 224 ЦПК України.
Суд, вислухавши пояснення позивача та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню за винятком позовної вимоги, яка стосується відшкодування матеріальної шкоди.
В судовому засіданні встановлено, що звинувачення позивача в порушенні правил дорожнього руху ґрунтується на припущеннях, про що свідчить знімок фотофіксації, на якому зафіксовано дві автомашини, в тому числі і машина під керуванням позивача. При такій ситуації екраном для прибору, яким проводився замір швидкості були обидві машини, то встановити конкретно, яка машина рухалась з перевищеною швидкістю не можливо.
Оскільки позивач заперечує свою вину в порушенні правил дорожнього руху, а відповідач не надав суду додаткових доказів щодо його вини, суд не має можливості дійти висновку про винуватість позивача.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Що стосується позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди суд вважає їх необґрунтованими і підстави на які посилається позивач у позовній заяві та в судовому засіданні не переконали суд в необхідності застосування даної міри сатисфакції.
На підставі наведеного, керуючись ст. 162 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати постанову Управління ДАІ в Чернівецькій області від 01 березня 2009 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_3 за ст. 122 ч. 1 КУпАП.
У решті позовну заяву залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі до Львівського апеляційного адміністративного суду в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя: