ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року Справа № 876/2141/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Бориславської міської ради на постанову Бориславського міського суду Львівської області від 22.02.2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу архітектури та містобудування Бориславської міської ради Львівської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Відділу архітектури та містобудування Бориславської міської ради Львівської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії та просила визначити протиправною відмову відповідача, викладену в листі від 14.04.2015 року № 265, у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача надати висновок про погодження позивачу зазначеного проекту землеустрою.

Бориславський міський суд постановою від 22.02.2016 року позов задовольнив повністю та зобов'язав відповідача в порядку ст.. 267 КАС України звіт про виконання рішення суду протягом 14 календарних днів з дня набрання постановою законної сили.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати постанову від 22.02.2016 року та винести нову про відмову в позові.

Як обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції положень матеріального та процесуального права.

Зокрема, як зазначає апелянт, генеральним планом м. Борислава земельна ділянка, на яку претендує позивач, входить до меж рекреаційної зони озеленених територій, тобто на ній не може здійснюватися забудова. Згідно зонування за санітарно-гігієнічним регламентом на вказану земельну ділянку розповсюджуються містобудівні обмеження, а саме межі санітарно-захисних зон промислових об'єктів. Суд першої інстанції не врахував, що частина спірної земельної ділянки надана в оренду для ведення городництва іншій особі. Крім того, суд вийшов за межі своїх повноважень, зобов'язавши відповідача прийняти рішення про погодження проекту землеустрою.

Справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з метою виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, позивач звернулася до ТзОВ «Землевпорядний центр «Наділ», яким виготовлено проект землеустрою та 08.04.2015 року подано даний проект на погодження до Відділу містобудування та архітектури м. Борислава.

14.04.2015 року відповідач листом № 265 надав відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Як вбачається з вказаного листа, підставою для відмови в погодженні проекту землеустрою є положення ст.. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно якої без затвердженого детального плану території надання земельних ділянок для містобудівних потреб заборонено. Детальний план території на дану земельну ділянку не розроблений. Крім того, на ділянку розповсюджуються наступні планувальні обмеження:

- межі ділянок існуючої житлової та нежитлової забудови;

- протипожежні розриви від існуючих житлових та господарських споруд;

- межі ділянок, що у власності Бориславської міської ради;

- протипожежні розриви від діючих (75 м) та недіючих (30 м) нафтових свердловин;

- розташування в межах можливої загазованості 10-500РРМ (визначається актуальним шпилькуванням та моніторингом);

- розташування в межах відводу нафто-газового та озокеритового родовища;

- розриви до існуючих інженерних мережє;

- червоні лінії АДРЕСА_1.

Планувальні обмеження встановлюються в містобудівній документації (детальному плані території).

Відповідно до частини 8 ст. 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно частин 1, 2, 4-6, 8 ст.. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Як видно із листа відповідача від 14.04.2015 року № 265, підставою для відмови в погодженні позивачу проекту землеустрою є відсутність передбаченого ст.. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детального плану забудови територій, а також ряд планувальних обмежень.

Відповідно до частини 3 ст.. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Аналіз даної правової норми свідчить про заборону передачі у власність чи користування земельних ділянок за умови відсутності плану зонування та детального плану території.

Наявність одного з перелічених документів - плану зонування або ж детального плану території не є передбаченою частиною 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» перешкодою для надання земельної ділянки у власність чи користування.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено відповідачем в апеляційній скарзі і доданих до неї доказах, план зонування території на якій розташована спірна земельна ділянка, наявний.

Тобто підстав, передбачених частиною 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначених у листі відповідача від 14.04.2015 року № 265, для відмови в погодженні проекту землеустрою у відповідача не було.

Крім того, його посилання у листі на відсутність детального плану забудови території безпідставні, оскільки така підстава в частині 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» взагалі відсутня - детальний план території, зазначений в даній правовій нормі, та детальний план забудови територій не є тотожними поняттями.

Посилання на наявність планувальних обмежень, всупереч ст.. 186-1 Земельного кодексу Украйни, не містять відповідних обґрунтувань відповідними положеннями вимог законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. До того ж, ці планувальні обмеження не конкретизовані та не надано строку для усунення недоліків.

Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у погодженні проекту землеустрою відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1, викладену в листі від 14.04.2015 року № 265.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновку суду в цій частині, тому що вони не були зазначені в оскарженій позивачем відмові в погодженні проекту землеустрою.

Разом з цим, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду не погоджується з рішенням суду щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення у погодженні позивачу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, передбачених ст.. 162 КАС України, оскільки зобов'язав позивача прийняти конкретне рішення, а саме погодити проект землеустрою.

Згідно положень даної норми КАС України резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

В даному випадку має місце саме адміністративний розсуд під час адміністративних процедур, оскільки відповідно до ст.. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та ст.. 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури. Тобто законом визначено спеціально уповноважений орган, яким в даному випадку виступає відділ містобудування та архітектури, до виключеної компетенції якого входить надання або відмова в наданні містобудівних умов (адміністративний розсуд).

Такий висновок колегії суддів узгоджується з позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною в постанові від 16.04.2007 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 року № 12, згідно пункту 7 якої суд при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону. В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

Аналогічна позиція висловлена Пленумом Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 постанови від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі».

Колегія суддів також звертає увагу на те, що, мотивуючи рішення щодо даного пункту позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість задоволення позовної вимоги шляхом зобов'язання відповідача погодити проект землеустрою, проте резолютивна частина рішення суперечить цьому висновку.

Вирішуючи питання про спосіб відновлення порушеного права позивача, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду вважає, що підстав зобов'язувати відповідача повторно розглянути проект землеустрою на спірну земельну ділянку немає, тому що він фактично відповідачем розглянутий. Тому відповідача слід зобов'язати надати висновок у відповідності до статті 186-1 Земельного кодексу України. При цьому він має врахувати викладені в даному рішення допущені ним порушення чинного законодавства при наданні попереднього висновку.

Таким чином, спірне рішення в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення у погодженні позивачу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Рішення суду першої інстанції щодо встановлення судового контролю за виконанням суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі судового рішення відповідає вимогам частини 2 ст. 267 КАС України. Апелянт також жодних доводів щодо протиправності рішення в цій частині не надав.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Бориславської міської ради задовольнити частково.

Постанову Бориславського міського суду Львівської області від 22.02.2016 року у справі № 438/1309/15-а скасувати в частині зобов'язання виконавчого органу Бориславської міської ради в особі відділу архітектури та містобудування прийняти рішення у погодженні ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1.

Прийняти в цій частині нове рішення про зобов'язання виконавчого органу Бориславської міської ради в особі відділу архітектури та містобудування за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 надати висновок у відповідності до статті 186-1 Земельного кодексу України.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

З.М. Матковська

Повний текст виготовлено 15.04.2016 року