ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.04.2016                      Справа № 905/1139/16                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Осадчої А.М., за участю секретаря судового засідання Щитової Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу №905/1139/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Відновлення інженерних систем» м.Київ

до відповідача: ОСОБА_1 сільської ради смт. Желанне Донецька область

про стягнення 32419,51 грн., з яких: 16654,49 грн. - основна сума боргу, 372,51грн. - пеня, 13357,65 грн. - інфляційне збільшення заборгованості, 1034,86 грн. - 3% річних

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю № 5 від 25.03.2016 р.

від відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В :

           09.03.2016року Товариство з обмеженою відповідальністю «Відновлення інженерних систем» м.Київ (далі – ТОВ «Відновлення інженерних систем») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 сільської ради смт.Желанне Донецька область (далі – ОСОБА_1 сільська рада) про стягнення 32419,51грн., з яких: 16654,49 грн. - основна сума боргу, 1372,51 грн. - пеня, 13357,65 грн. - інфляційне збільшення заборгованості , 1034,86 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.03.2016року за вказаним позовом порушено провадження у справі №905/1139/16. Розгляд справи відкладався.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору №987 від 21.11.2013року позивач належним чином виконав взяті на себе зобов’язання, що підтверджується актом №1 здачі-приймання робіт від 22.11.2013року та довідкою про вартість виконаних робіт від 22.11.2013року, частково в сумі 16654,49 грн. оплата виконаних робіт у погодженому розмірі відповідачем здійснена не була, що стало підставою для звернення за захистом порушеного права до суду.

В обґрунтування зазначених у позові обставин і вимог позивач надав суду належним чином засвідчені копії: договору №987 від 21.11.2013 року, акту №1 приймання-здачі виконаних будівельних робіт від 22.11.2013року, довідки про вартість виконаних будівельних робіт від 22.11.2013року, податкової накладної №51 від 22.11.2013 року, вимоги про сплату заборгованості №125 від 24.03.2014 року з доказами направлення її відповідачу, листа-відповіді №139 від 04.04.2014 року, платіжного доручення №406 від 08.05.2014 року, відомостей з ЄДРПОУ, Статуту підприємства, витягу з ЄДРПОУ.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 525, 526, 625, 853, 854 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтями 1, 54, 56 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України).

12.04.2016року позивач надав суду письмові пояснення, в яких вказав індекси інфляції на період січень 2014року – січень 2016року, визначивши період нарахування інфляційних з 23.01.2014року по 17.02.2016року.

Представник позивача у судове засідання 12.04.2016 року з’явився, підтримав заявлені позовні вимоги просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 12.04.2016 року, як і у попереднє судове засідання, не з’явився, правової позиції не висловив, відзиву не надав, про час та місце судового розгляду справи повідомлений у відповідності з рекомендаціями, що надані у п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" № 01-06/2052/14 від 01.12.2014, яким передбачено особливості повідомлення сторін судового процесу, у разі знаходження підприємства на території проведення АТО.

Адреса місцезнаходження ОСОБА_1 сільської ради, яка зазначена у витягу з ЄДРПОУ: 86023, Донецька область, Ясинуватський район, смт. Желанне, вул. 50 річчя СРСР, буд. 87.

Як встановлено у актах канцелярії господарського суду Донецької області внаслідок того, що згідно листа Харківської дирекції УДППЗ “Укрпошта” №7-14-197 від 06.05.2015р. відділення поштового зв’язку призупинили приймання та пересилання поштових відправлень на адресу населених пунктів Донецької та Луганської областей, канцелярія суду не має можливості направити поштову кореспонденцію (ухвали суду) на юридичну адресу відповідача.

Інформація про час і місце судових засідань щодо розгляду справи №905/368/16 розміщувалась на сторінці господарського суду Донецької області офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). Матеріали справи містять роздруковані та оформлені належним чином сторінки з відповідними повідомленнями.

З огляду на викладене, суд здійснив всі можливі дії направлені на повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду справи.

Згідно із пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011року у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомленого представника відповідача та ненадання відповідачем певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не можуть вважатися належною підставою для подальшого відкладання розгляду справи.

Відповідно до положень статті 811ГПК України судом складено протокол, який долучено до матеріалів справи. З клопотаннями щодо фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів сторони до суду не зверталися.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані в порядку статті 43 ГПК України письмові докази в їх сукупності та взаємозв’язку, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, зважаючи на таке.

За змістом частин першої, другої статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Господарські зобов'язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

21.11.2013року між юридичними особами: ОСОБА_1 сільською радою (Замовник) та ТОВ «Відновлення інженерних систем» (Виконавець) укладено договір №987,згідно п.1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник зобов’язується виконати власними і залученими силами і засобами такі види робіт: гідродинамічне очищення каналізаційної мережі в с.Опитне Ясинуватського району Донецької області. Замовник зобов’язується своєчасно прийняти та оплатити роботи, зазначені у п.1.1 цього договору.

Загальна сума договору складає 19996,80 грн., у тому числі ПДВ 3332,80грн. (п. 2.1 договору). Кінцева сума договору може змінюватися, виходячи з фактичного обсягу виконаних робіт, про що зазначається в акті(ах) виконаних робіт форми КБ-2в та довідці КБ-3.

Відповідно до пункту 12.1 договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2013 року, а в частині виконання взятих на себе зобов’язань - до повного їх виконання сторонами.

Положеннями статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору як угоди (правочину) є сукупністю визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов’язки, що складають зміст договірного зобов’язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зі змісту спірного договору вбачається, що у відповідності до вимог статті 181 ГК України сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма його істотними умовами щодо: предмету договірного зобов’язання, вартості робіт та строку виконання, відповідальності за порушення його умов.

Зазначений правочин укладений у письмовій формі, підписаний повноважними представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств. Його зміст не суперечить актам цивільного законодавства, він сторонами не оспорений та у судовому порядку недійсними не визнаний.

Відтак, в силу положень статті 629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що укладений договір за своєю правовою природою є договором підряду, а тому виниклі між сторонами спірні правовідносини за правилами абзацу другого частини 1 статті 193 Господарського кодексу України регулюються відповідними нормами зобов’язального права і глави 61 Цивільного кодексу України.

Приписами частини 1 статті 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою закону належною підставою для виникнення у замовника обов'язку оплатити виконану виконавцем роботу за договором підряду відповідно до чинного законодавства є прийняття замовником виконаних робіт, підтверджене відповідними доказами.

Згідно п. 5.1 договору прийом виконаних Підрядником робіт оформлюється актами виконаних робіт за формою №КБ-2в і довідкою №КБ-3 та здійснюється Замовником протягом 2 днів з моменту його повідомлення про готовність робіт до приймання.

Між сторонами у справі підписано акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2013року та довідку про вартість виконаних будівельних робіт листопад 2013року, які підтверджують факт прийняття робіт за договором на суму 19996,80 грн.

Вищенаведений акт та довідку підписано посадовими особами Замовника та Виконавця за відсутності заперечень стосовно обсягу виконаних робіт або їх якості, скріплено печатками підприємств. Акт та довідка містять посилання на договір, що беззаперечно свідчить про його підписання саме на виконання договору №987 від 21.11.2013року.Дата підписання документів - 22.11.2013року.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження виявлення недоліків у виконанні робіт.

Таким чином, з огляду на підписання без заперечень акту приймання виконаних будівельних робіт за договором та довідки про вартість виконаних будівельних робіт у порядку п. 5.1 договору, відсутність мотивованої відмови від підписання, суд вважає, роботи прийнятими належним чином.

Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За правилами статей 525, 526 і 527 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.1 ст.854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як передбачено у п. 3.2 договору, оплата здійснюється протягом 60 календарних днів з моменту підписання обома сторонами актів виконаних робіт у безготівковій формі шляхом перерахування Замовником грошових коштів на поточний рахунок Підрядника.

Згідно п. 3.3 договору сторони погодились, що кінцевий термін оплати Замовником виконаних і прийнятих робіт з урахуванням п. 3.2 здійснюється не пізніше 31.12.2013року.

За приписами ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов п.п.3.2,3.3 договору сторонами встановлено строк виконання зобов’язання з оплати виконаних робіт - протягом 60 календарних днів з моменту підписання обома сторонами актів виконаних робіт, але не пізніше 31.12.2013року.

Відповідно, з огляду на дату підписання акту та довідки 22.11.2013року, строк виконання зобов’язання з оплати робіт – 31.12.2013року.

24.03.2014року ТОВ «Відновлення інженерних систем» направлено відповідачу вимогу №125 про сплату заборгованості, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком ДП “Укрпошта” №2838 від 24.03.2013року.

У листі-відповіді №139 від 04.04.2014року ОСОБА_1 сільська рада зазначає, що платіжне доручення №406 від 28.03.2014 року на суму 19996,80 грн. знаходиться в Управлінні державної казначейської служби України у м. Ясинуватій Донецької області на проведення оплати заборгованості за виконані роботи з гідродинамічного очищення каналізаційної мережі с. Опитне Ясинуватського району Донецької області. Провести оплату заборгованості було неможливо у зв’язку із тимчасовим кошторисом на 1 квартал 2014 року.

Таким чином, фактично відповідачем визнано факт наявності заборгованості перед позивачем у розмірі 19996,80 грн.

Як вбачається з платіжного доручення №406 від 08.05.2014 року відповідачем сплачено частину заборгованості у розмірі 3342,31 грн.

Відповідно на момент звернення до суду з позовом заборгованість відповідача перед позивачем за договором №987 складає 16654,49 грн.

Матеріалами справи доведено факт виконання позивачем своїх зобов’язань у відповідності до умов зазначеного вище договору, строк виконання зобов’язання відповідача на момент звернення з позовом настав, тому відповідач зобов’язаний здійснити оплату вартості виконаних робіт на суму 16654,49 грн.

Відповідач у порушення ст.ст. 33,43 ГПК України не надав суду доказів оплати заборгованості в означеній сумі.

Умови договору не обумовлюють факт виконання зобов’язання з оплати виконаних робіт наявністю асигнувань коштів державного або місцевого бюджету, тому посилання відповідача викладені у листі-відповіді №139 від 04.04.2014року судом не приймаються.

Крім того, суд приймає до уваги, що за змістом статті 511 ЦК України зобов’язання не може створювати обов’язку для третьої особи.

Навіть у випадку покладення виконання обов’язку боржником на іншу особу, відповідно з вимогами частини 2 статті 528 ЦК України, відповідальним за виконання зобов’язання залишається боржник, а не така особа.

Наявність чи відсутність фінансування відповідача не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за виконані роботи за вказаним вище договором. Відповідач не звільняється від виконання грошового зобов’язання, неналежне виконання якого зумовлено відсутністю фінансування.

У разі відсутності коштів для оплати Замовник мав право та фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, а не приймати їх результати.

Аналогічна позиція викладена у постанові від 15.05.2012року № 11/446 Верховного Суду України та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД та Оліус проти України” від 18 травня 2005 року.

Відповідно ОСОБА_1 сільською радою в односторонньому порядку порушено взяті на себе зобов'язання за договором в частині оплати вартості виконаних робіт у встановленому договором порядку, тому в частині стягнення основної заборгованості в сумі 16654,49 грн. позовні вимоги задовольняються.

Позивач на підставі ст.625 ЦК України просить стягнути з відповідача за період з 23.01.2014 року по 17.02.2016 року інфляційне збільшення заборгованості в сумі 30012,14грн., 3% річних в сумі 1034,86 грн.

12.04.2016року позивач надав суду письмові пояснення, в яких навів перелік індексів інфляції за період січень 2014року –січень 2016року, але період нарахування витрат залишено без змін.

Зі змісту статті 625 ЦК України випливає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов’язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само 3% річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності та незалежно від вини відповідача, оскільки неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від його виконання.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3%річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов’язання, позивач мав підстави для нарахування вказаних сум.

Перевіривши за допомогою Інформаційно – пошукової системи “Ліга” здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що останній здійснено позивачем вірно, за вказаний період сума 3%річних складає 1034,86 грн., тому в цій частині позовні вимоги задовольняються.

Щодо вимог про стягнення інфляційних нарахувань суд виходив з наступного.

Згідно розділу 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Вірним періодом нарахування інфляційних втрат у місяцях з урахуванням періоду, за який просить стягнути вказані витрати позивач, є лютий 2014року-січень 2016року (повні місяці, в яких наявна заборгованість).

Розрахувавши за допомогою Інформаційно – пошукової системи “Ліга” витрати від інфляції за вказаний період, суд прийшов до висновку, що сума інфляційних нарахувань складає 13357,65грн., що відповідає сумі, яка заявлена позивачем до стягнення, як наслідок, позовні вимоги в цій частині задовольняються у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 1372,51грн., яка нарахована на підставі умов п. 6.4 договору за період з 23.01.2014року по 23.07.2014року.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями, згідно зі ст.230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як встановлено ст.549 ЦК України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.6.4 договору у разі несвоєчасної оплати Замовником вартості виконаних Підрядником робіт Замовник сплачує Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення терміну сплати від суми неперерахованих коштів.

Строк, в межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу стосовно стягнення основної суми боргу та стягнення штрафних санкцій, передбачених договором та законом, становить три роки (п.9.2 договору).

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Умовами договору не передбачений інший порядок нарахування пені, строк – три роки, що передбачений п.9.2 договору, це строк позовної давності, який не є тотожним строку, що передбачений п.6 ст.232 ГК України.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, суд вважає його невірним, оскільки виходячи з встановленого судом строку виконання зобов’язання з оплати виконаних робіт - 31.12.2013року, прострочка має місце з 01.01.2014року, відповідно шестимісячний строк, за якій позивач має право на нарахування пені, перебігає 01.07.2014року, тоді як визначений позивачем період нарахування: з 23.01.2014року по 23.07.2014року.

За таких обставин, здійснивши за допомогою Інформаційно – пошукової системи “Ліга” розрахунок пені за період з 23.01.2014року по 01.07.2014року на суму 16654,49грн., суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково у розмірі 1162,62грн., в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.

Згідно до ст. 617 Цивільного кодекс України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно п. 8.1 договору сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язання за цим договором, якщо воно виникло внаслідок дії обставин непереборної сили, які виникли незалежно від волі та бажання сторін і які неможливо передбачити чи оминути, а саме: пожежа, стихійні лиха, війна, військові дії будь-якого характеру, блокада, акти вищих органів державної влади та/або управління і т.п., які унеможливлюють виконання договору.

При виникненні вказаних вище обставин непереборної сили сторона повинна протягом 5 –ти днів сповістити про них іншу сторону з додатком документів, виданих вповноваженими державними органами, які підтверджують факт настання вказаних обставин. У разі невиконання вказаних умов сторона не отримує право посилання на форс –мажорні обставини (п.8.2 договору).

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом термiну дiї цього Закону єдиним належним та достатнiм документом, що пiдтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали мiсце на територiї проведення антитерористичної операцiї, як пiдстави для звiльнення вiд вiдповiдальностi за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифiкат Торгово-промислової палати України.

Доказів на підтвердження наявності обставин непереборної сили та належного повідомлення про даний факт у порядку п.п.8.1,8.2 договору у період, за який нараховано пеню, суду не надано.

У відповідності до ст.49 ГПК України, оскільки позовні вимоги задоволені частково, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 1369,04грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 11, 253, 509, 511, 526, 528, 530, 549, 610, 617, 625, 629, 837, 854 Цивільного кодексу України; ст. ст.193, 216, 218, 230, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 44, 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Відновлення інженерних систем» м.Київ до відповідача ОСОБА_1 сільської ради смт. Желанне Донецька область про стягнення 32419,51 грн., з яких: 16654,49 грн. основна сума боргу, 1372,51 грн. пеня, 13357,65 грн. інфляційне збільшення заборгованості, 1034,86 грн. - 3%річних задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 сільської ради (86023, Донецька область, Ясинуватський район, смт. Желанне, вул. 50 річчя СРСР, буд. 87, ЄДРПОУ 04342074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Відновлення інженерних систем» (03035, м.Київ, Солом’янський район, пл. Солом’янська, буд. 2, оф. 609, ЄДРПОУ 37080909) заборгованість в сумі 16654,49 грн., 3% річних в сумі 1034,86 грн., втрати від інфляції в сумі 13357,65 грн., пеню в сумі 1162,62грн., витрати по оплаті судового збору в сумі 1369,04грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 12.04.2016 року оголошено та підписано повний текст рішення суду.

Суддя А.М. Осадча