ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2009 р.                                                                                Справа №  10/258

м. Чернівці                                                                                             11-15  год.

За позовом Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області

до державної інспекції з контролю якості лікарських засобів у Чернівецькій області

про зобов’язання забезпечити відшкодування зайво виплачених коштів

Суддя       Т.І. Ковальчук

Секретар судового засідання – Марущак І.В.

За участю представників:

Від позивача –Фалуш П.В., головний спеціаліст-юрисконсульт, дов. №24-25-13/9 від 08.01.2009р., Колотило К.Г., головний контролер-ревізор, дов. №24-25-13/102 від 12.01.2009 р.

Від відповідача –не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача, у якому просить зобов’язати останнього в установленому законодавством України порядку забезпечити відшкодування безпідставно виплаченої надбавки на загальну суму 8572,13 грн. та відкоригування розрахунків з державними цільовими фондами на суму 3187,53 грн., а також за рахунок винних осіб відшкодувати вартість понаднормово списаного пального на суму 1646,58 грн.

Позов обґрунтований тим, що під час ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача виявлено безпідставну виплату двом працівникам інспекції надбавки в розмірі 40% від посадового окладу за особливі умови праці, що призвело до зайвих витрат коштів державного бюджету на суму 11759,66 грн., та понаднормативне списання пального на загальну суму 1646,58 грн. Про усунення зазначених порушень відповідачу направлено вимогу, яку останній добровільно не виконав.

Відповідач надав заперечення, в яких позов не визнав з тих підстав, що виплата надбавки  за особливі умови праці здійснювалася у відповідності до Закону України “Про лікарські засоби” та наказу Міністерства праці та соціальної політики від 11.05.1998 р. № 78, а списання пального проводилося за нормами згідно посібника з експлуатації автомобіля ЗАЗ 11030742, оскільки для автомобіля, який використовується відповідачем, наказом Міністерства транспорту України № 43 від 10.02.1998 р. норм витрат пального  не встановлено, а застосовані підвищуючі коефіцієнти цьому наказу відповідають.

У судовому засіданні 11.02.2009 р. представники позивача позов підтримали, представник відповідача позов не визнав, просив відкласти розгляд справи для надання додаткових доказів.

За клопотанням відповідача розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 07.04.2009 р. У зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання 07.04.2009 р.   розгляд справи відкладено на 28.05.2009 р. У судове засідання 28.05.2009 р. представник відповідача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, відповідач не надав витребуваних судом документів та інших доказів, для надання яких просив відкласти розгляд справи. Приймаючи до уваги, що відповідача належним чином повідомлено про місце, дату і час судового засідання, суд вирішив розглянути справу без участі його представника за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 28.05.2009 р. представники позивача просили позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представників позивача, приймаючи до уваги пояснення представника відповідача в судовому засіданні 11.02.2009 р., розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судовим розглядом справи встановлено наступне.

06.06.2008 р. працівниками  контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів у Чернівецькій області за період  з 01.01.2005 р. по 30.04.2008 р., про що складено відповідний акт за № 24-04/179 від 06.06.2008 р. (а.с. 6-30).

В даному акті зазначено, що ревізією дотримання законодавства при встановленні надбавок та доплат за період, що підлягав ревізії, встановлено окремі порушення.

Так, в порушення пп. 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 11.05.1998 р. № 78 “Про умови оплати праці працівників Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров’я України та державних інспекцій з контролю якості лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, у містах Києві та Севастополі” з 01.01.2005 р. по 31.12.2006 р. головному бухгалтеру Світличній Л.О., посадовими обов’язками якої не передбачено здійснення функцій державного контролю за якістю лікарських засобів, виплачувалася надбавка в розмірі 40,0% за особливі умови праці та доплата у різниці розмірів між діючим та новим розміром заробітної плати (відповідно до пп. 2.2 наказу № 184), що призвело до зайвого нарахування та виплати заробітної плати на загальну суму 4750,49 грн. та відповідно до зайвого перерахування до державних цільових фондів нарахувань на заробітну плату на суму 1765,59 грн. (2005 році - 2596,61 грн., в 2006 році - 2153,88 грн. та відповідно до державних цільових фондів зайво перераховано 985,89 грн. у 2005 році та 779,70 грн. у 2006 році).

Окрім цього, провідному фахівцю Стельмаху В.О., який за освітою являється інженером електронної техніки, протягом 2005-2006 року виплачувалася надбавка в розмірі 40,0% за особливі умови праці та доплата у різниці розмірів між діючим та новим розміром заробітної плати (відповідно до пп. 2.2 наказу № 184).

Всього за 2005-2006 роки Стельмаху В.О було нараховано та виплачено надбавки та доплат на загальну суму 3821,64 грн. та відповідно перераховано до державних цільових фондів 1421,94 грн., в тому числі у 2005 році нараховано надбавок та доплат 2173,87 грн., в 2006 році - 1647,77 грн. та відповідно перераховано до державних цільових фондів 825,45 грн. у 2005 році та 596,49 грн. у 2006 році (а.с. 19, 38,39).

Ревізією дотримання норм списання палива і мастильних матеріалів за ревізійний період встановлено, що в порушення “Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті”, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 № 43, протягом серпня-грудня 2006 року, 2007 року та січня-квітня 2008 року для автомобіля ЗАЗ 110307 застосовувалися завищені норми списання палива - 8,6 л/100 км, що призвело до зайвого списання 333,4 л бензину на загальну суму 1646,58 грн., в тому числі за серпень-грудень 2006 року - 80 л на суму 330,55 грн., за 2007 рік - 211,2 л на суму 880,20 грн. та за січень-квітень 2008 року - 91,2 л на суму 435,83 грн. (а.с. 23, 41).

19.06.2008 р. КРУ в Чернівецькій області направило Держінспекції з контролю якості лікарських засобів у Чернівецькій області листа № 24-04-09/2795 з вимогою, зокрема:

п. 5) - згідно з чинним законодавством вжити заходів щодо повного відшкодування зайво нарахованих та виплачених надбавок за особливі умови праці в сумі 8572,13 грн. та відкоригувати розрахунки з державними цільовими фондами на суму 3187,53 гривен;

п. 7) - при списанні пального дотримуватись “Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті”, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 № 43. Відшкодувати за рахунок винних осіб вартість понаднормово списаного пального на суму 1646,58 гривень (а.с. 31,32).

Листом від 08.07.2008 р. № 1412 Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів у Чернівецькій області повідомила КРУ в Чернівецькій області про стан виконання вимог листа КРУ № 24-04-09/2795 від19.06.2008 р., у частині пунктів 5 та 7 цього листа вважає вимоги КРУ неправомірними (а.с. 50-52).

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначаються Законом України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” (далі –Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Права державної контрольно-ревізійної служби визначено  в ст. 10 Закону.

Так, згідно з пунктами 7, 8, 10 органам контрольно-ревізійної служби надано право:

- пред’являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

- у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства;

- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до ст. 15 Закону законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов’язковими для виконання службовими особами об’єктів, що ревізуються.

Під час судового розгляду справи суд дійшов висновку, що висновки ревізії про порушення законодавства під час виплати відповідачем надбавки за особливі умови праці є помилковими, а вимоги КРУ в Чернівецькій області у цій частині –неправомірними.

Правовідносини, пов’язані із створенням, реєстрацією, виробництвом, контролем якості та реалізацією лікарських засобів, права та обов’язки підприємств, установ, організацій і громадян, а також повноваження у цій сфері органів державної виконавчої влади і посадових осіб регулює Закон України “Про лікарські засоби”.

Згідно статті 13 цього Закону державний контроль якості лікарських засобів - це сукупність організаційних та правових заходів, спрямованих на додержання суб’єктами господарської діяльності незалежно від форм власності і підпорядкування вимог законодавства щодо забезпечення якості лікарських засобів.

Державний контроль якості лікарських засобів здійснюється органами державної виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 14 Закон України “Про лікарські засоби” спеціальним органом державного контролю якості лікарських засобів є Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров’я України з безпосередньо підпорядкованими їй державними інспекціями з контролю якості лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Протягом періоду, що ревізувався, діяло Положення про Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров’я, затверджене постановою Кабінету Міністрів України  від 16.02.1998 р. № 179.

Пунктом 2 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 11.05.1998 року № 78 “Про умови оплати праці працівників Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров’я України та державних інспекцій з контролю якості лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, у містах Києві та Севастополі”, чинного до 10.05.2006 р.,  керівникам органів державного контролю якості лікарських засобів було надано право у межах установлених фондів оплати праці та граничної чисельності працівників установлювати надбавки керівним працівникам і спеціалістам, які здійснюють державний контроль за якістю лікарських засобів, за особливі умови роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу у залежності від обсягу, складності і характеру їхньої праці.

За змістом зазначеної норми право на отримання такої надбавки установлено для двох категорій працівників:

1)          керівних працівників;

2)          спеціалістів, які здійснюють державний контроль за якістю лікарських засобів.

На думку суду, позивачем помилково розцінено дане положення як таке, що надає право на отримання  надбавки за особливі умови лише тим керівним працівникам, які безпосередньо здійснюють державний контроль за якістю лікарських засобів, тому виплата такої надбавки головному бухгалтеру є незаконною.

Відповідно до Державного класифікатора України Класифікатора професій ДК-003-95  затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 27.07.1995 р. № 257 (чинного до 01.04.2006 р.), посада головного бухгалтера відноситься до професій, пов’язаних з керівництвом об’єднаннями підприємств, підприємствами, установами, організаціями та їхніми підрозділами незалежно від форм власності та видів діяльності, отже, головний бухгалтер за посадою відноситься до керівних працівників.  

Згідно ст. 13 Закону “Про лікарські засоби” державний контроль якості лікарських засобів це, в тому числі, сукупність організаційних заходів, спрямованих на додержання суб’єктами господарської діяльності незалежно від форм власності і підпорядкування вимог законодавства щодо забезпечення якості лікарських засобів дій. Без забезпечення організації бухгалтерського обліку Державної інспекції, що віднесено до посадових обов’язків головного бухгалтера Світличної Л.О., неможливе функціонування самої інспекції та виконання нею заходів щодо контролю за якістю лікарських засобів, відтак слід визнати, що головний бухгалтер за своєю посадою забезпечує в тому числі організаційні заходи з контролю за якістю лікарських засобів, а тому мала право на отримання надбавки за  особливі умови праці відповідно до пп. “г” п. 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 11.05.1998 року № 78 “Про умови оплати праці працівників Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров’я України та державних інспекцій з контролю якості лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, у містах Києві та Севастополі” (а.с. 43-47).

Щодо спеціаліста Стельмаха  В.О. суд зазначає наступне.

З посадової інструкції даного працівника видно, що до його обов’язків віднесено, зокрема, участь у планових, цільових та тематичних перевірках суб’єктів господарської діяльності  по дотриманню чинного законодавства під час зберігання та транспортування лікарських засобів, а також на відповідність приміщень аптечних закладів паспортам, для чого спеціаліст має право отримувати  від суб’єктів підприємницької діяльності необхідну інформацію щодо якості лікарських засобів, сертифікати якості, інші документи (а.с. 35-37).

Згідно з пп. “б” п. 4 Положення про Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров’я Державна інспекцію з контролю якості лікарських засобів здійснює державний контроль в тому числі за роботою суб’єктів господарської діяльності незалежно від форм власності з питань забезпечення якості лікарських засобів у процесі їх доклінічного вивчення і клінічного випробування, виробництва, зберігання, транспортування, реалізації та медичного застосування.

Відтак, до посадових обов’язків спеціаліста Стельмаха В.О. віднесено функції з безпосереднього здійснення заходів контролю за лікарськими засобами, тому суд вважає, що зазначена особа також мала право на отримання надбавки за особливі умови праці за рішенням керівника Державної інспекції. Посилання позивача на те, що під час ревізії не було надано актів, які засвідчують участь Стельмаха В.О. у перевірках якості лікарських засобів, суд відхиляє, оскільки наказом від 11.05.1998 року № 78 не передбачено наявність таких актів як умови для виплати надбавки.

Стосовно завищення норм списання пального, про що зазначено в акті ревізії від 06.06.2008 р., суд дійшов висновку, що таке порушення відповідачем було допущено.

Так,  наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 р № 43 з відповідними змінами затверджено Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, згідно яких для автомобіля ЗАЗ 110307 встановлено постійні базові лінійні норми витрат палива 6,6 л на 100 км ( Таблиця А2.2).  Цим же наказом передбачено застосування коефіцієнтів коригування норм витрат палива для врахування дорожніх, кліматичних та інших експлуатаційних факторів.

Як видно з акту ревізії та додатку до нього № 40 і випливає з пояснень представників позивача, при визначенні норми витрат палива ревізорами застосовано базову лінійну норму для автомобіля ЗАЗ 110307 та передбачений п. 3.1.4 наказу коригуючий коефіцієнт 5 % за роботу в умовах міста з населенням до 0,5 млн. чол., причому з урахуванням поправочного коефіцієнту зайве списання палива склало 383,40 л на суму 1646,58 грн. (а.с. 41).

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача, що саме для його типу автомобіля наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 р № 43 норми витрат палива не встановлено, оскільки такі норми встановлено, використання посібника з експлуатації автомобіля для визначення базових витрат палива нічим не передбачено, а наявність факторів, які дають підстави для застосування коригуючих  коефіцієнтів, повинно бути документально зафіксовано, проте таких документів відповідач не надав.

Разом з тим,  встановивши в судовому засіданні наявність зайвого списання пального, виявленого позивачем під час ревізії 06.06.2008 р., суд прийшов до висновку, що позивач, звернувшись до господарського суду з позовом  до відповідача, обрав спосіб захисту порушеного права, який не відповідає способам, визначеним законом.

Ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, і позивач і суд, як орган судової влади, повинні діяти у відповідності до Конституції та законів України і захищати порушене право в спосіб, установлений законом.

Посилання позивача в даному позові на п. 10 ст. 10 Закону є необгрунтованим, оскільки цим пунктом визначені не способи захисту порушеного права, а підстави, з яких контрольно-ревізійна служба має право звертатися до суду, а саме у разі якщо  підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога позивача зобов’язати відповідача в судовому порядку за рахунок винних осіб відшкодувати вартість понаднормово списаного пального є формальною і не приводить до відновлення порушеного права держави, яке виразилося в зайвому витрачанні бюджетних коштів, пов’язаних із завищенням норм списання палива, не забезпечує їх дійсного відшкодування.

Окрім того, у разі задоволення судом вимог КРУ в Чернівецькій області у тому вигляді, як вони сформульовані в позовній заяві, неможливо здійснити примусове виконання такого судового рішення в порядку, визначеному Законом України “Про виконавче провадження”, що також свідчить про обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права держави.

В силу ст. 15 Закону відповідач зобов’язаний виконувати вимоги органу контрольно-ревізійної служби, тому  зобов’язання відповідача виконати ці вимоги ще й в судовому порядку не є способом захисту порушеного права, як не є способом захисту порушеного права, наприклад, зобов’язання платника податків сплачувати податки, зобов’язання страхувальника зареєструватися у відповідному Фонді соціального страхування тощо, оскільки такі дії відповідні особи зобов’язані вчинити на підставі закону і за їх невиконання законодавством визначено певні види відповідальності. Зокрема, п. 9 ст. 10 Закону передбачено право контрольно-ревізійної служби накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ адміністративні стягнення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 6-12, 17, 160-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.          У задоволенні позову відмовити повністю.

Порядок апеляційного оскарження

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 КАС України -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

У судовому засіданні 28.05.2009 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст підписано 29.05.2009 р.

Суддя                                                                           Ковальчук Т.І.