14 липня 2006 року                                                                              м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, Гвоздівської сільської ради, садового товариства “Сонячна долина” про визнання рішення виконкому Гвоздівської сільської ради про передачу у приватну власність земельної ділянки незаконним, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського районного суду Київської області від 23 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду  Київської області від 17 березня  2004 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2002 року ОСОБА_3  звернувся  в суд із позовом до ОСОБА_2, Гвоздівської сільської ради, садового товариства “Сонячна долина” про визнання рішення виконкому Гвоздівської сільської ради №50/1 від 27 липня 1999 року  про передачу у приватну власність  ОСОБА_2 земельної ділянки НОМЕР_1 в садовому товаристві  “Сонячна долина”.

До участі у справі в якості позивачки була залучена ОСОБА_1

Зазначала, що земельна ділянка НОМЕР_1 в садовому товаристві “Сонячна долина” рішенням профкому Виставки народного господарства УРСР ІНФОРМАЦІЯ_1 була виділена її чоловіку ОСОБА_3 і в послідуючому, за його згодою, була переоформлена на її ім'я.

Рішенням виконкому Гвоздівської сільської ради від 30 вересня 1997 року зазначена земельна ділянка була передана їй у власність і у встановленому законом порядку у неї не вилучалась.

Посилаючись на те, що рішенням виконкому Гвоздівської сільської ради земельна ділянка під НОМЕР_1 в садовому товаристві “Сонячна долина”, без законних підстав, була передана в приватну власність ОСОБА_2 просила задовольнити її позов.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Васильківського районного суду Київської області від 23 грудня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 березня 2004 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.

 У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постановлені у справі судові рішення, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

           Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Васильківського районного суду Київської області від 23 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду  Київської області від 17 березня  2004 року залишити без змін.

          Ухвала набирає законної сили  з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.