СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
17.06.2009 Справа № 2-а-257/08/2701
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Єланської О.Е.,
суддів Горошко Н.П. ,
Омельченка В. А.
секретар судового засідання Петрашова Ю.Б.
за участю представників сторін:
позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;
представник відповідача - ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Балаклавського районного суду м.Севастополь (суддя Бухарева Т.І.) від 26.11.08 року у справі № 2-а-257/08
за позовомОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
доОСОБА_2(АДРЕСА_2)
3-тя особа:
ОСОБА_3АДРЕСА_3)
про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.
ВСТАНОВИВ:
Постановою Балаклавського районного суду м. Севастополь (суддя Бухарева Т.І.) від 26.11.08 року у справі № 2-а-257/08 адміністративний позовОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої осошби, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруОСОБА_3 про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, було задоволено частково. Поновлено пропущений строк звернення до адміністративного суду. Визнано дії ОСОБА_2щодо відмови провести перерахунок пенсії позивачу згідно з вимогами статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” протиправними. Зобов'язано ОСОБА_2провести перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни” за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. В решті позову було відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_2звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, суд не прийняв до уваги, що для надбавок до пенсії поняття “мінімальна пенсія за віком” не застосовується; відсутній порядок розрахунку надбавки, встановленої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”; передбачене Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до цього Закону; фінансування виплат по цьому закону здійснюється з Державного бюджету України, у відповідача відсутні зобов'язання по виплаті цієї допомоги.
У судове засідання 17.06.2009 року ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.
У судове засідання 17.06.2009 року представник ОСОБА_2 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.
У судове засідання 17.06.2009 року представникОСОБА_3 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, народився 16 листопада 1944 року, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с. 4), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на підвищення пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 року № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
Отже, ОСОБА_2, у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.
Відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004 року, в редакції, яка діяла в спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Статтею 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України “Про Державний бюджет України” інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття “власності”, яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права” і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які соціальні виплати здійснювати своїм громадянам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких виплат шляхом внесення відповідних змін до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає певні соціальні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Тобто чинне правове положення передбачає виплату відповідної соціальної допомоги і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004 року, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання державної соціальної допомоги, встановленої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004 року, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Законів України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру цієї допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”№ 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладений в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 року визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Передбачена статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, є Пенсійний фонд України.
Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття “мінімальна пенсія за віком”не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 року № 08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, №26-рп/2008 від 27.11.2008 року підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Вищевикладене спростовує доводи відповідача, що оскільки законодавством не передбачено механізму розрахунку підвищення пенсії за віком, як передбачено ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, не можна застосовувати до спірних правовідносин положення норм вказаного вище Закону.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Колегія суддів приходить до висновку, що строк звернення до суду з вимогами про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 рік та за період з січня по червень 2007 року включно, позивачем пропущений, оскільки позивач звернувся до суду 04.09.2008, тобто за межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в частині нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 рік та за період з січня по червень 2007 року включно, позивач не надав.
Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду (а. с. 19 - 22).
За таких обставин, позов підлягає задоволенню частково, в частини вимог нарахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги, відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, у період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року ( в межах строку звернення до суду).
Крім того, задовольняючи позовні вимоги частково, суд не визначив суму, яка підлягаю нарахуванню та виплаті позивачу, не звертаючи уваги на те, що позивачем були заявлені відповідні вимоги при подачі позову та вказана сума, яка підлягає виплаті.
Вищевикладене свідчить про те, що судом першої інстанції вирішено не всі позовні вимоги.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік ”№ 489-V від 19.12.2006 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2007 -380,00грн., з 01.04.2007 - 406,00грн., з 01.10.2007 - 411,00грн.
Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 року № 489 “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 01 квітня по 01 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню підвищення до пенсії, дітям війни за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, в сумі 710,90 грн.
Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
У позовній заяві позивач просив зобов'язати відповідача нарахувати недоплачену йому як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу. Однак, при розрахунку допомоги позивач допустив помилку, оскільки розрахунок здійснював виходячи з прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність у 2007 році, без урахування ч. 3 ст. 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, тобто без збільшення на один відсоток.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає можливим вийти за межі позовних вимог, відповідно до ч. 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 4 частини першої статті 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргуОСОБА_3 - задовольнити частково.
2. Постанову Балаклавського районного суду м. Севастополь (суддя Бухарева Т.І.) від 26.11.08 року у справі № 2-а-257/08 -скасувати.
3. Прийняти нову постанову:
Адміністративний позовОСОБА_1 -задовольнити частково.
Зобов'язатиОСОБА_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, як дитині війни відповідно до вимог статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у сумі 710 грн. 90 коп.
4. В решті позову -відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу -з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 23 червня 2009 р.
Головуючий суддя О.Е.Єланська
Судді Н.П.Горошко
В.А.Омельченко