ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року Справа № 912/1474/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Кривда Д.С., Борденюк Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Креатив" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 та рішення господарського суду Кіровоградської області від 28.10.2015 у справі № 912/1474/15 господарського суду Кіровоградської області

за позовомприватного акціонерного товариства "Креатив"

довідкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз"

про та за позовом до провизнання недійсним договору, приватного акціонерного товариства "Креатив" відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" визнання недійсним договору на постачання газу № П-01/2627-ПГ/2012 від 01.10.2012

за участю представників

позивача: Свистунова Д.В.,

відповідача: Коваленка А.І.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2014 року приватне акціонерне товариство "Креатив" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" про визнання недійсним договору на постачання природного газу (для промислових та комунально-побутових підприємств) № П-01/2627-ПГ/2012 від 01.10.2012 посилаючись на те, що договір не відповідає Типовому договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженим постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22.09.2011 № 1580.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 03.02.2015 у справі № 912/682/14 позов задоволено, визнано недійсним договір на постачання природного газу № П-01/2627-ПГ/2012 від 01.10.2012.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове - про відмову в позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2015 рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.02.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 скасовано, а справу № 912/682/14 передано на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

Скасовуючи рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи є договір укладеним, а, отже, чи може він виступати предметом спору. Крім цього, суди обох інстанцій не взяли до уваги посилання позивача на те, що періодичність і розмір здійснених ним відповідачу оплат не відповідає умовам договору. Адже якщо одержання відповідачем газу і оплата за нього (в тому числі розмір й періодичність останньої) здійснювалися б не на умовах договору, то й відсутні були б підстави вважати його схваленим з боку відповідача, а натомість можливо було б вести мову про існування між сторонами у справі іншого правочину (а не оспорюваного договору), вчиненого на інших, ніж у договорі, умовах, - письмово, усно або шляхом конклюдентних дій.

У квітні 2015 року приватне акціонерне товариство "Креатив" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про визнання недійсним вказаного вище договору посилаючись на укладення його під впливом обману, зазначаючи, що підпис директора позивача на договорі вчинено іншою особою, а не директором, що, на думку позивача, підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 30.07.2015 у справі № 912/1474/15 об'єднано справи № 912/682/14 та № 912/1474/15 в одну справу та присвоєно їй № 912/1474/15.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 28.10.2015 в об'єднаній справі № 912/1474/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2016, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням місцевого господарського суду від 28.10.2015 та постановою апеляційного господарського суду від 26.01.2016, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним акціонерним товариством "Креатив" (споживачем) та відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" (постачальником) 01.10.2012 укладено договір на постачання природного газу (для промислових та комунально-побутових підприємств) № П-01/2627-ПГ/2012, відповідно до умов якого постачальник постачає у 2012 році природний газ споживачу в обсягах і в порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірі, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, обсяги постачання газу споживачу наводяться в додатку 2 "Договірні обсяги постачання природного газу на 2012 рік" до договору.

Згідно з п.п. 2.6 та 2.7 договору, послуги з постачання газу підтверджуються підписаними сторонами актами приймання-передачі газу, що оформлюються за даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору. Постачальник та споживач не пізніше 31 (30) числа звітного місяця складають акт щодо фактично поставлених обсягів газу у відповідному місяці, в якому зазначаються фактичні обсяги переданого газу, його фактична ціна та вартість. Даний акт є підставою для проведення споживачем остаточного розрахунку.

Пунктом 4.2 договору визначено, що ціна за 1000 м3 газу складає 4 719, 216 грн. (з ПДВ).

Згідно з п. 10.1 договору останній набирає чинності з 01.09.2012 і укладається на строк до 31.12.2012. Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають переоформити додаток 2 до договору, в якому визначити планові обсяги газу на продовжений період.

Звертаючись з позовом до суду в березні 2014 року позивач вказував, що договір на постачання природного газу № П-01/2627-ПГ/2012 від 01.10.2012 не відповідає Типовому договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, генеральний директор позивача Бойко О.М. цей договір не підписував, хто виконав підпис від імені Бойко О.М. позивачу не відомо.

За клопотанням позивача у справі була призначена судова почеркознавча експертиза документів, а саме договору, яка була виконана судовим експертом Кіровоградського відділення Одеського НДІ судових експертиз. У висновку відповідної експертизи від 05.08.2014 № 951 зазначено, що підписи від імені Бойко О.М. у договорі, які містяться лівіше рукописних записів "О.М. Бойко" на 12, 13, 14, 15 та 18 сторінках документа, виконані не самим Бойко О.М., а іншою особою з деяким наслідуванням підпису (підписів) Бойко О.М.

Крім цього, у доповненнях від 01.04.2014 до позовної заяви позивач доповнив підстави для визнання спірного договору недійсним, зазначивши що цей договір є значним правочином, оскільки ринкова вартість майна, що є його предметом, становить більше 10 відсотків вартості активів товариства, а тому укладений директором за відсутності необхідного обсягу дієздатності, оскільки всупереч ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення про його вчинення (укладення) не приймалось ні Наглядовою радою, ні загальними зборами за поданням наглядової ради, і в подальшому ними не схвалювався.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: 1) хоча договір і був підписаний не генеральним директором позивача Бойко О.М., він є дійсним, оскільки позивачем в подальшому вчинено дії, що свідчать про подальше схвалення договору; 2) позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження навмисних, спрямованих на обман працівників позивача дій відповідача при укладенні спірного договору та відсутні докази встановлення таких фактів судом та правоохоронними органами; 3) судами встановлено, що на підставі поданих документів звітності станом на 31.12.2011 вартість активів позивача складала 4 294 768 000 грн., 10% від цієї вартості становить 429 476 800 грн., а 25 % - 1 073 692 000 грн. Тому договір не був для позивача значним правочином у розумінні статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства", а відтак не потребував для його затвердження рішення Наглядової ради або загальних зборів акціонерів позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, одним із способів якого є визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з положень ст. 215 Цивільного кодексу України, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених ст. 241 Цивільного кодексу України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Судами обох інстанцій встановлено, що на виконання умов договору та на підтвердження споживання позивачем газу директором позивача підписані акти приймання-передачі газу та виконання послуг з його транспортування, а також позивачем за наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями здійснено оплату за постачання газу за 2012 рік, січень 2013 року з посиланням на спірний договір як на призначення платежу, що, як правильно зазначено місцевим та апеляційним господарськими судами, свідчить про виконання сторонами умов договору. Позивачем також направлено на адресу відповідача лист від 13.12.2012 № 1084-13/Кр щодо помісячного узгодження договірних обсягів на постачання газу на 2013 рік згідно з додатком № 2 до договору, а також гарантійний лист від 30.01.2013 № 97-13/Кр про здійснення оплати за поставлений у січні 2013 року газ 4-5 лютого 2013 року та прохання до відповідача не здійснювати відключення позивача від системи газозабезпечення.

Враховуючи викладене суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем вчинено дії, які свідчать про схвалення спірного договору, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Крім цього, відповідно до положень ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

З огляду на викладене та беручи до уваги встановлені судами обох інстанцій обставини щодо не надання позивачем будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження навмисних, спрямованих на обман працівників позивача дій відповідача при укладенні спірного договору та враховуючи відсутність доказів встановлення таких фактів судом та правоохоронними органами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові.

Посилання скаржника на невідповідність умов спірного договору умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ України від 22.09.2011 № 1580 "Про затвердження Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом" обґрунтовано відхилені судам обох інстанцій, оскільки, як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, порівняльний аналіз положень спірного договору з положеннями Типового договору свідчить лише про конкретизацію (деталізацію) деяких умов договору, що не суперечить загальним засадам щодо укладання правочинів.

Інші доводи скаржника спростовані судами попередніх інстанцій.

Колегія суддів касаційної інстанції також зазначає, що виконання договору сторонами не дає підстав вважати цей договір неукладеним. Вказана обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до приписів якої визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладення господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів та зводяться до переоцінки доказів, що суперечить ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 - без змін.

Головуючий суддяМогил С.К.

Судді:Кривда Д.С.

Борденюк Є.М.