Справа №345/3280/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.04.2016 року м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Онушканича В.В.

з участю: секретаря судового засідання Бабійчук Л.В.

позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та довіреності,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом і, після збільшення та уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 64-67, 117-120), просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу жилого будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, що за адресою вул. Шевченка, 13 с. Мостище Калуський район Івано-Франківська обл., посвідчений 13.01.1995 р. державним нотаріусом Калуської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 (реєстраційний номер Д-5), укладений між ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі доручення, посвідченого Калуською районною державною нотаріальною конторою 31.05.1994 р. за реєстром № 878 та ОСОБА_3; застосувати наслідки недійсності правочину, а саме: скасувати державну реєстрацію договору купівлі-продажу від 13.01.1995 р., шляхом скасування в Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрації права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з господарською спорудою та земельну ділянку за адресою вул. Шевченка, 13 с. Мостище Калуський район Івано-Франківська обл.; визнати недійсною довіреність про уповноваження ОСОБА_5 на розпорядження майном ОСОБА_1 - жилого будинку з господарською спорудою та земельної ділянки, площею 0,3441 га, що за адресою вул. Шевченка, 13 с. Мостище Калуський район Івано-Франківська обл., яку 31.05.1994 р. було посвідчено державним нотаріусом Калуської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №878.

Просить поновити позивачу строк для звернення до суду з позовною заявою.

Свої вимоги мотивує тим, що 13.01.1995 р. державним нотаріусом Калуської районної державної нотаріальної контори було посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарською спорудою та земельної ділянки, що знаходяться по вул. Шевченка, 13 в с. Мостище Калуського району Івано-Франківської області, та зареєстровано в реєстрі за № Д-5. Як видно із змісту даного документу, договір укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, де нібито від її імені діє ОСОБА_5 на підставі доручення, посвідченого Калуською районною державною нотаріальною конторою 31.05.1994 року за реєстром №878.

З липня 2015 року ОСОБА_3 почав вимагати від ОСОБА_1 звільнити спірне житлове приміщення шляхом виселення. Не погоджуючись з вимогами ОСОБА_3 24.05.2015 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Калуського МВ УМВС щодо неправомірності дій відповідача ОСОБА_3 по відношенню до неї (здійснення на неї тиску, погроз та вимагання виселення з помешкання). 04.08.2015 р. ОСОБА_1 Калуським MB УМВС надано відповідь про те, що факти наведені в матеріалах (ЄО №4050) знайшли своє часткове підтвердження та рекомендовано звернутися до суду для вирішення цивільно-правого спору. Аналогічну відповідь Калуським MB УМВС 02.09.2015 р. було надано на запит адвоката від 25.08.2015р.

Про те, що державним нотаріусом Калуської районної державної нотаріальної контори було посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарською спорудою та земельної ділянку, що знаходяться по вул. Шевченка, 13 в с. Мостище Калуського району Івано-Франківської області ОСОБА_1 не знала. Безпосередньої участі в укладенні такого договору вона не брала, жодних коштів від продажу житла не отримувала. Доручення на право розпоряджатися її майном не підписувала.

ОСОБА_1 продовжує проживати в даному помешканні, постійно користується ним, підтримує його благоустрій, сплачує комунальні послуги тощо. Житловий будинок належить їй на підставі свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 07.12.1994 р., виданого на підставі рішення виконкому Мостищенської сільської ради Калуського району від 22.11.1994 року. Одночасно і земельна ділянка, яка згідно з оспорюваним договором купівлі-продажу від 13.01.1995 року була без відома позивачки відчужена відповідачу, належить ОСОБА_1 на підставі державного акта серія ІФ-06, виданого згідно з рішенням Мостищенської сільської ради від 26.12.1993 року. Однак, правовстановлюючих документів на вищевказане нерухоме майно у ОСОБА_1 на руках не збереглося.

31.05.1994 р. відповідач ОСОБА_5 написав письмову розписку про те, що він зобов’язується не розпоряджатися майном ОСОБА_1 згідно з дорученням від 31.05.1994 р. до 31.08.1994 р. Після закінчення цього строку в разі, якщо ОСОБА_1 не поверне йому кошти в сумі 510 доларів США, він продасть майно. Розписка підписана самим ОСОБА_5, а, також, свідками: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 Підпису самої ОСОБА_1 в даній розписці немає, а, також, немає відомостей про те, що вона ознайомлена з її змістом.

З цього виходить, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13.01.1995 р., був укладений в якості забезпечення боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_5, тобто з метою приховати інший правочин - договір застави нерухомого майна.

Таким чином, ОСОБА_5, діючи на підставі довіреності від 31.05.1994 р. усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, але свідомо допускав настання негативних наслідків для свого довірителя, адже знав, що укладаючи спірний договір не отримає за продане майно грошових коштів. А, тому, відбулась зловмисна домовленість представника однієї сторони ОСОБА_5 з другою стороною - ОСОБА_3, тому такий договір в розумінні ч. 2 ст. 58 ЦК України (1963р.) є удаваним.

Враховуючи вищенаведені норми цивільного законодавства, яке діяло на момент вчинення дій повіреного ОСОБА_5 щодо відчуження нерухомого майна, останній в порушення ст. 390 ЦК України (1963 р.) не виконав перед «довірителем» ОСОБА_1 всі зобов’язання про виконання доручення. Зокрема ОСОБА_1 не було представлено укладеного договору купівлі-продажу від 13 січня 1995 року та не передано «довірителю» все одержане (грошові кошти від продажу майна) в зв'язку з виконанням доручення. Це свідчить про факт укладення удаваного правочину, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності з поважних причини, які були пов'язані з тим, що позивачка не знала про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу, тому вона просить поновити пропущений нею строк звернення до суду.

Відповідачем подано заперечення на позов (т. 1 а.с. 47-48), в якому він зазначає, що оспорюваний договір укладено між ним та ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_5, на підставі доручення, посвідченого державним нотаріусом Калуської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за № 384.

Обставини, викладені ОСОБА_1 у заявленому позові, не заслуговують на увагу, зважаючи на наступне. В 1994 році ОСОБА_3, маючи вільні кошти, мав на меті придбати для себе та своєї сім’ї житловий будинок недалеко поза межами міста Калуша. З оголошення він дізнався, що в с. Мостище Калуського району продається житловий будинок на земельній ділянці, площею близько 30 соток. Зателефонувавши по вказаному в оголошенні телефоні, він зустрівся з ОСОБА_5 Від нього ОСОБА_3 дізнався про місцезнаходження будинку та вартість майна. Пізніше, він, з метою оглянути майбутню потенційну покупку - побував за місцезнаходженням житлового будинку по вул. Шевченка, 13 в с. Мостище Калуського району. В домоволодінні була і сама ОСОБА_1 і її представник ОСОБА_5 Вони показували ОСОБА_3 будинок, земельну ділянку та все що на ній, а також рекомендували придбати це майно. ОСОБА_1 також зазначала, що якщо він вирішить придбавати будинок, то може звертатися безпосередньо до ОСОБА_5 За повідомленням ОСОБА_1, після продажу будинку вона виселиться із нього.

13.01.1995 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_5 - укладено оспорюваний договір. Після укладення договору, ОСОБА_1 свого зобов’язання залишити домоволодіння по вул. Шевченка, 13 в с. Мостище, Калуського району Івано-Франківської області, яке вже належало ОСОБА_3 - не виконала.

Тому 27.03.1995 р. ОСОБА_3 через Калуську районну державну нотаріальну контору направив на адресу ОСОБА_1 прохання звільнити належний йому на праві власності житловий будинок. Однак ОСОБА_1 його заява була проігнорована. У зв’язку із тим, що ОСОБА_1 не виселялася із будинку, вони неодноразово зустрічалися із нею. ОСОБА_1 просила його ще трохи потерпіти і надати їй можливість якійсь час пожити, так як в неї змінилися обставини, на які вона розраховувала. Йдучи на зустріч ОСОБА_1, на її прохання, ОСОБА_3 дозволив їй певний термін проживати - користуватися його майном. Вони уклали відповідну угоду, згідно з якою ОСОБА_1 мала право проживати у будинку та зобов’язалася сплачувати комунальні послуги, угода була дійсна до червня 1996 року.

По закінченню попередніх домовленостей, ОСОБА_1 і надалі просила надати їй можливість тимчасово прожити ще певний час. Оскільки, вже в нього змінилися обставини з наявністю коштів, тому він пішов на зустріч ОСОБА_1 Так тривало декілька років. В червні 2015 року ОСОБА_1 зобов’язалася звільнити вищевказаний житловий будинок протягом одного місяця, однак, свої зобов’язання так і не виконала.

Відповідач ОСОБА_3 наголошує, що всі вищевказані обставини вказують на те, що ОСОБА_1 була безпосереднім учасником укладеного оспорюваного договору, їй були відомі всі обставини укладення договору, обставини переходу права власності. Жодних правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 - немає. Також немає підстав для поновлення строку позовної давності.

Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав наведених в самому позові та заявах про збільшення позовних вимог і просять позов задоволити.

Позивач суду пояснила, що жодної довіреності про уповноваження ОСОБА_5 на продаж будинку і землі вона не підписувала. Визнала, що приблизно в той день коли посвідчена довіреність від її імені на ОСОБА_5, вона разом з ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебувала біля нотаріальної контори. В неї взяли паспорт і документи на будинок. Далі паспорт їй віддали, а документи на будинок обіцяли повернути, коли вона віддасть борг ОСОБА_7 в сумі 510 доларів США.

Про продаж будинку і землі вона нічого не знала, коштів від такого договору їй не давали. Тільки влітку 2015 року до неї почав приїжджати ОСОБА_3 з погрозами і вимогами виселитись з будинку. Він дав їй підписати якісь розписки, зміст яких вона не читала.

Під час дослідження в судовому засіданні письмових доказів по справі, зокрема розписок і договорів (угод), позивач ОСОБА_1 спершу визнала, що підписувала угоду з ОСОБА_3 щодо винайму в нього житлового будинку за адресою с. Мостище, вул. Шевченка № 13 до червня 1996 р. (т. 1 а.с. 50), а в подальшому заперечувала факти підписання нею будь-яких розписок, договорів, угод і довіреностей, які подавались стороною відповідача і які стосуються її будинку та земельної ділянки. Щодо підпису в реєстрі реєстрації нотаріальних дій Калуської районної державної нотаріальної контори на 1994 рік, оригінал якого оглядався в судовому засіданні (т. 1 а.с. 122-123), то категорично заперечила, що це її підпис. Щодо підпису на договорі найму житла від 22.03.2005 р. (т. 1 а.с. 83), то визнала, що він схожий на її підпис. Наявність у неї копій оспорюваних документів, а, саме, доручення на продаж будинку та договору купівлі-продажу будинку, які вона долучила до позовної заяви і які подавала разом із заявою в правоохоронні органи, пояснили тим, що ці документи їй підкинули невідомі особи в 2015 році.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 позов не визнали з підстав зазначених у запереченні на позов. Просять відмовити в задоволенні позову у зв’язку з його безпідставністю та пропущенням строку позовної давності.

Додатково ОСОБА_3 суду пояснив, що він був тільки свідком підписання в 1994 році позивачем ОСОБА_1 розписки про зобов’язання повернути ОСОБА_5 борг в сумі 510 доларів США. В подальшому через оголошення він дізнався, що ОСОБА_5 продає будинок в селі. В 1995 році в нотаріальній конторі він підписав договір з ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_1, про купівлю будинку в с. Мостище. За будинок заплатив 1200 доларів США також оплатив 300 доларів США за оформлення документів. Після підписання зазначеного договору в 1995 році він приїжджав до купленого будинку з метою приватизації земельної ділянки. В будинку була сама ОСОБА_1, вона показувала земельну ділянку і знала про продаж її будинку. Він дозволив позивачці ще деякий час пожити в купленому ним будинку, про що було укладено угоду. В подальшому позивачка кожен рік просила ще дозволити їй пожити в його будинку. У 2005 році між ними було укладено договір найму житла і засвідчено підпис ОСОБА_1 в ОСОБА_8 сільській раді.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, хоча завчасно повідомлявся про час та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. За згодою інших сторін по справі розгляд справи проведено без його участі.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_8 сільский голова ОСОБА_9 зазначила, що в погосподарських книгах с. Мостище власником будинку за адресою вул. Шевченка, 13 зазначений ОСОБА_3, а фактично там проживає ОСОБА_1 Пояснила, що посадові особи сільської ради мають право посвідчувати справжність підпису особи на документах. Після огляду оригіналу договору від 22.03.2005 року (т. 1 а.с. 83) підтвердила, що це вона особисто своїм підписом засвідчила на цьому договорі справжність підпису ОСОБА_1

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що згідно з дорученням від 31.05.1994 року, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_5 управляти і розпоряджатися всім її майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, укладати всі передбачені законом угоди по управлінню і розпорядженню майном: купувати, придбавати, дарувати… (т. 1 а.с. 6). Довіреність посвідчена державним нотаріусом Калуської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 31.05.1994 року і зареєстровано в реєстрі за №878 (т. 1 а.с. 6 зворот).

З матеріалів справи вбачається, що 13.01.1995 р. державним нотаріусом Калуської районної державної нотаріальної контори було посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарською спорудою та земельної ділянки, що знаходяться в с. Мостище по вул. Шевченка, 13 Калуського району Івано-Франківської області (т. 1 а.с. 4-5, 127-128, 157-158). Договір посвідчено Калуською районною державною нотаріальною конторою 13.01.1995 року за реєстровим №Д-5 (т. 1 а.с. 154-155). Даний договір укладено між ОСОБА_5, який діє на підставі доручення, посвідченого Калуською районною державною нотаріальною конторою 31.05.1994 року за реєстром № 878, від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Згідно з Цивільним кодексом УРСР, який діяв на час виникнення правовідносин, особа, яка вважає, що права порушені, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст.ст. 48-58 ЦК УРСР).

Ст. 62 ЦК УРСР (1963 року) передбачено, що довіреністю визначається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Із аналізу зазначеної норми вбачається, що довіреність, це одностороння угода, в якій висловлена воля однієї особи (довірителя) про уповноваження другої особи на вчинення певних дій від імені і за рахунок довірителя. Видача довіреності є одностороннім правочином, а тому порядок її видачі має відповідати загальним правилам ЦК, що стосується правочинів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 7 своєї Постанови № 39 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Покликання позивача на те, що оспорювану довіреність від 31.05.1994 року вона не підписувала є голослівними та, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, не підтверджені належними доказами.

Натомість під час огляду в судовому засіданні оригіналу Реєстру для реєстрації нотаріальних дій Калуської районної державної нотаріальної контори на 1994 рік (копії відповідних аркушів Реєстру для реєстрації нотаріальних дій Калуської районної державної нотаріальної контори на 1994 рік долучено до матеріалів справи, т. 1 а.с. 122-123) встановлено, що в графі «Розписка про одержання оформленого документу» навпроти реєстрових записів № 878, 879 та прізвища «Бегар Марія Павлівна» міститься підпис.

Позивачем не спростовано належними та об’єктивними доказами, що даний підпис їй не належить. Крім того, ухвалою суду від 05.01.2016 р. по даній справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу. 28.01.2016 р. до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області надійшло клопотання експерта про необхідність надання вільних зразків підписів ОСОБА_1 в кількості не менше 15 документів для проведення почеркознавчої експертизи. Сторони були ознайомлені зі змістом даного клопотання, проте, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, позивачем суду не було надано вільних зразків підписів. За таких обставин, 22.03.2016 р. до суду надійшло повідомлення судового експерта про неможливість проведення експертизи у зв'язку із тим, що не надано вільних зразків підписів ОСОБА_1, а тому у експерта немає жодного вихідного даного, необхідного для проведення дорученого експертного дослідження, що унеможливлює його проведення. Крім того, станом на 12.03.2016 року, оплату за проведення почеркознавчої експертизи не було проведено. Тобто, почеркознавчу експертизу не було проведено у зв’язку із ненаданням позивачем необхідних для експертного дослідження зразків підписів.

Крім того, заявляючи вимогу про визнання оспорюваної довіреності недійсною, позивач одночасно просить визнати договір купівлі-продажу від 13.01.1995 року недійсним на підставі ст. 57 ЦК УРСР, тобто зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною. Таким чином, по суті ОСОБА_1 визнається факт представництва її інтересів під час укладення спірного договору купівлі-продажу. Тобто, фактично заявлені позивачем вимоги про визнання недійсною довіреності та визнання недійсним договору купівлі-продажу внаслідок зловмисної домовленості її представника з іншою стороною є взаємовиключними.

Відповідно до вимог ст. 57 ЦК УРСР (норма права яка діяла на час укладення договору), угода, укладена внаслідок (у даному випадку, виходячи із змісту позовних вимог) зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Як вбачається з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» №3 від 28 квітня 1978 року (яка втратила чинність 06.11.2009 року), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до п. 12 даної Постанови, при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК, суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності, зокрема, факту зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною.

При цьому, необхідно встановити, що представник, укладаючи угоду від імені свого довірителя, вступив у зловмисний зговір з іншої стороною (наприклад, з корисних мотивів). Для чого важливо встановити саме факт зговору з метою спричинити шкоду довірителю і що вказана шкода дійсно була спричинена. В протилежному випадку відсутні підстави для застосування ст. 57 ЦК УРСР.

Посилання позивача про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_5 та ОСОБА_3 під час укладення договору купівлі-продажу, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, не підтверджені належними доказами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Удавана угода своєю формою прикриває реальну угоду, яку мали на меті укласти сторони. Тобто, укладаючи удавану угоду, обидві сторони діють умисно, усвідомлюючи, що укладають саме таку угоду.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК України визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі.

У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.

В матеріалах справи міститься розписка від 31.05.1994 р., згідно з якою ОСОБА_5 зобов’язався не розпоряджатися майном ОСОБА_1 згідно з дорученням від 31.05.1994 року впродовж трьох місяців (включно по 31.08.1994 р.); після закінчення цього строку в разі, якщо ОСОБА_1 не поверне йому кошти в сумі 510 доларів США, він продасть майно ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 71).

Посилання позивача на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13.01.1995 р. був укладений в якості забезпечення боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_5, тобто з метою приховати інший правочин - договір застави нерухомого майна, не заслуговують на увагу, оскільки сторонами договору купівлі-продажу були не ОСОБА_1 і ОСОБА_5, а ОСОБА_1 і ОСОБА_3

Крім того, позивач, одночасно посилається на декілька підстав недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.01.1995 року: і зловмисну домовленість, і удаваність правочину, які по суті є самостійними та взаємовиключними підставами недійсності договору. Адже у разі зловмисної домовленості фактично укладається реальна угода, що по суті виключає її можливу удаваність.

При цьому, суд звертає увагу, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були укладені численні договори (угоди) найму будинку в с. Мостище по вул. Шевченка, 13 (т. 1 а.с. 50-61, 125-126). 22.03.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір найму, згідно з яким ОСОБА_3, як власник житла, передав ОСОБА_1 у найм будинок в с. Мостище по вул. Шевченка,13 (т. 1 а.с. 83). Справжність підпису ОСОБА_1 на цьому договорі підтверджується показами свідка ОСОБА_8 сільского голови ОСОБА_9 Стороною позивача зазначений договір в судовому порядку не оскаржувався.

Посилання позивача, що вказані договори вона не підписувала не підтверджені належними доказами. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 фактично визнавала право власності на будинок з господарськими спорудами та земельної ділянки, що за адресою вул. Шевченка, 13 с. Мостище Калуський район Івано-Франківська області, за відповідачем ОСОБА_3

Згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначені способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Із цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Таким чином, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за його недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

Щодо посилань відповідача на застосування строку позовної давності, суд звертає увагу на наступне. За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову у зв’язку із його необґрунтованістю, то немає підстав для застосування до даних правовідносин позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. До витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, відповідно до ст.ст. 79, 84 ЦПК України, належать, в тому числі й витрати на правову допомогу. Відповідач ОСОБА_3 просив стягнути з позивача на його користь витрат за надання правової допомоги в розмірі 5000 грн., що підтверджується квитанцією (т. 1 а.с. 129). Враховуючи кількість часу затраченого адвокатом на надання правової допомоги (складання заперечення на позовну заяву та участь в судових засідання), суд вважає, що з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати за надання правової допомоги в розмірі 1500 грн.

На підставі викладеного, ст.ст. 57, 58, 62 ЦК України (в редакції 1963 року), керуючись ст.ст. 10, 27, 31, 60, 88, 212-215 ЦПК України,

в и р і ш и в:

Відмовити повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання недійсними: довіреності про уповноваження ОСОБА_5 на розпорядження майном ОСОБА_1 - жилого будинку з господарською спорудою та земельної ділянки, площею 0,3441 га, що за адресою вул. Шевченка, 13 с. Мостище Калуський район Івано-Франківська обл., яку 31.05.1994 р. було посвідчено державним нотаріусом Калуської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за № 878; та договору купівлі-продажу жилого будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, що за адресою вул. Шевченка. 13 с. Мостище Калуський район Івано-Франківська обл., посвідченого 13.01.1995 р. державним нотаріусом Калуської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 (реєстраційний номер Д-5), укладеного між ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі доручення, посвідченого Калуською районною державною нотаріальною конторою 31.05.1994 р. за реєстром № 878 та ОСОБА_3 із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_2) судові витрати у виді витрат на правову допомогу у розмірі 1500 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, у цей же строк з дня отримання копії рішення.

Головуючий