Справа № 186/975/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Демиденко С.М.,

секретар судового засідання: Фадєєва Т.Б.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області: ОСОБА_2,

відповідача: ОСОБА_3,

представника відповідача: ОСОБА_4,

представника відповідача

Першотравенського МЖКП: ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 комітету Першотравенської міської ради до ОСОБА_3 про визнання незаконним користування житловим приміщенням та виселення, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області та Першотравенського міського житлово-комунального підприємства про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 комітет Першотравенської міської ради звернувся до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовною завою до ОСОБА_3 про визнання незаконним користування житловим приміщенням та виселення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12 травня 1983 року виконавчим комітетом Першотравенської міської ради громадянину ОСОБА_6 видано ордер №3060 на вселення разом із дружиною ОСОБА_7 до житлового приміщення, що перебуває у комунальній власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згодом у цій квартирі були зареєстровані діти наймача - ОСОБА_8 та ОСОБА_6, невістка - ОСОБА_9 та племінниця - ОСОБА_10.

У 1992 році з квартири був виписаний син наймача - ОСОБА_6 у зв’язку із призивом на службу до армії.

05 лютого 1993 року основний квартиронаймач був знятий з реєстрації за даною адресою у зв’язку із зміною місця проживання. В квартирі залишилися проживати дружина наймача, син - ОСОБА_8 з дружиною та племінниця. Ніхто із членів сім’ї не порушував питання про визнання його основним наймачем даного житлового приміщення.

У вересні 2014 року громадянка ОСОБА_3 звернулася до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про визнання за нею права на користування житловим приміщенням, який згодом залишила без розгляду. Свої вимоги вона обґрунтувала тим, що з 2005 року вона проживала спільно із сином колишнього наймача - ОСОБА_8, на правах цивільної дружини.

В ході судового розгляду справи представнику виконавчого комітету стало відомо, що на момент подання відповідачкою позову у квартирі АДРЕСА_2, вже ніхто, окрім неї не проживає. Як з’ясувалося, цивільний чоловік ОСОБА_3 помер у 2012 році і вона до вересня 2014 року залишилася проживати разом з його матір’ю ОСОБА_7, яка 13 вересня 2014 року померла. В своїх поясненнях у позові ОСОБА_3 вказувала на те, що вона мала на меті зареєструватися у цій квартирі, а мати цивільного чоловіка навіть була згодна прописати її в своїй квартирі.

Ні цивільний чоловік відповідачки, ні його мати не є основними наймачами даного житлового приміщення і питання про їх визнання такими до цих пір не порушувалося, доки не мали права на надання згоди на вселення відповідачки до квартири.

З метою вирішення питання, пов’язаного з незаконним проживанням ОСОБА_3 у житловому приміщенні, що перебуває у комунальній власності, виконавчим комітетом Першотравенської міської ради була затребувана виписка з фінансово-облікового рахунку від ПП «Комунальщик - 4». Відповідно до зазначених даних у виписці, станом на 23 червня 2015 року за відповідною адресою не зареєстрована жодна особа. Але, згідно акту №196, складеного комісією ПП «Комунальщик - 4» 23 червня 2015 року, на підставі пояснень сусідів відповідачки, вона і досі проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, не маючи реєстрації та відповідних законних підстав.

Єдиною правовою підставою для заселення у житлове приміщення, що перебуває у комунальній власності є ордер на вселення і заселення до приміщення за його відсутності є самоуправним. Навіть довготривале користування самоправно зайнятим житловим приміщенням не надає особі права на нього.

Просить суд визнати незаконним користування ОСОБА_3 квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, та виселити ОСОБА_3 у примусовому порядку з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідач ОСОБА_3 звернулась до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з зустрічною позовною заявою до виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області та Першотравенського міського житлово-комунального підприємства про визнання права користування житловим приміщенням.

В обґрунтування зустрічного позову позивачка зазначила, що з 2005 року вона перебувала у цивільному шлюбі з ОСОБА_8, в зв'язку з чим разом зі своєю донькою Яною, ІНФОРМАЦІЯ_2, поселились в квартиру АДРЕСА_4, на правах члена сім’ї наймача. Разом з ними в квартирі мешкала мати цивільного чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_11.

29 березня 2012 року цивільний чоловік позивачки ОСОБА_8 помер. Вона залишилась мешкати у вищезгаданій квартирі разом з його мамою та своєю донькою. ОСОБА_11 тяжко хворіла в зв'язку з чим потребувала сторонньої допомоги.

Позивачка доглядала за нею, несла усі витрати на її лікування та харчування.

Таким чином вони вели сумісне господарство, і піклувались один за одним.

11 вересня 2014 року ОСОБА_11 померла, в зв'язку з чим позивачка за свій рахунок поховала її.

Таким чином з 2005 року вона постійно мешкає в спірній квартирі і може нести усі витрати на утримання квартири.

За своє життя ОСОБА_11 після смерті свого сина запропонувала позивачці зареєструватись у спірній квартирі на правах члена сім'ї з правом на житлове приміщення і буде прописана в спірній квартирі. Для цього вона дала письмову згоду на реєстрацію її у спірній квартирі. Але почавши збирати необхідні документи для реєстрації в квартирі з'ясувалось, що під час похорону сина хтось викрав з квартири всі її документи. Про це вона написала заяву до міліції. За її заявою слідчим Першотравенського МВ Загайчук внесено відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12014040380000692 та проводиться досудове розслідування. В зв’язку з тим, що не було необхідних документів (паспорта, ордера на квартиру) вона не змогла своєчасно прописатися в квартирі.

11 вересня 2014 року ОСОБА_11 раптом померла і позивачка не змогла своєчасно прописатися в квартирі, де мешкає до цього часу.

Вона вселилась в спірну квартиру за згодою ОСОБА_8 та ОСОБА_11 і мешкає в квартирі на правах члена сім’ї. Таким чином набула право на користування спірною квартирою.

Просить суд винести рішення, яким визнати за нею право користування квартирою №33 будинку №25 по вул.Чайковського, м.Першотравенська, Дніпропетровської області, та зобов’язати Першотравенське МЖКП заключити з нею договір житлового найму на квартиру АДРЕСА_4.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області, позов підтримала в повному обсязі з підстав зазначених у ньому, просила суд його задовольнити. Проти зустрічного позову заперечувала з тих підстав, що відповідачка не є членом сім`ї наймача квартири, згоду на її вселення в квартиру, яка належить ОСОБА_1 комітету в установленому порядку вона не отримувала, за сплату комунальних платежів існує велика заборгованість, а тому вона не набула права користування цією квартирою. Такі дії відповідачка перешкоджають ОСОБА_1 комітету в реалізації своїх прав як власника цього житлового приміщення для подальшого розподілу серед громадян, які перебувають у черзі на отримання житла.

Відповідачка ОСОБА_3, та її представник в судовому засіданні проти первісного позову заперечували в повному обсязі з підстав зазначених у зустрічному позові, який просили суд задовольнити. Так як ОСОБА_3, з 2005 року перебувала у цивільному шлюбі з ОСОБА_8, в зв'язку з чим, вона поселилась в квартиру АДРЕСА_4, на правах члена сім’ї наймача. Разом з ними в квартирі мешкала мати цивільного чоловіка - ОСОБА_11. заселилася вона з їхньої згоди, тому просить суд винести рішення, яким визнати за нею право користування цією квартирою, та зобов’язати Першотравенське МЖКП заключити з нею договір житлового найму.

Представник відповідача за зустрічним позовом Першотравенського МЖКП проти зустрічного позову заперечував в повному обсязі, надав суду письмові заперечення в яких зазначив, що в порядку надання жилих приміщень у будинках державного і громадського фонду встановленого ст. ст. ст. 31-34 Житлового кодексу України, жиле приміщення за адресою АДРЕСА_5 було надане на ім'я ОСОБА_6 на підставі ордеру № 3060 від 12 травня 1983 року, за яким його визнано основним квартиронаймачем зазначеного житла. ОСОБА_11 рахувалася в якості члена сім’ї наймача ОСОБА_6 та була зареєстрована за зазначеною адресою.

Порядок вселення в займане жиле приміщення встановлений ст. 65 ЖК України, де наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків а також інших осіб. Тобто, вселити можливо лише осіб які мають родинні зв’язки з наймачем або ведуть з ним спільне господарство та за дотриманням умов письмової згоди усіх членів сім’ї.

Позивачем не доведено, що його було вселено до зазначеного житлового приміщення, в розумінні положень ст. 65 ЖК України, оскільки з наданих ним документів не підтверджується статусу члена сім’ї наймача за ознакою постійного проживання разом з наймачем і ведення з ним спільного господарства, а тому треба вважати, що Позивачем не дотримано порядку вселення.

Крім того, Позивач не виконував обов’язків члена сім’ї наймача в якості оплати за спожиті житлово-комунальні послуги. Заборгованість за спожиті комунальні послуги перед ПМЖКП на 01 жовтня 2015 року становить - 25 792,93 грн.

Вважає, що у даній ситуації, факт постійного проживання разом з наймачем і ведення з ним спільного господарства може бути встановлений лише рішенням суду у порядку окремого провадження, встановлення факту, що має юридичне значення, відповідно до глави 6 розділу 4 ЦПК України.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Що стосується наданих Позивачем доказів то треба зазначити, що заява про реєстрацію місця проживання не може вважатися належним та допустимим доказом по справі, оскільки вона не має ніякої юридичної сили і не може підтверджувати навіть намір про згоду реєстрації Позивача у спірній квартирі.

Отже, Позивач не може користуватися зазначеним житлом, оскільки його статус, щодо цього житла, згідно норм ЖК України не визначено.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, на підставі рішення ОСОБА_1 комітету у м. Першотравенськ №94 від 12 травня 83 року, працівнику шахти "Ювілейна" ОСОБА_6 /1942 р.н./ був виданий ордер № 3060 на вселення до житлової квартири АДРЕСА_6, разом з членами сім'ї: дружина - ОСОБА_7, сини - ОСОБА_8, та ОСОБА_6А./1974р.н./, /а.с. № 7,110/.

19 червня 1992 року син основного квартиронаймача ОСОБА_6, /1974р.н./ у зв'язку з призовом на військову службу, був знятий з реєстрації та вибув з свого місця проживання. Після чого до теперішнього часу не повернувся до колишнього місця проживання у зазначеній квартирі.

05 лютого 1993 року основний квартиронаймач ОСОБА_6А /1942 р.н./ у зв'язку з вибуттям до іншого місця проживання, а саме до квартири АДРЕСА_7 був знятий з реєстрації та фактично вибув з зазначеної квартири.

В період з 1993 по 1996 рік в зазначеній квартирі тимчасово мешкала та була зареєстрована невістка /ОСОБА_9О./ основного квартиронаймача, та відповідно з 2000 по 2001 рік племінниця /ОСОБА_10Д./ основного квартиронаймача. Після чого у зв'язку з вибуттям до іншого місця проживання вони були зняті з реєстрації.

З 2005 року разом з дружиною /ОСОБА_7П./, та сином /ОСОБА_8,/ основного квартиронаймача, який вибув з цієї квартири у 1993 році почала фактично мешкати та мешкає по теперішній час відповідачка ОСОБА_3, яка у встановленому порядку місце свого проживання у цій квартирі не зареєструвала /а.с. №5/.

29 березня 2012 року ОСОБА_8, був знятий з реєстрації у зазначеній квартирі у зв'язку з його смертю /а.с. №7/.

13 вересня 2014 року ОСОБА_7, була знята з реєстрації у зазначеній квартирі у зв'язку з її смертю /а.с. №7,37/.

Після смерті ОСОБА_7, відповідачка ОСОБА_3, залишилась проживати в спірній квартирі вважаючи, що набула в встановленому законодавством порядку право користування цим житлом.

Вирішуючи позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 58 Житлового кодексу УРСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно з ст. 61 Житлового кодексу УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно статті 106 ЖК УРСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Як встановлено судом, ОСОБА_6 /1942 р.н./ був виданий ордер № 3060 на вселення до житлової квартири АДРЕСА_6, разом з членами сім'ї: дружина - ОСОБА_7, сини - ОСОБА_8, та ОСОБА_6А./1974р.н./, /а.с. № 7,110/, в який відповідачка ОСОБА_3, не включена.

Після вибуття 05 лютого 1993 року до іншого місця проживання основного квартиронаймача ОСОБА_6А /1942 р.н./ жодний з членів його сім'ї у встановленому статтею 106 ЖК УРСР не звернувся до наймодавця з заявою про визнання його основним наймачем спірної квартири.

Як встановлено судом, ОСОБА_3, до 17 липня 2014 року, мала право користування іншим житлом та була в ньому зареєстрована, а саме за адресою: АДРЕСА_8. Після чого знялась з реєстрації за власним бажанням та більше ніде своє місце проживання не зареєструвала. А вже менше ніж через два місяця /13 вересня 2014 року/ померла ОСОБА_7, яка була останньою особою, яка мала право на користування спірним житлом. /а.с. №27,7,37/.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачка ОСОБА_3, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України не довела законності свого поселення у спірну квартиру, користування цим приміщенням для постійного проживання та ведення з наймачем спільного господарства, проживання там на правах члена сім"ї, що має значення для правильного вирішення справи по суті.

У відповідності до ст. 212 ЦПК України суд повинен оцінити належність і допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відобразивши результати оцінки доказів у рішенні.

Належних доказів щодо вселення як члена сім'ї відповідно до ст.ст. 64-65 ЖК УРСР та проживання у спірній квартирі разом з квартиронаймачем однією сім'єю відповідачкою не надано. Її посилання на те, що вона перебувала у цивільному шлюбі з ОСОБА_8, та доглядала за померлою ОСОБА_7, які не були наймачами спірного житла, не може свідчити про ведення спільного господарства з наймачем спірної квартири та дотримання нею встановленого порядку при її вселенні саме як члена сім`ї наймача.

Здійснення витрат на утримання спірного житла і оплату комунальних послуг відповідачка також не підтвердила.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 109 Житлового кодексу УРСР  виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Згідно статті 99 ЖК УРСР , тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення. Згідно ч.3 ст. 116 Житлового кодексу УРСР осіб, які самоправно зайняли житлове приміщення виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Отже, суд приходить до висновку про те, що відповідачка не має права користування спірною квартирою у зв'язку з відсутністю доказів, набуття такого права в порядку встановленому законодавством, а тому в задоволені зустрічного позову слід відмовити в повному обсязі.

В той же час, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що в судовому засіданні встановленні обставини, які свідчать про відсутність законних підстав для користування відповідачкою спірною квартирою, а тому первісний позов слід задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачки слід стягнути на користь ОСОБА_1 комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області сплачений ним судовий збір в сумі 243 гривні 60 копійок.

Також з відповідачки слід стягнути на користь держави судовий збір за звернення до суду з зустрічним позовом в розмірі 551 гривня 20 копійок, сплату якого судом відповідно до ст. 82 ЦПК України було відстрочено.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, ЦПК України – суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 комітету Першотравенської міської ради до ОСОБА_3 про визнання незаконним користування житловим приміщенням та виселення задовольнити в повному обсязі.

Визнати не законним користування ОСОБА_3 квартирою № 33 в будинку № 25 по вулиці Чайковського міста Першотравенська Дніпропетровської області.

Виселити з квартири АДРЕСА_6, без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області судовий збір в розмірі 243 гривні 60 копійок.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області та Першотравенського міського житлово-комунального підприємства про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання вчинити дії відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 551 гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Першотравенський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С.М.Демиденко