ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                 

27 березня 2007 р.                                                             Справа  № 10/8

За позовом  Громадської організації „Асоціація зовнішньої реклами Закарпаття”, м. Мукачево

до    Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про  скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16.11.2006 р. № 325

Суддя                   Івашкович І.В.

Секретар судового засідання –помічник судді  Марадик І.М.

представники:

від позивача: Гарсеванішвілі В.Ю.,  довіреність № 10  від 19.02.2007

від відповідача:        не з’явився

СУТЬ СПОРУ: Громадська організація „Асоціація зовнішньої реклами Закарпаття”, м. Мукачево звернулась з позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород про скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16.11.2006 р. № 325.

          Позов мотивує з посиланням на такі обставини, що рішенням виконавчого комітету  Ужгородської міської ради від 09.11.06 № 317 „Про надання дозволів на розміщення зовнішньої  реклами” дозволено ПП „Корзо-2” розмістити на території м. Ужгород 100 об’єктів зовнішньої реклами та приватному підприємцю Пилюгіну А.П. –7 біл-бордів. Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16.11.2006 р. № 325 „ Про доповнення рішення виконкому” було доповнено рішення виконкому від 09.11.06 № 317 пунктом, згідно з яким  встановлено, що плата за тимчасове користування місцями розміщення зовнішньої реклами нараховується з моменту встановлення  об’єкта зовнішньої реклами.

          Позивач вказує, що при прийнятті рішення № 325 від 16.11.2006 р. виконком Ужгородської міської ради вийшов за межі своїх повноважень, оскільки відповідно до п. 28 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” прийняття такого роду рішень є виключною компетенцією міської ради.

          Зазначає, що відповідно до ч. 3, ч. 4 п. 2 Положення  про надходження плати за тимчасове користування  місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів, затвердженого рішенням ХХІХ сесії Ужгородської міської ради ІУ скликання від 04.06.04 № 315, нарахування плати за тимчасове користування місць для розміщення зовнішньої реклами проводиться з моменту винесення  рішення виконавчим комітетом про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Порядок внесення плати рекламорозповсюджувачем з моменту надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами встановлено і рішенням  виконкому Ужгородської міської ради від 22.06.05 № 176, яким затверджено бланк договору „тимчасового користування” (рішенням виконкому Ужгородської міської ради від 26.10.05              № 327 затверджено  нову  редакцію).

          Позивач стверджує, що прийнявши рішення № 325 від 16.11.2006 р., виконком Ужгородської міської ради визначив привілейоване становище                       ПП „Корзо-2” та приватного підприємця Пілюгіна А.П. перед іншими рекламорозповсюджувачами в м. Ужгород, поставило їх в нерівне становище, порушило правила конкуренції між ними що у відповідності ч. 4 п. 1 ст. 31 Господарського кодексу України, кваліфікується як дискримінація суб’єктів господарювання органами влади. Згідно зі ст. 32 Господарського  кодексу України досягнення неправомірних переваг є недобросовісною конкуренцією, яка тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають  негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

          Посилаючись на норми ст. ст. 15, 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції” позивач вважає, що прийняття оспорюваного рішення відповідачем має розглядатись як антиконкурентні дії органу місцевого самоврядування, а ПП „Корзо-2” та приватний підприємець Пилюгін А.П. завдяки такому рішенню досягли неправомірних переваг у конкуренції, які визначаються ст. 15 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”.

          Представник позивача в процесі судового розгляду  позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладені у адміністративному позові підстави, які підтверджено доданими документальними доказами.

          Додатково подав документи, які свідчать про звернення громадською організацією „Асоціація зовнішньої реклами Закарпаття” із відповідною заявою до Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про антиконкурентні дії виконкому Ужгородської міської ради у зв’язку з прийняттям ним рішення № 325 від 16.11.06.

          Відповідач, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду даної справи (про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення йому рекомендованих поштових кореспонденцій, відправлених господарським судом із відповідними ухвалами суду про призначення справи до судового розгляду та про відкладення розгляду справи) повторно не забезпечив явку у судове засідання свого  уповноваженого представника, не надіслав письмового відзиву на позов. Про причини свого неприбуття у судове засідання відповідач суду не повідомив.

          За таких обставин суд керується нормами п. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України та вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд при наданні правової оцінки фактичних матеріалів і обставин справи констатує такі висновки.

          Відповідно до ст. 29 абз. 4 Закону України „Про рекламу” об’єднання громадян та об’єднання підприємств у галузі реклами мають право  звертатися з позовом до суду в інтересах рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами у разі порушення їх прав, передбачених законодавством.

          Обґрунтовуючи своє право на звернення з даним адміністративним позовом, позивач посилається у позовній заяві на вищенаведені норми Закону України „Про рекламу”.

          Разом з тим, суд вважає, що позивач при зверненні до господарського суду з даним адміністративним позовом припустився порушень правил звернення до суду з адміністративним позовом, врегульованих Кодексом адміністративного судочинства України. Так, за загальним правилом, встановленим ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом  має особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси в сфері публічно-правових відносин. Така особа, згідно наведених у ст. 3 КАСУ термінів вважається позивачем у адміністративній справі.

           Статтею 60 КАСУ передбачено, що у випадках, встановлених законом, до адміністративного суду можуть звертатися, зокрема, фізичні та юридичні особи із адміністративним позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому особи, за захистом прав, свобод та інтересів яких подано позов відповідними органами або особами, визначеними у ст. 60 КАСУ,  зберігають статус позивача у справі.

          В даному випадку громадська організація „Асоціація зовнішньої реклами Закарпаття”, звернувшись із позовом в межах повноважень, визначених ст. 29 абз. 4 Закону України „Про рекламу”, не зазначила, на захист прав та інтересів яких конкретно осіб подано адміністративний позов.

          Зокрема, у позові вказано на те,  що оскаржуване рішення виконкому Ужгородської міської ради № 365 від 16.11.06 призводить до дискримінації всіх інших рекламорозповсюджувачів у місті Ужгороді, однак персоніфіковано такі особи, права яких заявник вважає порушеними, у позовні заяві не визначені.

          Окрім того, по суті позовні вимоги ґрунтуються на обставинах порушення відповідачем, у зв’язку з прийняттям ним рішення № 365 від 11.06, вимог законодавства про захист суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, оскільки таким  рішенням надано двом суб’єктам господарювання  ПП „Корзо-2” та ПП Пилюгіну А.П. пільги по оплаті за тимчасове  користування місць для розміщення зовнішньої реклами, а отже вони досягли таким чином неправомірних переваг у конкуренції з іншими рекламорозповсюджувачами.

          Відповідно до ст. 40 Господарського кодексу України державний контроль за дотриманням антимонопольно - конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають  справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.

          Правові засади реалізації повноважень Антимонопольного комітету України врегульовано  Законом   України „Про Антимонопольний комітет України”. Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України „Про захист економічної конкуренції”, „Про захист від недобросовісної конкуренції”, інших законів та нормативно-правових актів. Зокрема, нормами Закону України „Про реклами” у ст. 26 встановлено, що контроль за дотриманням законодавства про рекламу, в частині дотримання законодавства про захист економічної конкуренції, здійснює в межах своїх повноважень Антимонопольний комітет України.

          Виходячи з наведених вище правових підстав, суд констатує, що громадською організацією „Асоціація зовнішньої реклами Закарпаття”, позов з посиланням на обставини порушення відповідачем вимог законодавства про захист економічної конкуренції, заявлено з перевищенням меж своїх повноважень.

          З урахуванням вищевикладених обгрунтувань, суд не знаходить  правових підстав для задоволення позовних вимог. В задоволенні адміністративного позову суд відмовляє.

          Керуючись ст. ст. 86, п. 4 ст. 128, ст. ст. 158, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                  ПОСТАНОВИВ:

1.          У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку  не буде подано.

    Постанову в повному обсязі складено та підписано 04.04.07.  

Суддя                                                                                  І.В.Івашкович