Справа № 367/3487/15-ц Головуючий у І інстанції Мікулін А. В.

Провадження № 22-ц/780/2036/16 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О.

Категорія 46 07.04.2016

УХВАЛА

Іменем України

07 квітня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Дмитрієвої Л.Д., Олійника В.І.,

при секретарі: Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Гостомельської селищної ради Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Кабінет Міністрів України, до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, треті особи: КП «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_3, про визнання недійсними рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

В С ТА Н О В И Л А:

У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою земельних ділянок у приватну власність громадян для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Зокрема, рішенням Гостомельської селищної ради від 11.03.2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № НОМЕР_3.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 15.06.2010 року ОСОБА_3 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2

Рішення Гостомельської селищної ради від 11.03.2010 року за № 1298-50-V є незаконним та має бути визнано недійсним, оскільки цим рішенням у приватну власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку за межами населеного пункту селища Гостомель.

Крім того, відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період з 01.01.2009 року по 01.01.2011 року на території Гостомельської селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалась.

За ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» землі лісового фонду за межами населених пунктів не можуть передаватися до комунальної власності.

За інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» на момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 18 Київського лісництва.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 року спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 року на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 року № 59/1493, Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» перейменовано на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд», а державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводилися в 1945-1946, 1952-1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Перевіркою також встановлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

Таким чином, земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_3 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель.

Посилаючись на те, що Гостомельською селищною радою Київської області прийнято рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 всупереч вимог закону, без дотримання процедури вилучення та зміни її цільового призначення, позивач просив суд:визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11.03.2010 року №1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1000 га з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2; витребувати із володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1000 га вартістю 36 671,20 грн. та стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11.03.2010 року №1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1000 га з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2

Витребувано із володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1000 га вартістю 36 671,20 грн.

Стягнуто з Гостомельської селищної ради Київської області та ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, Гостомельська селищна рада Київської області подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в позові.

В скарзі апелянт посилався на те, що позивач пропустив строки звернення з позовом до суду, оскільки прокурору про зазначені обставини було достовірно відомо ще в 2011 році. Крім того, особою, чиї права ймовірно порушені оскаржуваним рішенням Гостомельської селищної ради, виходячи з положень Указу Президента України від 01.05.2014 року № 446/2014 та наявних у справі доказів, є КО «Київзеленбуд», в тому числі і підконтрольне йому КП «Святошинське лісопаркове господарство», якому відповідні обставини стали відомі ще в 2009 році. Докази порушення прав Кабінету Міністрів України та перебування спірної земельної ділянки в розпорядженні, володінні або віданні останнього відсутні. Тому відсутні підстави витребування спірної земельної ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Апелянтом також зазначено, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач не надав доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель.

Також в скарзі зазначено, що суд першої інстанції не звернув уваги на практику Європейського суду з прав людини щодо принципу захисту права власності відповідно до ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року, «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, згідно висновків яких «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулося порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Гостомельської селищної ради від 11.03.2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № НОМЕР_3.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 15.06.2010 року ОСОБА_3 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням визначених законом повноважень в порушення вимог ст.ст. 12, 20, 21, 38, 39, 84, 116, 118, 122, 149, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 33, 57 Лісового кодексу України, п. 34 ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передано ОСОБА_3 у власність спірну земельну ділянку державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилась за межами населеного пункту смт. Гостомель, без вилучення у постійного землекористувача та з незаконною зміною цільового призначення.

Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. п. а), б) ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядженнями землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.ст. 20, 21 ЗК України, які діяли на час виникнення правовідносин, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Згідно п. ґ) ч. 3 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною першою статті 116 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За правилами ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Судом встановлено, і це підтверджується наявними в справі доказами, що будь-якого погодження на вилучення з постійного користування вказаної земельної ділянки - КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало та уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

На підставі встановлених судом обставин та зазначених вище норм Закону, оскільки спірна земельна ділянка на момент ухвалення Гостомельською селищною радою Київської області рішення від 11.03.2010 року за №1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» знаходилась за межами населеного пункту смт. Гостомель та без вилучення у постійного користувача і без зміни у визначеному законом порядку цільового призначення була передана у власність ОСОБА_3, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав до визнання вищевказаного рішення недійсним, оскільки Гостомельська селищна рада при винесенні зазначеного рішення вийшла за межі своїх повноважень, чим порушила законні інтереси держави.

Крім того, враховуючи приписи статей 20, 56, 84 ЗК України, спірна земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_3 із порушенням порядку зміни цільового призначення земель, та за відсутності у проекті землеустрою, затвердженому оспорюваним рішенням Гостомельської селищної ради, погодження органу лісового господарства.

З огляду на викладене суд дійшов вірного висновку, що Гостомельською селищною радою Київської області передано у приватну власність ОСОБА_3 спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з перевищенням визначених законом повноважень в порушення вимог ст.ст. 12, 20, 38, 39, 84, 116, 118, 122, 149, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 33, 57 Лісового кодексу України, п. 34 ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки дана земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення знаходилась за межами населеного пункту смт. Гостомель, без дотримання визначеної законом процедури вилучення у постійного користувача та зміни її цільового призначення.

Правильним є і висновок суду про те, що оскільки право власності до ОСОБА_3 перейшло на підставі рішення, яке є протиправним, то виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 підлягає визнанню недійсним.

Також судом вірно встановлено, що земельна ділянка вибула з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що є підставою для задоволення вимог про витребування її із чужого володіння на користь держави, оскільки оскаржуваним рішенням щодо передачі у приватну власність та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки порушено право власності держави на землі лісового фонду, які не можуть передаватися з державної у приватну власність, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строк позовної давності звернення з даним позовом до суду, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, який діяв на час виникнення правовідносин, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.12.2015 року у справі № 6-2510цс15, підтверджуючи правильність висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, судові палати в цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України в справі, яка переглядається, виходять із того, що вказана правова позиція Верховного Суду України стосувалася спірних правовідносин, які виникають із оскарження державою правових актів органів державної влади, та ґрунтувалася на тому, що держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

У справі, яка переглядається, вимоги позивача обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органу місцевого самоврядування. За таких обставин відсутні підстави вважати, що судове рішення суду касаційної інстанції в цій справі в частині застосування норм пункту 5 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» не відповідає правовому висновку щодо застосування пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, викладеному в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15.

Отже, оскільки в даній справі вимоги першого заступника прокурора Київської області обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органу місцевого самоврядування, то на правовідносини, які виникли між сторонами у вересні 2010 року, позовна давність не поширюється.

Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель, оскільки вони спростовуються дослідженими в судовому засіданні наявними в справі доказами.

Відхиляються колегією суддів і доводи апеляційної скарги з приводу безпідставності витребування з володіння ОСОБА_2 спірної земельної ділянки на користь держави, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Тобто, враховуючи зазначену вище норму закону та відповідно до встановлених судом обставин, оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави з порушенням вимог чинного законодавства поза волею уповноваженого органу, а набувач придбав ділянку в особи, яка не мала права її відчужувати, про що він не знав і не міг знати, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування із володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету міністрів України спірної земельної ділянки.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на практику Європейського суду з прав людини щодо принципу захисту права власності відповідно до ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року, «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, оскільки в даних рішеннях містяться висновки щодо наявності порушень з боку органу публічної влади, а в даній цивільній справі правовідносини виникли з приводу порушень з боку органу місцевого самоврядування.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга відповідача не містить.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: