У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28.05.09                                                                                       Справа №7/58/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Антонік С.Г. судді  Зубкова Т.П.    , Яценко О.М.

при секретарі: Савченко Ю.В.

За участю представників сторін:

від позивача  –          Новіков В.С.  (довіреність б/н  від 06.01.2009 р.)

від відповідача –      не з’явився                      

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи»  (м. Запоріжжя)

на рішення господарського суду Запорізької області від 25.02.2009 р.                                     у  справі  № 7/58/09

за позовом        Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо – торгівельна

                           компанія «Прима – М» (м. Запоріжжя)

до відповідача Товариства  з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи»

                           (м. Запоріжжя)

про стягнення суми,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо – торгівельна компанія «Прима – М» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи» 6000,00 грн. основного боргу, 2851, 51 грн. інфляційних втрат та 329,39 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.02.2009 р. у справі             № 7/58/09 (суддя Кутіщева Н.С.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 6000,00 грн. основного боргу, 2851,50 грн. втрат від інфляції та 325,25 грн. – 3% річних. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача      102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

                 Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи» звернулась до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 25.02.2009 р.  у  справі № 7/58/09 скасувати в частині стягнення з ТОВ «Інженерні системи» втрат від інфляції та  3% річних.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає, що господарським судом  Запорізької області при прийнятті рішення було порушено норми матеріального та процесуального права.

Порушення норм матеріального права на думку заявника апеляційної скарги полягає в незастосуванні судом ст. 530 ЦК України, оскільки позивач не направляв на адресу відповідача вимогу про сплату товару із зазначенням терміну виконання зобов’язання, а посилання суду на вимоги ст. 625 ЦК України вважає неправомірними через те, що договір в письмовій формі не укладався та строк оплати за товар не встановлювався, а отже стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції є неправомірним.

Порушення норм процесуального права заявник вбачає в тому, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи (не отримало ухвали про порушення провадження по справі). Вважає, що відхилення судом клопотання відповідача про відкладання розгляду справи позбавило його на судовий захист, що є порушенням ст. 15 ЦК України.

          Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 06.04.2009 р. апеляційна скарга ТОВ «Інженерні системи» прийнята  до провадження та призначена до розгляду на  28.05.2009 р.

Розпорядженням  Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1035 від 28.05.2009 р. справу №7/58/09 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя – Антонік С.Г., судді: Зубкова Т.П. (доповідач), Яценко О.М.

Позивач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо – торгівельна компанія «Прима-М» – апеляційну скаргу відповідача не визнає, про що вказав у письмовому відзиві, наданому в судовому засіданні. Просить рішення суду по даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Інженерні системи» – без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що на думку позивача заперечення  відповідача є надуманими і спрямованими на затягування оплати давно (пройшло вже майже півтора роки) отриманого товару.

Відповідач (заявник апеляційної скарги) – ТОВ «Інженерні системи» –процесуальним правом на участь представника у судовому засіданні не скористався. Про причини неявки не повідомив. Про час та місце слухання справи відповідач повідомлений належним чином.

Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи та апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

За  клопотанням присутнього в судовому засіданні представника позивача апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

За його згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

     Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

     Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

           Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги та доданих до неї документів, вислухавши пояснення представника позивача, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «Прима – М»  (позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи» (відповідачем у справі) було досягнуто домовленість про купівлю-продаж товару (двері подвійні в зборі в кількості 4 шт. та решітка декоративна в кількості 3 шт.) на суму 58992,00 грн. з попередньою оплатою.

У зв’язку з цим позивач вистави відповідачу рахунок-фактуру № СФ – 0000028 від 06.12.2007 р. (копія міститься в матеріалах справи – арк. справи 10).

Відповідач здійснив його часткову оплату, перерахувавши 07.12.2007 р. на розрахунковий рахунок позивача 41200,00 грн. (копія банківської виписки – арк. справи 15).  

28.12.2007 р. за видатковою накладною № РН – 0000056 від 28.12.2007 р. позивач передав відповідачу узгоджений сторонами і обумовлений у рахунку-фактурі товар (двері подвійні в зборі в кількості 4 шт. та решітка декоративна в кількості 3 шт.) на суму 58992,00 грн.  

Факт отримання відповідачем товару підтверджується його довіреністю серія ЯНН № 160990 від 25.12.2007 р. (арк. справи 12).

Після отримання товару відповідач решту його вартості не оплатив.

24.06.2008 р. відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача ще 10000,00 грн. з призначенням платежу: «… за двері згідно рах. № 28 від 06.12.2007 р.»  (копія банківської виписки – арк. справи 14).  

Загалом відповідач сплатив позивачу за отриманий товар 52992,00 грн.  

Решта  вартості товару  станом на грудень 2008 р. залишилася  несплаченою, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Предметом  судового розгляду  у даній справі стали позовні вимоги про стягнення з Товариству з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи» на користь ТОВ «Виробничо - торгівельна компанія «Прима – М»  6000,00 грн. заборгованості,  2851,51 грн. втрат від інфляції та  329, 39 грн. - 3% річних.                

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. (ст. 205 ЦК України).

Стаття 207 ЦК України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах,  у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного,  електронного або іншого технічного засобу  зв'язку.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна  сторона (боржник) зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини з купівлі-продажу, що породили взаємні обов’язки. Обов’язки позивача виразились у передачі товару, а обов’язки відповідача полягають  в оплаті отриманого товару.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.  526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до  умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог –  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

          Аналогічні  приписи  містить   ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до положень ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов’язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Як  свідчать долучені  до матеріалів  справи копії  накладної  № РН-0000056 від 28.12.2007 р. та довіреності на отримання цінностей серія ЯНН № 160990 від 25.12.2007 р.,  позивач, не очікуючи 100-ї попередньої оплати, достроково виконав своє зобов’язання – передав відповідачу обумовлений сторонами товар (у видатковій накладній, так само, як і в рахунку-фактурі, міститься назва товару, одиниця виміру, кількість, ціна та його загальна вартість) на суму 58992,00 грн.

В силу п. 1 ст.692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття  або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Однак, відповідач своє зобов’язання щодо оплати товару, всупереч вимог закону, виконав не належним чином і лише частково, сплативши позивачу протягом грудня 2007 р. – червня 2008 р. грошові кошти в загальній сумі 52992,00 грн.  

В результаті неналежного виконання своїх зобов’язань у відповідача утворилась заборгованість в сумі 6000,00 грн.  

          Доказів погашення суми боргу за поставлений товар відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції  не надано.

При цьому, колегією суддів враховується наявний в матеріалах справи Акт звірки взаємних розрахунків від 15.10.2008 р., згідно якого, станом на 15.10.2008 р. залишок боргу відповідача за отриманий від позивача товар становив 6000,00 грн. Акт звірки підписано представниками обох сторін та засвідчено печатками підприємств.

          Таким чином, позовні вимоги про стягнення основного боргу заявлені обґрунтовано та правомірно задоволені у повному обсязі.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання,  покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі  і  за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних – платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Невиконання відповідачем зобов’язання по сплаті грошових коштів в сумі      6000,00 грн. підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних за неналежне виконання грошового зобов’язання є правомірними та обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий позивачем розрахунок  3% річних та втрат від інфляції є невірним, а тому вимоги щодо їх стягнення підлягають задоволенню частково: втрати від інфляції – в сумі 2851,50 грн. та 3% річних – в сумі 325,25 грн.

Доводи заявника апеляційної скарги щодо ненастання строку для оплати отриманого ним товару не приймаються колегією суддів до уваги як необґрунтовані, з огляду на вищевикладене. Треба також відзначити безпідставність твердження заявника про відсутність вимоги позивача про оплату товару. Оскільки цивільним законодавством не встановлено форми, змісту та порядку пред’явлення кредитором вимоги до боржника, то виставлений позивачем рахунок-фактура, в якому була визначена сума, що належить до сплати за товар, вважається вимогою до ТОВ «Інженерні системи» щодо виконання зобов’язання по оплаті в розумінні статті 530 ЦК України.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо порушення господарським судом норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до підпункту 3.6 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Як  свідчать матеріали справи, ухвалу господарського суду Запорізької області від 30.12.2008 р.  про порушення  провадження у справі № 7/58/09 та призначення її до розгляду на  25.02.2009 р. було надіслано  на адреси  сторін, зазначені в  позовній  заяві,     06.01.2009 р. (згідно вихідного штемпелю  канцелярії  господарського суду Запорізької області), тобто в строки, визначені ст. 87  ГПК України, і майже за два місяця до дати судового засідання.

Колегія суддів відзначає, що юридичною адресою заявника (відповідача) є та сама адреса, яка зазначена у позовній заяві: 69004, м. Запоріжжя,  вул. Кузнєцова, 28/65. Цю ж саму адресу заявник вказав у якості своєї адреси в апеляційній скарзі.

Виходячи з приписів Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом ВГСУ № 75 від 10.12.2002 р., якщо підприємством поштового зв’язку не розшуканий адресат, кореспонденція повертається відправникові, у разі наявності в матеріалах справи ще однієї адреси,  листа із ухвалою (або будь-яким процесуальним документом) перенаправляють за цією адресою. В іншому випадку процесуальний документ із конвертом приєднують до матеріалів справи з метою запобігання  тотожних випадків. В матеріалах даної справи докази того, що ухвала, яка відправлена господарським судом Запорізької області, повернулась до суду у зв’язку із незнаходженням адресата, відсутні.

Отже, відповідач був  своєчасно  та  належним  чином  повідомлений  господарським судом про час і місце  слухання справи.  

Проте, в судове засідання свого представника він не направив, про причини неявки суд не повідомив, не скористався наданими йому ст.ст. 22, 59 ГПК України процесуальними правами щодо надання відзиву на позовну заяву та документів, які б підтвердили заперечення проти позову, жодним чином не спростував доводи позивача.

Про обізнаність відповідача щодо дати та часу судового засідання свідчить і подане ним суду першої інстанції письмове клопотання (вих. № 10/02) від 24.02.2009 р., в якому він, посилаючись на зайнятість свого представника в іншому судовому процесі, просив відкласти розгляд справи (арк. справи 18).

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.

Колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі відповідачем не наведено жодних доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, не надано доказів безпідставного задоволення позовних вимог позивача.

Розгляд справи судом у разі неявки в судове засідання  представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи,  не є порушенням приписів ст. 77 ГПК України та не є підставою для скасування рішення господарського суду.  

Колегія суддів зауважує, що відкладення на підставі ст. 77 ГПК України розгляду справи у разі нез’явлення представника сторони за викликом господарського суду                 є правом, а не обов’язком суду, і використовується ним, якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні. Якщо ж суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Статтею 75 ГПК України передбачено, що при неподанні відзиву на позовну заяву     і витребуваних господарським судом  матеріалів  справу  може  бути  розглянуто                  за  наявними  в  ній  матеріалами.

Апеляційна інстанція не вбачає порушень господарським судом норм процесуального права при прийнятті даного рішення.

Треба відзначити, що в судове засідання апеляційної інстанції відповідач (заявник апеляційної скарги) також не з’явився, про причини неявки в судове засідання   апеляційному суду повідомлено не було.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Судові витрати по розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 49 ГПК України покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний  господарський  суд

ПОСТАНОВИВ :

                 

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи» (м. Запоріжжя) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької  області від 25.02.2009 р.  у  справі           № 7/58/09  залишити без змін.

  

Головуючий суддя Антонік С.Г.

 судді  Зубкова Т.П.  

 Яценко О.М.