ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р.                                        Справа № 921/1068/15-г/4

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді                                                   Бойко С. М.,

суддів                                                             Плотніцький Б.Д.,

                                                                       ОСОБА_1,

секретар судових засідань ОСОБА_2,

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_3;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – не з’явився;

від відповідача – ОСОБА_4; ОСОБА_5;

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_6;

розглянувши апеляційну скаргу Підволочиської селищної ради

на рішення господарського суду Тернопільської області від 11.01.2016 року, суддя – Бурда Н.М.

у справі № 921/1068/15-г/4

за позовом: Підволочиського районного споживчого товариства, вул. Зелена, 1, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : ОСОБА_7, вул. Тернопільська, 46, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800

до відповідача: Підволочиської селищної ради, вул. Шептицького, 4, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

- №1 - ОСОБА_8, вул. Козацька 32, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800;

- №2 - ОСОБА_9, вул. Д. Галицького 29/2, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800;

- №3 - ОСОБА_10, вул. Стефаника 1, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800;

- № 4 - ОСОБА_11, вул. Шевченка 31, с. Богданівка, Підволочиський район, Тернопільська область, 47832;

- № 5 - ОСОБА_12, вул. Б. Хмельницького 27, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800;

- № 6 - ОСОБА_13, вул. Героїв Крутів 11, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800;

- № 7 - ОСОБА_14, вул. Короленка 8, м. Волочиськ, Волочиський район, Хмельницька область, 31200;

- № 8 - ОСОБА_15, вул. Зелена 64, с. Чернилівка, Підволочиський район, Тернопільська область, 47853;

- № 9 - ОСОБА_16, вул. М. Заньковецької 1а, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800;

- № 10 - ОСОБА_17, вул. Тичини 11, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800;

- № 11 - ОСОБА_18, вул. Шевченка 6, с. Богданівка, Підволочиський район, Тернопільська область, 47832;

- № 12 - ОСОБА_19, с. Жеребки, Підволочиський район, Тернопільська область, 47841;

- № 13 - ОСОБА_20, вул. Тернопільська 61, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800

про визнання недійсними рішень Підволочиської селищної ради №1694 від 17.09.2015р. та №1576 від 17.04.2015р.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.01.2016 в справі № 921/1068/15-г/4 позов Підволочиського районного споживчого товариства до Підволочиської селищної ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_7 та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, про визнання недійсними рішень Підволочиської селищної ради № 1694 від 17.09.2015 та № 1576 від 17.04.2015 – задоволено частково. Визнано недійсним рішення Підволочиської селищної ради №1694 від 17.09.2015 «Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12.12.1996 №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ». В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивоване тим, що зі змісту рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради народних депутатів від 12.12.1996 року №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському РайСТ» воно не містить приписів, які б свідчили про його дію впродовж певного часу, тобто зазначене рішення є актом одноразового застосування і вичерпало свою дію фактом його виконання.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення Підволочиської селищної ради №1576 від 17.04.2015р. «Про заяву підприємців селищного ринку», з тих підстав, що позивач не довів суду, які саме права та охоронювані законом інтереси порушено відповідачем внаслідок прийняття рішення №1576 від 17.04.2015р. «Про заяву підприємців селищного ринку».

В апеляційній скарзі Підволочиська селищна рада (відповідач) просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 11.01.2016 у справі № 921/1068/15-г/4 та прийняти постанову про припинення провадження у даній справі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач (Підволочиська селищна рада) зазначає, що прийняттям рішення від 11.01.2016 у справі № 921/1068/15-г/4 господарський суд Тернопільської області розглянув в порядку господарського судочинства позов, який підлягає розгляду за нормами КАС України. Апелянт посилається також на те, що між позивачем (Підволочиським РайСТ) та відповідачем (Підволочиською селищною радою) внаслідок прийняття рішення № 1576 від 17.04.2015 «Про заяву підприємців селищного ринку» не виникло господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України чи іншими актами господарського і цивільного законодавства, а тому не виникло й спору.

Також зазначається, що створюючи тимчасову комісію оскаржуваним рішенням № 1576 від 17.04.2015 «Про заяву підприємців селищного ринку» Підволочиська селищна рада діяла як суб’єкт владних повноважень, а компетенція Підволочиської селищної ради, як органу місцевого самоврядування, поширюється на врегулювання діяльності будь-яких ринків, незалежно від форми власності. Господарський суд Тернопільської області визнаючи недійсним рішення відповідача № 1694 від 17.09.2015 про скасування рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради про визнання права власності, не зазначив при цьому норму закону, якою надано виконавчому комітету Підволочиської селищної ради повноваження щодо визнання права власності на майно. Скаржник зазначає, що право або охоронюваний законом інтерес Підволочиського райСТ не порушується, а інтерес Підволочиського райСТ полягає в юридичному оформленні права власності на майно шляхом прийняття рішення виконавчим комітетом Підволочиської селищної ради.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач (Підволочиське районне споживче товариство) просить відмовити Підволочиській селищній раді у задоволенні апеляційної скарги від 29.01.2016 та залишити без змін рішення господарського суду Тернопільської області від 11.01.2016 у справі № 921/1068/15-г/4 з підстав того, що суд першої інстанції правомірно визнав підсудним господарському суду позовні вимоги, які за змістом і метою їх прийняття стосуються власності Підволочиського районного споживчого товариства.

А також, правомірно зроблено висновок, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради від 12.12.1996 № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ» є ненормативним актом одноразового застосування і вичерпав свою дію фактом його виконання, а тому не підлягає зміні чи скасуванню після виконання.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (ОСОБА_7Т.) просить відмовити Підволочиській селищній раді у задоволенні апеляційної скарги від 29.01.2016 та залишити без змін рішення господарського суду Тернопільської області від 11.01.2016 у справі № 921/1068/15-г/4.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_7 зазначає, що відповідачем та третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не наведено доказів порушення їх прав прийнятим рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12.12.1996 №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ». Також зазначає, що комплекс будівель і споруд ринку по вул. Шевченка 8, смт. Підволочиськ правомірно набуто Підволочиським районним споживчим товариством відповідно до чинного законодавства, а у 2013 році продано на аукціоні Тернопільської облспоживспілки, який не оскаржено в судовому порядку. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просить слухати справу без його участі.

В судовому засіданні представники Підволочиської селищної ради (відповідача) підтримали доводи апеляційної скарги, просили апеляційний господарський суд припинити провадження по справі, в зв’язку з тим, що предметом спору є публічно-правові відносини.

Представник позивача (Підволочиського районного споживчого товариства) просила відмовити Підволочиській селищній раді у задоволенні апеляційної скарги від 29.01.2016 та залишити без змін рішення господарського суду Тернопільської області від 11.01.2016 у справі № 921/1068/15-г/4, з підстав у ньому викладених. Окрім того зазначила, що рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради- це рішення, яке оформляло право власності і було прийнято в межах компетенції та порядку, який існував на той час оформлення права власності. Оскаржуваним рішенням відповідач заперечив право власності на об’єкти нерухомого майна, а тому спір є юрисдикцією господарських судів.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзивах на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб в судовому засіданні, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду Тернопільскої області від 11.01.2016 у справі № 921/1068/15-г/4 в частині відмови у позові підлягає скасуванню та припиненню провадження по справі в цій частині вимог.

Судами встановлено, що 12.12.1996 виконавчим комітетом Підволочиської селищної ради прийнято рішення №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському РайСТ» (далі по тексту рішення №153 від 12.12.1996). В п. 1 вказаного рішення вирішено визнати право власності на будівлі споживчої кооперації на території селища Підволочиськ , які знаходяться на балансі Підволочиського РайСТ (згідно списку, що додається) за Підволочиським РайСТ, в тому числі і будівлю ринку зі всіма спорудами (п. 26 додатку до рішення №153 від 12.12.1996).

17.04.2015 у відповідь на звернення підприємців селищного ринку щодо необхідності створення тимчасової контрольної комісії селищної ради, з метою врегулювання спірної ситуації на ринку та приведення до вимог чинного законодавства України ринкової торгівлі по вул. Шевченка, 8 та з врахуванням пропозицій профільних комісій селищної ради, Підволочиською селищною радою прийнято рішення №1576 «Про заяву підприємців селищного ринку» у відповідності до п. 1 якого вирішено створити тимчасову контрольну комісію селищної ради щодо вивчення ситуації на ринку по вул. Шевченка, 8.

17.09.2015 Підволочиською селищною радою прийнято рішення №1694 «Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському РайСТ», яким скасовано рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12.12.1996 №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському РайСТ».

Таким чином, предметом позову є вимоги про визнання недійсними рішень Підволочиської селищної ради № 1694 від 17.09.2015 та № 1576 від 17.04.2015.

Відповідно до п. 2 Постанови ЦК Компартії України і ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 14.04.1987 року № 124 "Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків" всі ринки із системи Міністерства торгівлі УРСР були безоплатно передані споживчій кооперації. На виконання Постанови ЦК КПРС і ОСОБА_4 Міністрів СРСР від 26.07.1987 року № 265 "Про заходи по поліпшенню колгоспних ринків" та Постанови ЦК Компартії України і ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 14.04.1987 року № 124 відповідно до рішення виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів від 30.07.1987 року безоплатної у підпорядкування Тернопільської облспоживспілки було передано обласну об'єднану дирекцію колгоспних ринків.

Аналіз чинного у 1987 році законодавства (Цивільного кодексу Української РСР, постанови ОСОБА_4 Міністрів Української РСР "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" від 28 квітня 1980 року № 285, прийнятої на виконання постанови ОСОБА_4 Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року № 940, якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно.

Конституція Української РСР 1978 року за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина перша статті 12, статті 14, 15). При цьому кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної.

Згідно чинного на той час законодавства (ст.91 Цивільного Кодексу Української РСР, п .п. “є” п.5, п.п.6, 9 постанови ОСОБА_4 Міністрів Української РСР № 285 від 28 квітня 1980 року "Про порядок передачі підприємств об'єднань, організацій, установ, будинків та споруд", прийнятої на виконання постанови ОСОБА_4 Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року) держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним) і громадським організаціям та якою встановлювався оплатний порядок передачі майна і як виняток в разі неможливості такої передачі(оплатної) могла бути здійснена безоплатна передача кооперативним та громадським організаціям.

Враховуючи зазначене положення постанови ОСОБА_4 Міністрів Української РСР № 285 від 28 квітня 1980 року, така передача будівель та споруд була підставою для зміни форми власності на будівлю з державної на кооперативну, що також відповідало положенням ст. 91 Цивільного кодексу УРСР, яка визначала право держави розпоряджатися майном, визначати його юридичну долю, у тому числі передачу права власності на нього.

Як вбачається з акту безоплатного прийому-передачі Тернопільської обласної об’єднаної дирекції колгоспних ринків при обласному управлінні торгівлі Тернопільського облвиконкому від 30.06.1987 (а.с. 14-15, Т. 1) проведено безоплатний прийом-передачу Тернопільської обласної об’єднаної дирекції колгоспних ринків по балансу на 01.06.1987 (передавальний баланс додається) із відання обласного управління торгівлі Тернопільського облвиконкому в відання Тернопільському облспоживсоюзу Укоопсоюзу.

Таким чином відбулась передача у власність майна за рішенням виконавчого комітету Підволочиської селищної ради від 12.12.1996 №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському РайСТ». Згідно з положеннями ст. 86 ЦК УРСР правомочності щодо володіння, користування і розпорядження майном належать саме власнику такого майна. Зазначені правомочності розкриваються через право власника на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

В рішенні Конституційного Суду України в справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень п. 1 ст. 9, п. 1 ст. 10 Закону України "Про споживчу кооперацію", ч. 4 ст. 37 Закону України "Про кооперацію" (справа про захист права власності організації споживчої кооперації) від 11.11.2004 року № 16-рп/2004 зазначено, що безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, внаслідок чого ці ринки як цілісні майнові об'єкти перейшли у володіння і користування організацій споживчої кооперації, які відповідно до положень Закону України "Про власність" набули права власності на передане їм майно на підставі правовстановлюючих документів.

Також слід зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України №16-рп/2004 поняття "колгоспні ринки" тлумачиться як "майновий об’єкт, разом з організаційною та функціональною структурами їх управління", "ринки як цілісні майнові об’єкти" або "майнові ринкові комплекси споживчої кооперації". За змістом рішення Конституційного Суду України безоплатна передача колгоспних ринків і організацій могла мати місце тільки як передача у власність на підставі правовстановлювальних документів як цілісних майнових об’єктів відповідно до положень Закону України "Про власність". Доказом підтвердженням безоплатної передачі колгоспного ринку є додаток до рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради № 153 від 12.12.1996 (а.с. 12, Т.1) у якому визначено перелік об’єктів будівель споживчої кооперації за якими визнається право власності та які складають цей цілісний майновий комплекс.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963, яка діяла на момент прийняття рішення виконавчого комітету від 12.12.1996 № 153) цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. Відповідно до цього цивільні права і обов’язки виникають з адміністративних актів.

Судами встановлено, що за змістом рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради від 12.12.1996 року – оформлено право власності на об'єкти нерухомо майна згідно з додатком та переліком об'єктів нерухомого майна. На підставі цього рішення органом місцевого самоврядування позивачу видано свідоцтво про право власності на ці об'єкти, яке зареєстровано в установленому законом порядку.

На час реєстрації позивачем свідоцтва про право власності на нерухоме майно, діяли Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб (далі Правила), затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995, які регулювали порядок реєстрації.

Відповідно до п. 4.1. Правил 4.1. оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування: інвесторам, які у встановленому законодавством України порядку отримали у власність об'єкти нерухомого майна або його частини, побудовані за їх кошти, при наявності відповідного рішення органу державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, акта прийняття-передачі об'єкта (частини) інвестору; фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують іх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Вищезгаданими правилами визначено, що рішення місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо права власності на об'єкти нерухомого майна та свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна, що видаються місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, органами приватизації – є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання свідоцтва про право власності.

Таким чином, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що зі змісту рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради від 12.12.1996 №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать ПідволочиськомуРайСТ», вбачається, що ним оформлене право власності, що набуте органом споживчої кооперації у встановленому законом порядку, яке оформлено і записано в реєстрову книгу № 01 за реєстровим № 27 від 17.07.1998 (а.с. 59, Т.1).

Ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування є актами разового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені цими органами після їх виконання (постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2012 р. у справі № 21-412а12).

Предметом спору є визнання недійсним рішення Підволочиської селищної ради № 1694 від 17.09.2015, яким скасовано рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради від 12.12.1996. Як було зазначено вище, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Таким чином, необхідною умовою правильного вирішення цього спору є встановлення наявності або відсутності порушення права та законного інтересу позивача щодо визнання та оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради від 12.12.1996 №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському РайСТ», яке скасоване рішенням Підволочиської селищної ради від 17.09.2015 №1694 «Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському РайСТ» та оскаржується позивачем.

При вирішенні цього спору, апеляційний господарський суд виходив з того, що акт державного чи іншого органу – це юридична форма рішень цих органів, тобто офiцiйний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин i має обов'язковий характер для цих вiдносин.

Підволочиська селищна рада прийнявши рішення №1694 від 17.09.2015, яке оскаржується, заперечила право власності позивача на об’єкти нерухомого майна, що виникло у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Нiхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здiйсненнi. Особа може бути позбавлена права власностi або обмежена у його здiйсненнi лише у випадках i в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктiв права власностi може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхiдностi на пiдставi i в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 ЦК України.

Станом на момент прийняття рішення виконавчого комітету комітетом Підволочиської селищної ради від 12.12.1996 №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському РайСТ», система, засади організації та діяльності органів місцевого самоврядування в Україні визначались Законом України «Про місцеві ОСОБА_4 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (в редакції від 22.03.1996). Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві ОСОБА_4 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (в редакції від 22.03.1996) місцеве самоврядування в Україні – це територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази.

Статтею 18 Закону України «Про місцеві ОСОБА_4 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (в редакції від 22.03.1996) встановлено, що ради народних депутатів у межах своєї компетенції самостійно вирішують питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян, які проживають на їх території, та державних інтересів, забезпечують виконання Конституції та законів України, комплексний соціально-економічний розвиток на своїй території, здійснюють керівництво підприємствами (об'єднаннями), організаціями і установами, які є їх комунальною власністю.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про місцеві ОСОБА_4 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (в редакції від 22.03.1996) рада народних депутатів в межах своєї компетенції приймає рішення.

Згідно з ст. 49 Закону України «Про місцеві ОСОБА_4 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (в редакції від 22.03.1996) виконавчий комітет ОСОБА_4 народних депутатів у межах своїх повноважень приймає рішення і видає розпорядження.

Акт державного чи іншого органу – це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно зі ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 9, 10 ст. 59 Закону).

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації, в даному випадку - позивача у справі.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Як було зазначено вище, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Отже, судами встановлено, що у позивача оформлено право власності з моменту прийняття рішення органу місцевого самоврядування - виконавчого комітету селищної ради, що реалізоване шляхом видачі свідоцтва та реєстрації права власності в органах БТІ, що були уповноважені на здійснення цих повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп-2009 від 16.04.2009 року визначено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Враховуючи викладене, закон дозволяє Підволочиській селищній раді скасовувати рішення власного виконавчого комітету виключно у випадках, проте коли таке рішення суперечить Конституції або законам України, або рішенням самої ради, прийнятим у межах своїх повноважень та відповідно до закону.

Оскільки рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради від 12.12.1996 про оформлення права власності за позивачем об'єктів нерухомого майна вичерпало свою чинність шляхом виконання та оформлення свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, а скасування даного рішення селищної радою порушує суб'єктивне право власності на об'єкти нерухомого майна позивача, а тому висновок суду першої інстанції про визнання недійсним рішення Підволочиської селищної ради № 1694 від 17.09.2015 є обґрунтованим та таким, що ґрунтується на вимогах норм діючого законодавства та у відповідності до правового висновку Верховного Суду України від 25 грудня 2012 р. у справі № 21-412а12, що в силу вимог ст. 111-28 ГПК України є обов'язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права , та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику в відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Доводи заявника апеляційної скарги, що розгляд даної справи має відбуватися за правилами адміністративного судочинства є помилковими з огляду на наступне.

Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають відносин приватноправового характеру, тобто, з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав. В порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, зокрема, про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань, що порушують право власності особи.

У постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-493а14 зазначено, що у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу майна власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Також, апеляційний господарський суд зазначає, що оскільки рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію виконанням, то правовідносини перейшли з публічно-правових у цивільні, а тому повинні розглядатись у порядку господарського судочинства.

Апеляційним судом відмовлено в клопотанні апелянта про залучення до участі у справі виконавчого комітету Підволочиської селищної ради, оскільки позивач заперечив проти цього клопотання із-за відсутності матеріально-правової вимоги до цієї особи та відсутності підстав для застосування судом ст. 24 Господарського процесуального кодексу України.

Також, апеляційним господарським судом відмовлено в задоволенні клопотання про залучення до справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача кооперативно торгово-виробничого підприємства (КТВП) Підволочиського РайСТ (ідентифікаційний код - 01739546), зареєстровано ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки останній не має правового зв’язку з предметом спору.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення Підволочиської селищної ради №1576 від 17.04.2015 «Про заяву підприємців селищного ринку», внаслідок прийняття якого виникли публічно-правові відносини з приводу реалізації повноваження органу місцевого самоврядування щодо створення тимчасової контрольної комісії, апеляційний господарський суд зазначає, що в силу ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє в цій частині позовних вимог провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Відповідно підлягає в цій частині і скасування рішення суду першої інстанції про відмову в позові.

Таким чином, Львівський апеляційний господарський суд, прийшов до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги в частині скасування позову про відмову в частині визнання недійсним рішення Підволочиської селищної ради №1576 від 17.04.2015 «Про заяву підприємців селищного ринку» та припиненню провадження в цій частині.

Стаття 32 ГПК України визначає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу ст. 49 ГПК України сплата судового збору покладається на апелянта пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з квитанції № 37_12 від 29.01.2016 апелянтом було сплачено 3031,60 грн. (по 1515,80 грн. – за кожну вимогу немайнового характеру) за подання апеляційної скарги. Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги з Підволочиського районного споживчого товариства на користь Підволочиської селищної ради слід стягнути 1515,80 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Підволочиської селищної ради – частково задоволити.

2.          Рішення господарського суду Тернопільської області від 11.01.2016 у справі № 921/1068/15-г/4 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги Підволочиського районного споживчого товариства до Підволочиської селищної ради про визнання недійсним рішення Підволочиської селищної ради №1576 від 17.04.2015 «Про заяву підприємців селищного ринку» – скасувати.

3.          Припинити провадження у справі в частині позовної вимоги Підволочиського районного споживчого товариства до Підволочиської селищної ради про визнання недійсним рішення Підволочиської селищної ради №1576 від 17.04.2015 «Про заяву підприємців селищного ринку».

4.          В решті рішення господарського суду Тернопільської області від 11.01.2016 у справі № 921/1068/15-г/4 – залишити без змін.

5.          Стягнути з Підволочиського районного споживчого товариства (вул. Зелена 1, смт. Підволочиськ, Тернопільська обл. ідентифікаційний код - 01767324) на користь Підволочиської селищної ради (вул. Шептицького 4, смт. Підволочиськ, Тернопільська обл. 04396294) 1515,80 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

ОСОБА_21 Бойко

Судді                                                                                           Б. Д. Плотніцький

                                                                                                    ОСОБА_1

Повний текст виготовлено 01.04.2016