Справа № 2а-1752/2010 Категорія 2.19.6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2010 року

Бідоводський районний суд Луганської області у складі:

Головуючого судді: Ткаченко О.Д.

розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за адміністративними позовами гр. гр. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на бездіяльність управління Пенсійного Фонду України в Біловодському районі Луганської області з вимогою про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за час з 16.05.2010 року по день винесення постанови, -

ВСТАНОВИВ:

16.11.2010року вищевказані позивачі звернулися з адміністративним позовом до відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області в якому зазначили, що вони мають правовий статус „дитини війни”, відповідачем їм не доплачувалося підвищення до пенсії на протязі 2010 року, передбачене ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ”, тому вони просять суд визнати бездіяльність відповідача незаконною та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за час, вказаний у позові кожному з них, за їх розрахунком, відповідач недоплатив по 1955,40 гривень, виходячи з того, що з 01.01.2010 року прожитковий мінімуму для осіб, які втратили працездатність, мав враховуватися в сумі по 695 гривень щомісячно, з 01.04.2010 року по 706 гривні, з 01.07.2010 року по 709 гривні, з 01.10.2010 року по 723 гривні, з 01.12.2010 року по 734 гривні.

Позивачі звернулися з клопотанням про проведення слухання справи в порядку письмового провадження, зазначивши в адміністративному позові про розгляд справ за їх відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, надав суду письмове клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, посилався на те, що підтримує свої подані письмові заперечення в повному обсязі, просить суд відмовити в задоволенні позовів, мотивуючи свої доводи відсутністю законодавчого врегулювання цього питання та про застосування у 2010 році при виплаті пенсій дітям війни розміру підвищення до пенсії в сумах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» і фактичне отримання позивачами доплати до пенсії у розмірі 10% прожиткового мінімуму доходів громадян, визначеного на підставі вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позови підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. З Закону України „Про соціальний захист дітей війни” чітко окреслено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно - правовими актами.

До того ж, стаття 11 визначає, що посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про соціальний захист дітей війни, несуть відповідальність згідно з законом.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Окрім того, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя ” передбачає у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Системний аналіз цих законодавчих актів свідчить про те, що законами України саме на суб’єкт владних повноважень покладено безпосередній обов’язок їх виконувати, бо саме ч. 2 ст. 71 КАС України покладає обов’язок саме на суб’єкта владних повноважень довести правомірність, а значить і своєчасність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачам 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний Фонд України, та який діє через свої місцеві органи, відповідач не вчинив жодної дії для нарахування коштів та їх повної виплату дітям війни відповідно норм закону, за таких обставин суд вважає, що відповідач відповідно положень ч.2 ст. 5 КАС України , за якою провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляді і вирішення справи - з 16.05.2010 року по день винесення постанови не виконав своїх повноважень без поважних причин. Тому посилання на відсутність законодавчого врегулювання цього питання є безпідставним.

Судом встановлено, що позивачі за цією справою є особами, які підпадають під категорію «діти війни», що підтверджується пенсійними посвідченнями №№ 105089, 397919, 592567. 112526, 592407 та яким не в повному обсязі нараховано та сплачено соціальну допомогу як дітям війни (їм за даними заперечень щомісячно сплачувалось по 49,80 гривень).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд вважає за необхідне визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області щодо не нарахування та невиплати позивачам підвищення до пенсії, як дитям війни у визначеному законом розмірі, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки зазначена бездіяльність порушує права та інтереси позивачів. Але позовні вимоги підлягають задоволенню з врахуванням вже здійсненої виплати, що в цілому становить для стягнення залишок від різниці з щомісячно недоплаченої допомоги .

Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який встановлений Законом України № 1646 від 20 жовтня 2009 року «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» та Законом України № 2154 від 27 квітня 2010 року «Про державний бюджет України на 2010 рік», який набрав чинності ЗО квітня 2010 року, становить з

01.04.2010року - 706 грн., з 01.07.2010 року - 709 грн., з 01.10.2010 року - 723 грн., а з 01.12.2010 року - 734 грн.

За таких обставин, суд вважає, що позивачам у справі не доплачено відповідачем соціальна допомога з 16 травня 2010 року по 01 грудня 2010 року.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України .

З прийняттям Конституції України 1996 року Україна була проголошена соціальною державою, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою цінністю ( ст. 1, ч. 1 ст. З Конституції), за ст. 48 Конституції закріплено право на достатній життєвий рівень, у 2005 році Україною ратифіковано Європейську соціальну хартію.

Згідно рішення Конституційного суду України від 17.02.2010 року № 6-рп( справа № 1- 8/2010) зазначив, що Конституційний Суд України, виходить з того, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України, і в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (частина третя статті 113, частина перша статті 117 Основного Закону України (254к/96-ВР) ). До того ж Кабінет Міністрів України, керуючись у своїй діяльності законами при врегулюванні у своїх актах відповідних питань, не може змінювати, доповнювати чи розширювати зміст цих законів (абзац третій підпункту 3.2

пункту 3 мотивувальної частной-Рішення Конституційного Суду України від 28 жовтня 2009 N

28-рп/2009.

Незважаючи на ратифікацію норми міжнародного права, відповідно до ст. 52 Закону

України від 27.04.2010 року № 2154 «Про Державний бюджет на 2010 рік» визначено, що

розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового

мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим законом та нормативно -

правовими актами Кабінету Міністрів України. Але відповідно пізніше прийнятого рішення

Конституційного суду № 1-31( № 14-рп/2010) від 20.05.2010 року констатовано, що делегування

законодавчої функції парламентом іншому органу влади законом не передбачено, тому

конституційно закріпивши статус соціальної держави, держава зобов'язалася проводити

діяльність, направлену на забезпечення певного рівня добробуту своїх громадян, підтримку

соціально незахищених верств населення і встановлення у суспільстві соціальної

справедливості, встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою

конституційного права на соціальний захист, а тому вони є загальнообов’язковими, однаковою

мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх

посадовими особами (ст. 1,6,19,22,64 ч.І Конституції України), а не скасовуватись або

звужуватись на підставі підзаконних актів.

Конституційно закріпивши статус соціальної держави, держава зобов’язалася проводити

діяльність, направлену на забезпечення певного рівня добробуту своїх громадян, підтримку

соціально незахищених верств населення і встановлення у суспільстві соціальної

справедливості, прийнявши Закон України від 05.10.2000 року № 2017-111«Про державні

соціальні стандарти і соціальні гарантії», відповідно до ст. ст. 17,19, 20 та 26 якого державні

соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого

самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими Законами

України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою

конституційного права на соціальний захист , а тому вони є загальнообов’язковими, однаковою

мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх

посадовими особами (ст. 19 Конституції України), а не скасовувався або зменшуватися на

підставі підзаконних актів, які не мають сили закону.

У зв’язку з чим суд вважає доводи відповідача, викладені в запереченні до позову,

стосовно відсутності у них прав на донарахування не сплаченої у повному обсязі грошової

допомоги, не об’єктивними, та такими, що порушують права позивачів на допомогу,

гарантовану Конституцією України та законом України .

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, судові витрати, здійснені позивачами,

присуджуються відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 5,18, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, Рішення

Конституційного Суду України від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 у справі за

конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України

(конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів

України щодо підвідомчості справ , пов’язаних із соціальними виплатами» , ст.22, 55, 58, 92 ч. 1

п. 6, 124 Конституції України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги гр. гр. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Біловодському районі Луганської області щодо невиплати підвищення до пенсії вищевказаним позивачам гр.гр. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом за відповідний період, у період з 16.05.2010 року по 01.12.2010 року включно( з урахуванням здійснених виплат).

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Біловодському районі здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачам гр. гр. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у розмірі ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої у розмір: прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом на 2010 рік. як дітям війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 16.05.2010 року по 01.12.2010 року включно (з урахуванням здійснених виплат).

Стягнути з Державного бюджету України на користь вищевказаних позивачів по 3.46 гривень судових витрат у справі.

Постанова суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Біловодський районний суд Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Суддя: О. Д. Ткаченко