КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2016 р. Справа№ 910/5927/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Баранця О.М.

При секретарі судового засідання Богатчук К.І.

від позивача:Івасів Ю.Ю.

від відповідача 1: Тарнавська О.В.

від відповідача 2: Харабет О.І.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром"

2) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-поліс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Криворізький турбінний завод "Констар"

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №2107 від 21.07.2014

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 по справі №910/5927/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2015 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 по справі №910/5927/15-г скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 по справі №910/5927/15-г в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" передано колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Сітайло Л.Г., судді Пашкіна С.А., Баранець О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 призначено 05.04.2016.

В судове засідання 05.04.2016 з'явились представники позивача, відповідача 1 та 2.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представник третьої про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016.

Представники відповідача 1 та 2 в судовому засіданні заперечили проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просили залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

21 липня 2014 року між ТОВ "Енерготехпром" (кредитор) та ПрАТ "СК "Мега-поліс" (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги №2107 (далі - Договір № 2107).

В статті 1 Договору № 2107 визначено, що слід розуміти під договором оренди, а саме: договір оренди нежитлового приміщення №4-78у від 15.05.2010 р., укладений між первісним кредитором (орендодавець за договором оренди нежитлового приміщення) та боржником (орендар за договором оренди нежитлового приміщення), згідно якого орендодавець зобов'язався передати в тимчасове платне користування без права передачі в суборенду нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 6, розташованого на четвертому поверсі будівлі, загальною площею 37,5 кв.м. орендарю, а орендар зобов'язався прийняти та щомісячно сплачувати орендну плату, згідно з виставленими рахунками та актами про надання послуг по оренді приміщення. Боржник - Публічне акціонерне товариство "Криворізький турбінний завод "КОНСТАР".

Згідно з п. п. 2.1 та 2.2 договору № 2107 кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим договором право вимоги до боржника, а новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п. 3.9 договору, та набути означене право вимоги за договором оренди нежитлового приміщення. Загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступається згідно з цим договором становить 422 043,10 грн.

Відповідно до п. п. 3.2 Договору № 2107 сторони домовились, що право вимоги за Договором оренди нежитлового приміщення вважається відступленим кредитором новому кредитору в момент здійснення новим кредитором повної оплати ціни договору, визначеної в п.3.9. цього Договору, а саме - в момент отримання кредитором від нового кредитора коштів в сумі ціни договору.

В момент набуття новим кредитором права вимоги до боржника, сторони підписують Акт відступлення права вимоги - (додаток 2), після чого кредитор передає новому кредитору документацію у повному обсязі за Актом приймання передачі документації (п.3.3 Договору № 2107).

Згідно з п. 3.9 Договору № 2107 ціна договору складає суму грошових коштів в національній валюті України та визначається сторонами окремо.

Відповідно до п. 5.1 Договору №2107 новий кредитор гарантує, що він є юридичною особою, яка належним чином створена та існує за законодавством України і має необхідну правоздатність для укладення та виконання положень цього договору. Має право укладати цей договір і виконувати свої зобов'язання по ньому та має усі необхідні для цього повноваження від співвласників (учасників, акціонерів) у разі необхідності їх надання, будь-яких інших третіх осіб і відсутні будь-які інші законодавчі, договірні обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір та те, що він ознайомлений зі всіма пунктами цього договору, повністю з ними згоден та підтверджує те, що вони відповідають його волевиявленню.

21 липня 2014 року між ТОВ "Енерготехпром" (кредитор) та ПрАТ "СК "Мега-поліс" (новий кредитор) укладено додаткову угоду №1 до договору відступлення права вимоги №2107 від 21.07.2014 року (далі - Додаткова угоду).

Пунктами 1.1. - 1.3. Додаткової угоди сторони визначили умови основного договору щодо сплати ціни та домовились про те, що ціна договору складає суму грошових коштів в національній валюті України в розмірі 422 043, 10 грн. без ПДВ (пункт 3.9. Договору). В якості сплати ціни договору новий кредитор зобов'язаний в термін до 15.08.2014 року включно перерахувати на поточний рахунок кредитора №26009019409168 в Регіональному відділенні АКБ "Індустріалбанк", у м. Київ, МФО 313849, грошові кошти в розмірі 422 043, 10 грн. без ПДВ. При цьому, сторони погодили, що оплата ціни договору вважається здійсненою в момент зарахування на зазначений банківський рахунок кредитора грошових коштів від нового кредитора на суму 422 043, 10 грн. без ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору № 2107 та Додаткової угоди, відповідач 2 перерахував відповідачу 1 грошові кошти в сумі 422043,10 грн.

11 серпня 2014 року між ТОВ "Енерготехпром" та ПрАТ "СК "Мега-поліс" підписано Акт приймання-передачі документації та Акт відступлення права вимоги, згідно з яким, право вимоги за Договором оренди нежитлового приміщення № 4-78у від 15 травня 2010 року, укладеним між ТОВ "Енерготехпром" та ПАТ "Криворізький турбінний завод "КОНСТАР", перейшло від кредитора до нового кредитора згідно з умовами Договору №2107.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оспорюваний правочин укладено з порушенням норм чинного законодавства України, зокрема, положень Закону України "Про страхування", оскільки відповідач-2, як страхова компанія, має обмежену цивільну дієздатність.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини. Здійснення певних видів підприємницької діяльності потребує відповідного ліцензування.

Закон України "Про страхування" регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про страхування" предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Закон України "Про страхування" є спеціальним законом, який регламентує страхові послуги як окремий вид фінансових послуг, що надаються страховиками та особливості здійснення ними кредитної діяльності як фінансової послуги, проте цей закон не регламентує здійснення страховиками іншої діяльності, яка не є фінансовими послугами, і не забороняє її здійснення.

Статтею 6 Господарського кодексу України визначено загальні принципи господарювання, якими є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, а згідно зі ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонено законом.

Оспорюваний правочин є договором відступлення права вимоги, який регулюється нормами ст.ст. 512, 514 ЦК України та не є фінансовою послугою, або предметом безпосередньої фінансової діяльності страховика, обмеження щодо здійснення якої визначено ст. 2 Закону України "Про страхування". Також, договір не містить жодних ознак кредитної діяльності, забороненої ст. 31 Закону України "Про страхування".

Отже, правові норми, які містяться в статтях 2 та 31 Закону України "Про страхування" поширюються не на будь-яку господарську діяльність страховика, а виключно на діяльність у сфері страхування та кредитування.

Договір відступлення права вимоги, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки норми ЦК України не містять жодного виключення щодо суб'єктивного складу.

Таким чином, ПрАТ "СК Мега-Поліс" як суб'єкт господарювання має право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом, а також ті види господарської діяльності, на які має відповідні ліцензії, як страховик.

Враховуючи вищевикладене, чинне законодавство України не містить заборон чи обмежень щодо укладення відповідачем 2 спірного договору.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Реалізуючи передбачене Конституцією України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними договір про відступлення права вимоги, не будучи стороною за цим договором, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси.

Таким чином, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а відповідно до статті 33 Господарського кодексу України, обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що доводи позивача щодо порушення його прав, як кредитора по відношенню до ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", є необґрунтованими та не є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, Договором відступлення права вимоги не змінено розмір заборгованості третьої особи, а лише змінено особу кредитора. Укладений Договір відступлення права вимоги не змінював й розміру заборгованості третьої особи перед позивачем, в зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що Договір відступлення права вимоги не стосувався прав, обов'язків та/або законних інтересів позивача, а також не змінював загальний розмір заборгованості третьої особи перед усіма кредиторами.

Позивачем не надано суду доказів, на підтвердження факту, що умови договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Не доведено відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин, відсутності вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину, не спрямованості будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 по справі №910/5927/15-г без змін.

Матеріали справи №910/5927/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

О.М. Баранець