АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/12815/15-ц Номер провадження 22-ц/786/888/16Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Дорош А.І.

Суддів: Бондаревської С.М., Триголова В.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

з участю

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 лютого 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним,- 

В С Т А Н О В И Л А :

             У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним. Свої вимоги мотивує тим, що у 2004 році вона зробила заповіт на свою доньку ОСОБА_3 У середині грудня 2013 року донька попросила її поїхати до нотаріуса, щоб підтвердити заповіт на новому бланку і поставити на ньому підпис. Оскільки вона має поганий слух, то просила її у нотаріуса назвати своє прізвище, ім'я, по-батькові, а далі мовчати, не перепитувати та кивати головою, що згодна поставити свій підпис на новому заповіті. Про що конкретно говорила нотаріус вона через вади слуху, зору та похилий вік не чула. У липні 2015 року вона випадково знайшла договір дарування своєї квартири від 13 грудня 2013 року серії ВТО №436414. Крім того, вона вважає, що договір дарування, укладений обманним шляхом, носив мнимий характер, оскільки юридичних наслідків не наступило, вона продовжувала оплачувати комунальні послуги, доглядати за квартирою, оскільки вважала її своєю, тому вона змушена звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним відмовлено.

Судові витрати в розмірі 487 грн.20 коп. віднесені на користь держави.

        Не погодившись з судовим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила позивач ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що квартира №75 за адресою, що знаходиться в м.Полтаві по бульвару Щепот'єва №9, належить на праві приватної власності ОСОБА_3, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14566018 від 13 грудня 2013 року, договором дарування від 13 грудня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6, та зареєстрований в реєстрі за №900 13 грудня 2013 року (а.с. 6, 7).

ОСОБА_4 зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією паспорта на ім’я ОСОБА_4 (а.с.4).

Як слідує із договору, 13 грудня 2013 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що мешкає м. Полтава, бул. Щепотєва, 9, квартира 75 надалі дарувальник та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, що мешкає АДРЕСА_1 надалі обдаровувана, попередньо ознайомлені з приписаним Цивільного законодавства України щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам'яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, уклали цей договір про таке : ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_3 (донька) прийняла безоплатно у дар двокімнатну квартиру №75 в будинку ЖБК «Кремень», що знаходиться за адресою: м. Полтава, бульвар Щепотьєва,9, житловою площею -29,5 кв.м., загальною площею 47,4 кв.м. Ця квартира належить Дарувальнику на підставі Свідоцтва №376 на право особистої власності на житловий будинок, виданого 12 грудня 1997 року УЖКГ виконавчого комітету Полтавської міської ради, на підставі рішення виконкому Октябрської районної у м. Полтаві ради №466 від 02 грудня 1997 року, зареєстрованого в ПП ПБТІ «Інвентаризатор» 12 грудня 1997 року в реєстрову книгу 135 за реєстровим №17894. Відповідно до ОСОБА_2 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданим ОСОБА_6, приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу, як державним реєстратором,13 грудня 2013 року, індексний номер витягу 14552373, реєстраційний номер цього об’єкта нерухомого майна 241069453101. Відстуність податкової застави, заборони відчуження, обтяження та арешту нерухомого майна, яке є предметом цього договору, підтверджується витягами, виданими приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 13 грудня 2013 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Оціночна вартість цієї квартири, відповідно до оцінки виконаної суб’єктом оціночної діяльності ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» станом на 30 жовтня 2013 року, становить 256599 гривень. Дар сторони, оцінили в сумі 256500 гривень. Обдаровувана свідчить, що дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення та державної реєстрації права власності. Право власності у Обдаровуваної на квартиру виникає з дня реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Дарувальник стверджує, що на момент укладання цього договору, відчужувана квартира нікому не продана, не подарована, не заставлена, не знаходиться в оренді, в судовому спорі, під забороною та в податковій заставі не перебуває, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передана, самовільних переобладнань, обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо квартири немає, внаслідок дарування квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких «Дарувальник» зобов’язаний утримувати за цим договором. Відчужуване майно не є об’єктом права спільної сумісної власністю, а є особистою приватною власністю «Дарувальника», так як набуте поза шлюбом за особисті кошти, про що нею подано відповідну заяву, зі змістом якої Обдаровувану ознайомлено. Обдаровуваною відчужувана квартира оглянута. Недоліки або дефекти, що перешкоджали б її використанню за цільовим призначенням, тобто для проживання, на момент огляду виявлені не були. При огляді Обдаровувана переконалася у тому, що технічні характеристики об’єкта нерухомого майна фактично відповідають тим, які зазначені у технічному паспорті, а також, що самовільних переобладнань, перепланувань, добудов, перебудов, реконструкції щодо об’єкта нерухомого майна не виявлено. Сторони ствердили, що не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, а також, що цей правочин не носить характеру удаваного, фіктивного, відповідає їхнім намірам та спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені договором, їхнє волевиявлення є вільним, вони однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки. Текст договору сторонами, прочитано, умови договору зрозумілі і відповідають їхній волі; у ньому зафіксовано усі істотні умови, що стосуються дарування квартири; вони отримали від нотаріуса всі роз’яснення стосовно цього договору і жодних зауважень, доповнень до цього договору не мали, про що свідчать їхні особисті підписи на договорі. Всі витрати за складання та посвідчення цього договору Сторони платять порівну. Зміст ст.ст.229, 230, 231, 233-235 (підстави визнання правочинів недійсними), 717, 721,727 (загальні положення про дарування) ЦК України, ст.ст.57, 60-65 Сімейного кодексу України, ст.ст.167,174,179 Податкового кодексу України та ст. 27 ЗУ «Про нотаріат» «Сторонам» за цим договором нотаріусом роз’яснено. Обдаровуваній роз’яснено п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою КМУ №572 від 08 жовтня 1992 року в редакції постанов КМУ №45 від24 січня 2006 року та №5 від 14 січня 2009 року. Цей договір складено та посвідчено в двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні в справах приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6, а другий видається Обдаровуваній. (а.с.6).

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що при укладанні договору дарування сторони попередньо були ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод, обізнані із загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, згідно із вільним волевиявленням, котре відповідає внутрішній волі учасників цього правочину, маючи на меті реальне настання правових наслідків. Договір дарування сторонами був прочитаний, нотаріально посвідчений, підписаний обома стронами у присутності нотаріуса,волевиявлене позивача на час складання договору дарування було вільне та відповідало її волі. Позивачем не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог про визнання договору дарування недійсним внаслідок обману. Договір дарування є одностороннім правочином, тому норми ст. 230 ЦК України до нього не застосовуються.

Як встановила колегія суддів, такий висновок місцевого суду є правильним, оскільки суд дійшов його після повного, всебічного та об’єктивного з’ясування фактичних обставин справи, прав та обов’язків сторін в даних правовідносинах, з правильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно уточненої позовної заяви (а.с.23) предметом даного спору є визнання недійсним договору дарування квартири внаслідок обману, який виражається у тому, що, як стверджує позивач, у нотаріуса вона поставила підпис на новому бланку заповіту, чим підтвердила старий заповіт на новому бланку, а у середині липня 2015 року у шафі спірної квартири вона випадково знайшла договір дарування цієї квартири від 13.12.2013 року, її знайомі пояснили його суть, то тоді вона зрозуміла, що її ввели в оману. Через вади слуху, зору та похилий вік вона не чула, що говорив нотаріус.

Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч. 3,5 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Iстотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У даному випадку позивач посилається на обман щодо природи правочину, а саме вказує, що вона підписала новий бланк заповіту, чим підтвердила зміст старого заповіту, а договір дарування квартири не укладала.

Договір дарування є односторонньо зобов»язальним правочином. З його укладанням у сторін, як правило, не виникають взаємні або односторонні обов»язки. Щодо прав, то їх набуває лише обдаровуваний у вигляді повноважень власника стосовно прийнятого майна. Дарування вважається здійсненим, тобто договір укладений, за наявності волевиявлення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі.

Як вбачається із змісту договору дарування квартири, при його укладенні позивач розуміла дійсну природу правочину, який укладається, а саме договору дарування квартири, зокрема у договорі нотаріусом вказано, що право власності у обдаровуваної на квартиру виникає з дня реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що договір відповідає намірам сторін правочину та спрямований на настання правових наслідків, їхнє волевиявлення є вільним, вони однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки, текст договору сторонами, прочитано, умови договору зрозумілі і відповідають їхній волі, у ньому зафіксовано усі істотні умови, що стосуються дарування квартири, сторони отримали від нотаріуса всі роз’яснення стосовно цього договору і жодних зауважень, доповнень до цього договору не мали, про що свідчать їхні особисті підписи на договорі, всі витрати за складання та посвідчення цього договору сторони платять порівну.

При цьому звертає на себе увагу та обставина, що у заповіті ставиться один підпис особи, яка заповідає своє майно, «заповідача», а у даному випадку договір дарування містить графу «підписи», в якій вказано «дарувальник»: підпис, ОСОБА_4 та обдаровуваний: підпис, ОСОБА_3. Підпис дарувальника та зазначення повністю його прізвища, ім»я та по-батькові свідчать про обізнанність дарувальника про свій статус у даному правочині, як дарувальника, що вказує на вчинення саме договору дарування, а не заповіту.

Згідно правової позиції, висловленої у постанові Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16, згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз’яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Отже, наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як:вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Як вказує позивач у позові, з 2004 року вона здійснювала догляд за людьми похилого віку у приватних сім»ях м. Полтави та Харкова, що доводить про задовільний стан її здоров»я та можливість виконувати роботу.

На підтвердження позовних вимог позивач надала виписку із історії хвороби про перебування її на лікуванні у Полтавському облпсихдиспансері з 27.04.1984 р. по 25.05.1984 р.у зв»язку з наслідками перенесеної черепно-мозкової травми (а.с. 11), виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 22715 про перебування її у стаціонарі Полтавської обласної клінічної лікарні з 01.12. 2013 р. по 12.12.2013 р. з діогнозом дифузний кардіосклероз, пароксизмальна форма фібриляції передсердь, поодинока шлуночкова екстрасистолія, гіпертонічна хвороба П ст. (а.с. 13), виписку із медичної картки стаціонарного хворого № 3458 про перебування на лікуванні у період з 01.09.2014 р. по 08.09.2014 р. з діагнозом стенокардія, кардіосклероз дифузний, гіпертонична хвороба (а.с.69), виписку із медичної картки амбулаторного хворого від 15.12.2015 р. про перебування на лікуванні 01.02.2011 р. та направлення у стаціонар 12.04.2013р. з аналогічним діагнозом, довідку № 565/3 від 15.12.2015 р. про те, що вона страждає на аналогічні захворювання та перебуває на «Д» обліку у лікаря з ПСЛ.

Із вказаних медичних довідок не вбачається, що станом на час укладення договору дарування 13.12.2013 р. позивач страждала на захворювання слуху та зору, перебувала на диспансерних обліках з цього приводу, а посилання на її похилий вік спростовуються її фізичною можливістю поїздок з м. Полтави до м. Харкова.

Як пояснила відповідач колегії суддів, вона з дітьми проживає у спірній квартирі, позивач має ключі від неї та має фактичний безперешкодний доступ до неї.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що допитані свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 повністю підтвердили пояснення ОСОБА_4, що договір дарування укладено шляхом введення її в оману, не заслуговують на увагу, оскільки безпосередньо дані свідки не були присутні при вчиненні правочину. Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що вона була впевнена у тому, що своїм підписом лише підтверджує зміст заповіту 2004 року, що вона не могла і не хотіла добровільно позбавляти себе житла і цю обставину підтвердили її свідки, оскільки не впливає на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що вона свого часу перенесла травму, отримувала відповідну медичну допомогу, що підтверджується наданою до позовної заяви довідкою, що вплинуло при укладанні договору. Дійсно на а.с. 11 мається виписка із історії хвороби ОСОБА_4 про перебування її на стаціонарному лікуванні у період з 27.04.1984 р. по 25.05.1984 р. у зв»язку з наслідками перенесеної черепно-мозкової травми, результат лікування – працездатність відновлена, виписана самостійно. У матеріалах справи відсутні дані про недієздатність позивача у подальші роки, про перебування її на диспансерному обліку у зв»язку із перенесеною травмою, крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що позов заявлено з підстав вчинення правочину під впливом обману, а не з підстав неможливості усвідомлювати свої дії, також у матеріалах справи відсутні медичні дані про перебування позивача на диспансерному обліку у зв»язку із захворювання слуху, що викликають приглухуватість, відсутні медичні дані про страждання позивача на захворювання зору станом на час укладення договору дарування.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача про наявність у неї інших хронічних хвороб, яким на думку позивача, суд першої інстанції не дав належної оцінки при вирішенні спору та ухвалив необгрунтоване рішення, оскільки позивач самостійно визначив предмет спору на захист порушеного права, як вчинення правочину під впливом обману, а вказані нею обставини щодо стану здоров»я не впливають на законність та обгрунтованість судового рішення, ухваленого в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів сторін та інших учасників процесу.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо постійної сплати нею комунальних послуг за квартиру також не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на законність та обгрунтованість судового рішення. Норми ЦК України, які регулюють правовідносини у сфері укладення договору дарування та його правові наслідки, чітко визначають підстави визнання його недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверенням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до вимог ст. 3 ЦПК України позивач на свій розсуд обрав спосіб захисту порушенного права. Суд не може вийти за межі та підстави заявлених позовних вимог.

Виходячи із предмету спору, меж заявлених позовних вимог, досліджених у судовому засіданні доказів, колегія суддів приходить до висновку про те, що дійсно відсутні підстави для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 лютого2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

С у д д і: