ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2016Справа №910/11802/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА", м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ

про внесення змін до договору

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача Купирьов М.Є. (представник за довіреністю)

від відповідача Максименко І.В. (представник за довіреністю)

В судовому засіданні 05 квітня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДПА", 07 травня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 20 від 07.05.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", про внесення змін до договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 року, укладеного між позивачем та відповідачем, які передбачені проектом додаткової угоди про внесення змін до договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 року, який був направлений відповідачу 10.04.2015 року, а саме:

- п. 1.6. договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 року змінюється викладенням його в наступній редакції:

« 1.6. Строк лізингу складається з періодів лізингу, починаючи з першого періоду лізингу, визначеного за правилами цього договору та додатків до нього та закінчується через 3 (три) місяці після закінчення терміну всіх лізингових платежів, але в будь-якому випадку не раніше, чим після 6 (шести) місяців з дати набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України»;

- додаток № 1 «Графік розрахунку заборгованості» до договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 року змінюється викладенням його в редакції, наданій позивачем в прохальній частині позовної заяви;

- інші умови договору, до яких не внесені зміни, зберігають чинність;

- в разі, якщо норми договору входять в протиріччя з нормами цієї додаткової угоди, то сторони керуються нормами цієї додаткової угоди.

Позовні вимоги обґрунтовані істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 року, внаслідок масових заворушень та озброєних дій на початку 2014 року Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014 було розпочато проведення антитерористичної операції на території міста, де знаходиться позивач, тому останній позбавлений можливості для виконання договірних зобов'язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/11802/15 та призначено розгляд справи на 09.06.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 року судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, в судовому засіданні оголошено перерву до 14.07.2015 року.

Через відділ діловодства суду 15.06.2015 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який було долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 08.07.2015 року представником відповідача було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке було долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 10.07.2015 року представником позивача було подано пояснення та клопотання про призначення судової експертизи документів про економічну діяльність позивача для визначення документальної обґрунтованості та аналізу реальності розрахунків з дебіторами і кредиторами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 року зупинено провадження у справі № 910/11802/15 та призначено судову експертизу документів про економічну діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА", проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

10 лютого 2016 року від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз до Господарського суду міста Києва повернулась справа № 910/11802/15 з висновком, оформленим супровідним листом № 14540/15-45 від 02.02.2016 року, відповідно до якого, судовим експертом Борисенком О.Б. було проведено експертизу документів про економічну діяльність та частково надано відповіді на питання, визначені в ухвалі суду від 14.07.2015 року.

Через відділ діловодства суду 11.03.2016 року від представника позивача надійшло клопотання про зміну адреси для листування, яке було долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 14.03.2016 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке було долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2016 року поновлено провадження у справі № 910/11802/15 та призначено розгляд справи на 05.04.2016 року.

В судовому засіданні 05.04.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав додаткові пояснення у справі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

16 лютого 2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДПА» (надалі - позивач, лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (надалі - відповідач, лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу № LC6036-11/11 (надалі - договір фінансового лізингу), відповідно до п. 1.1. якого, лізингодавець на підставі договору поставки товару (надалі - «договір поставки товару») зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначається специфікації (додаток №2 до цього договору) (надалі - «предмет лізингу»), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.6. договору фінансового лізингу, строк лізингу складається з періодів лізингу у кількості 60 місяців, починаючи з першого періоду лізингу, визначеного за правилами цього договору та додатків до нього.

За умовами п. 2.1. договору фінансового лізингу, вартість предмета лізингу на момент підписання цього договору становить 2 794 176,00 гривень (в тому числі 20% ПДВ) і підлягає остаточному визначенню після передачі предмета лізингу лізингоодержувачу та здійснення всіх розрахунків за договором поставки товару.

Умовами п. 4.2. договору фінансового лізингу передбачено, що лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування придбання Предмета лізингу за періоди: з моменту виникнення заборгованості до настання першого періоду лізингу за ставкою LIВОR 3М плюс 8 % від всієї суми заборгованості, визначеної в порядку п. 3.1. цього договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку у гривню за курсом продажу (розділ 1 «Визначення» Загальних умов додатку 4 до цього договору), крім того ПДВ.

Пунктом 4.3 договору фінансового лізингу визначено, що лізингоодержувач протягом строку лізингу щомісяця сплачує лізингодавцю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії2 лізингодавця (надалі - «комісія лізингодавця»). До настання першого періоду лізингу, визначеного за правилами пункту 5.4 загальних умов (додаток 4 до цього договору). лізингоодержувач сплачує тільки відсотки за фінансування, розраховані від заборгованості лізингоодержувача згідно пункту 3.1 цього договору у гривні та за ставкою, визначеною в пункті 4.2 цього договору.

Відповідно до п. 7.1. договору фінансового лізингу, сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов'язання або невиконання своїх обов'язків за даним договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та їх наслідків. До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені чи інші стихійні лиха, дії чи бездіяльність органів влади та/або управління України чи інших країн, які безпосередньо впливають на виконання сторонами їх обов'язків за даним договором.

Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором (п. 8.1. договору фінансового лізингу).

Пунктом 9.4. договору фінансового лізингу визначено, що договір має наступні додатки, що є його невід'ємною частиною: додаток №1- графік; додаток №2- специфікація предмету лізингу; додаток №3- акт приймання-передачі предмету лізингу (форма); додаток №4- загальні умови фінансового лізингу (загальні умови).

Додатком №1 до договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 року сторони погодили графік розрахунку заборгованості за вказаним договором.

28.03.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДПА», як лізингоодержувачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», як лізингодавцем було підписано акт приймання-передачі предмета лізинга, відповідно до якого на підставі договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 року лізингодавець передав у користування лізингоодержувачу предмет лізингу згідно специфікації: ламінатор Simplex SL mod. 1300, новий, 2012 р.в.

В подальшому, 21.10.2014 року сторонами було укладено угоду про внесення змін до договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що починаючи з 2014 року обставини, якими сторони керувались при укладенні договору істотно змінились, у зв'язку з тим, що внаслідок масових заворушень та озброєних дій на початку 2014 року Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014 було розпочато проведення антитерористичної операції.

Позивач вказує, що внаслідок постійного систематичного обстрілу невідомими озброєними особами із застосуванням крупнокаліберної вогнепальної зброї Київського району міста Донецька, в якому знаходиться позивач (офіс та виробничі потужності підприємства знаходяться в Київському районі міста Донецька, керівництво позивача з липня 2014 року із-за загрози життю та здоров'ю працівників вимушено було перевести роботу підприємства на скорочений графік роботи (10 годин на тиждень), також у цей період роботи працівники масово почали подавати керівництву підприємства чисельні заяви щодо надання їм відпусток без збереження заробітної плати у зв'язку із бойовими діями на території міста Донецька.

З вересня 2014 року внаслідок активних бойових дій, пов'язаних з проведенням на території міста Донецька антитерористичної операції, працівники почали масово звільнятися. Крім того, внаслідок введення в дію Тимчасового порядку здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, встановлено обмеження на в'їзд в район проведення антитерористичної операції і виїзд з нього як працівників підприємства, так і вантажу.

Крім того, з жовтня 2014 року, внаслідок постійного обстрілу невідомими озброєними особами території заводу з крупнокаліберної вогнепальної зброї більшість працівників по сьогоднішній час не виходять на свої робочі міста, пишучи заяви про надання відпусток без збереження заробітної платні у зв'язку з проведенням антитерористичної операції та загрози життю й здоров'ю, а також були пошкоджені виробничі приміщення та обладнання, що використовується в основному виробничому циклі підприємства, наслідком чого є порушення нормального функціонування (в тому числі виробничого циклу) підприємства, що призвело до значного (на сьогоднішній день до нуля) скорочення об'єму виробництва та збуту продукції, тому позивач внаслідок зазначених обставин не має можливості генерувати прибуток для виконання договірних зобов'язань.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 10.04.2015 року № 10/04/15, в якому просив відповідача внести запропоновані зміни до договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 року, для чого у встановлений законодавством термін підписати та скріпити печаткою надану додаткову угоду про внесення змін до договору лізингу. Факт направлення вказаного листа підтверджується описом вкладення у цінний лист від 10.04.2015 року та фіскальним чеком № 8348 від 10.04.2015 року (копії містяться в матеріалах справи).

Втім, вищезазначений лист від 10.04.2015 року № 10/04/15 відповідач залишив без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

При цьому, слід наголосити, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Так, відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст. 292 Господарського України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

У відповідності зі ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України), при цьому сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначення умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, при цьому згідно вимог чинного законодавства, наведених вище, одностороння відмова/зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідач уклав договір, прийняв виконані роботи, а отже взяв на себе зобов'язання по оплаті виконаних робіт та порушив їх не оплативши надані послуги.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України визначено, що непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності (таяння снігу в горах, щорічні сезонні мусонні дощі тощо), а екстраординарна подія, яка не є звичайною.

Також, відповідно до приписів ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України не вважаються такими обставинами, що звільніють порушника від виконання зобов'язань, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Водночас, суд зазначає, що за змістом статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин. Аналогічну правову позицію викладено в п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Положеннями ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Приписами ст.ст. 651, 654 Цивільного кодексу України визначено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин визначається статтею 652 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, законодавство чітко визначає порядок внесення змін до договору, та передбачає, що таке внесення має відбуватися лише за згодою сторін угоди, а у випадку, коли певної згоди не досягнуто, заінтересована сторона вправі звернутися до суду, при умові одночасного існування чотирьох умов.

Як вже було встановлено судом вище, позивач посилається на зміну істотних обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, зокрема на початок бойових дій на території, де знаходиться позивач, внаслідок чого припинилась господарська діяльність позивача та відсутній прибуток від господарської діяльності, з якого позивач розраховував здійснювати сплату лізингових платежів за договором.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, сторони при укладенні передбачили форс-мажорні обставини, зокрема війну, встановивши, що наявність таких обставин є підставою для звільнення сторін від відповідальності у разі затримки виконання чи невиконання договору.

Так, суд звертає увагу на те, що з метою об'єктивного вирішення спору у справі № 910/11802/15, враховуючи клопотання позивача, судом, відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 14.07.2015 року призначено судову експертизу документів про економічну діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА":

На вирішення судового експерта поставлено такі питання:

1) Чи має Товариство з обмеженою відповідальністю "ДПА" фінансову можливість виконати в повному обсязі свої грошові зобов'язання за договором фінансового лізингу № LС6036-11/11 від 16.02.2012 р. у строки, передбачені додатком № 1 "Графіком розрахунку заборгованості" (в редакції від 21.10.2014 року, який міститься в тексті позовної заяви № 20 від 07.05.2015 року, а також клопотанні позивача про призначення експертизи) в умовах проведення АТО та пов'язаним з цим фінансовим станом підприємства? (Додаток 1 до договору фінансового лізингу в матеріалах справи);

2) Чи буде доцільним перенесення виконання своїх грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу № LС6036-11/11 від 16.02.2012 р. у строки, запропоновані Товариством з обмеженою відповідальністю "ДПА" у проекті додаткової угоди про внесення змін до договору фінансового лізингу № LС6036-11/11 від 16.02.2012 р. з метою забезпечення належного виконання умов вказаного договору у подальшому? (проект додаткової угоди міститься в матеріалах справи).

Відповідно до пункту 5 ухвали суду від 14.07.2015 року витрати по проведенню експертизи було покладено на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДПА".

На поставлені судом питання у Висновку № 14540/15-45 від 02.02.2016 року судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз - Борисенко О.Б. надані наступні висновки:

- по першому питанню: з урахуванням проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «ДПА», стан підприємства у період діяльності 2012-2013 pp. відповідав рівню адекватної фінансової спроможності, достатньої для виконання умов Договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 p., укладеного з ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» (Лізингодавець), але, починаючи з 2014 р. рівень наявних активів та джерел доходів ТОВ «ДПА» був недостатнім для задоволення вимог Лізингодавця. Таким чином, на підставі наданих на дослідження документів за період діяльності 2012-2014 pp., Товариство з обмеженою відповідальністю «ДПА» не має фінансової можливості виконати в повному обсязі свої грошові зобов'язання за Договором фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 р. у строки, передбачені додатком № 1 «Графіком розрахунку заборгованості» (в редакції від 21.10.2014 року, який міститься в тексті позовної заяви № 20 від 07.05.2015 року, а також клопотання позивача про призначення експертизи) в умовах проведення АТО та пов'язаним з цим фінансовим станом підприємства.

- по другому питанню: питання стосовно доцільності перенесення виконання своїх грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 р. у строки, запропоновані Товариством з обмеженою відповідальністю «ДПА» у проекті додаткової угоди про внесення змін до договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 р. з метою забезпечення належного виконання умов вказаного договору у подальшому, не відноситься до завдань судово-економічної експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання.

Частиною 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України в постанові від 09.07.2015 року у справі № 910/20801/14.

Так, відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В п. 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 року № 4 зазначено, що оцінюючи висновок експерта, господарський суд повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг щодо інших доказів (частина п'ята статті 42 та частина друга статті 43 ГПК).

За приписами ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи умови договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 року та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів, що виконання договору на існуючих умовах, зокрема щодо сплати лізингових платежів, порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, з огляду на те, що відсутність у позивача прибутку внаслідок неможливості ведення ним підприємницької діяльності не є порушенням співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки ризики ведення підприємницької діяльності позивача, зокрема ненадходження коштів від такої діяльності або надходження у розмірі меншому, ніж розраховувалось, покладаються виключно на позивача.

Крім того, позивачем не надано доказів, які б свідчили про одночасну наявність усіх вищезгаданих умов, необхідних для внесення змін до договору фінансового лізингу № LC6036-11/11 від 16.02.2012 року саме у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні цього договору.

Разом з цим, позивачем не доведено вчинення ним дій, спрямованих на вивезення об'єкту лізингу на підконтрольну Україні територію.

Натомість антитерористична операція та війна не є тотожними поняттями. Антитерористична операція є комплексом скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності (відповідне визначення наведене в Законі України "Про боротьбу з тероризмом").

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 17.11.2015 року у справі № 910/11793/15 та від 23.12.2015 року у справі № 910/11801/15.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вищевикладене, дослідивши матеріали справи в цілому, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 06.04.2016 року.

Суддя О.С. Комарова