- 1 -      

                                                                                                                                 Справа №2-а-97/09

                                                      П  О  С  Т  А  Н  О  В  А

                                                            ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

16 липня 2009 р.                           Вільногірський міський суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Литвинової Р.А.,

при секретарі  Заіка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вільногірську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Вільногірську Дніпропетровської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

                                                    В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до  управління Пенсійного фонду України в м.Вільногірську Дніпропетровської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, в якому зазначає, що згідно з нормами законодавства він має статус дитини війни і з 01.01.2006р. їй повинна щомісячно виплачуватись соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 ст.77 та ст.110 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006р.” від 20.12.2005р. та пунктом 12 ст.71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007р.” від 19.12.2006р. дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було зупинено на 2006 та 2007 роки відповідно, що суперечить положенням ст.22 Конституції України, якими передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пунктом  41 розділу 11 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008р та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007р. положення ст.6 Закону було викладено в новій редакції, відповідно до якої право на державну соціальну допомогу дітям війни було обмежено.

Проте, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007 та № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. положення, що призупиняли дію ст.6 Закону, були визнані неконституційними та втратили свою чинність з дня їх ухвалення.

Позивачка зазначає, що відповідач, як орган владних повноважень,  відмовив їй в проханні здійснити нарахування соціальної державної допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком за 2006-2008р.р. і не забезпечив її виплату. Вона вважає відмову відповідача у здійсненні перерахунку та виплаті їй соціальної державної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України.

Розмір підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону складає 30% мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ст.28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно із Законом України “Про Державний бюджет України на 2006р.” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить – з 1 січня – 350 грн., з 1 квітня – 359 грн., з 1 жовтня – 366 грн.

Згідно із Законом України “Про Державний бюджет України на 2007р.” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить – з 1 січня – 380 грн., з 1 квітня – 406 грн., з 1 жовтня – 411 грн.

Згідно із Законом України “Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить – з 1 січня – 470 грн., з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн.,  з 1 жовтня – 498 грн.

За розрахунками позивачки сума невиплаченої їй державної соціальної допомоги за 2006-2008р.р.  складає  4471.20 грн.  Позивачка  просить  визнати  протиправною  відмову  відповідача і  виплатити їй вказану допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та зобов`язати його здійснити нарахування цієї допомоги та забезпечити її виплату за 2006-2008 р.р. в сумі 4471.20 грн.

Позивачка в судове засідання не прибула, надала заяву з проханням розглядати справу без її участі, зазначивши, що позов підтримує (а.с.19).      

                                                     - 2 -

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав суду клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.22). Відповідачем  до суду надано письмові заперечення проти позову (а.с.12,13), в яких зазначено, що управління Пенсійного фонду в м. Вільногірську не мало можливості здійснити перерахунок пенсії згідно з вимогами Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки законодавством не встановлено процедуру нарахування та виплати відповідної надбавки. Виплата вказаного підвищення до пенсії не відповідає вимогам Бюджетного кодексу України.

Термін "мінімальний розмір пенсії за віком" визначено лише в ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". На думку відповідача, цей термін застосовується лише для визначення розмірів пенсій, які призначені тільки за цим Законом. Певні доплати до пенсії були введені лише інвалідам, Закон "Про державний бюджет на 2007р." також передбачав деякі доплати лише інвалідам. В 2006р. взагалі не було передбачено будь-яких доплат до пенсії, в тому числі і дітям війни, тому такі виплати були б порушеннями Бюджетного кодексу України. В 2008р. надбавка до пенсії дітям війни виплачувалась в розмірі 10% прожиткового мінімуму. Відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позову.

Дослідивши та оцінивши у сукупності надані по справі докази, зокрема пенсійне посвідчення позивачки із зазначенням статусу «Дитина війни» (а.с.8), суд доходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивачка в попередньому судовому засіданні зазначала, що їй не було повідомлено про належні їй як дитині війни виплати, тому про факт порушення її прав їй стало відомо після висвітлення зазначених подій у пресі у зв`язку з ухваленням відповідного рішення Конституційного Суду України 09.07.2007р., отже про грубе порушення її прав, що на момент винесення рішення  Конституційного Суду України тривало понад півтора року, їй стало відомо тільки після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації. У суду немає підстав не довіряти цьому твердженню позивачки.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

В наданих до суду запереченнях відповідач не наполягав на застосуванні строку звернення позивачем до суду. Отже, у відповідності до ст.ст.99,100 КАС України, позовні вимоги щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів підлягають задоволенню.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до категорії осіб із статусом «дитина війни» – осіб, які є громадянами України.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету (ст.110 Закону).  Зазначений  Закон  не  був  визнаний неконституційним та мав юридичну силу протягом всього 2006 року, у зв'язку з чим суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог стосовно виплати заборгованості за 2006 рік.

Також Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію положень окремих законів в частині надання пільг, гарантій, компенсацій окремим категоріям громадян, в тому числі передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Рішенням Конституційного Суду України від  09 липня  2007 року  визнано неконституційними норми відповідних статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі п.12 ст.71.

                                                               - 3 -

Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 09.07.2007 року норми Закону України  «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які визнані неконституційними, втратили чинність.

Саме з цього періоду (а не з січня 2006 року) категорії осіб, які мають статус «діти війни», поновлено право на отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, з підвищенням на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним. Крім того, в п.5 зазначеного рішення вказано на те, що Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв`язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Стосовно виплат підвищення на 30% до мінімальної пенсії за віком у 2008р. суд приходить до наступних висновків. Законом України “Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни в тому числі до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст.6 Закону викладено в новій редакції, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором  згідно з одним із законів.

Дана редакція ст.6 Закону діяла до 22.05.2008р. та втратила чинність у зв`язку з визнанням її неконституційною відповідним рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008.

Відповідно до ст.73 Закону України “Про Конституційний Суд України” в разі, якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення  про їх неконституційність.

Відповідно до ст.69 Закону України “Про Конституційний Суд України” рішення і висновки Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання.

Таким чином, після прийняття зазначених рішень Конституційним Судом України відповідач  зобов`язаний був здійснити перерахунок пенсії позивачці та виплатити їй у розмірах, передбачених Законом за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 31.12.2008р.

Проте відповідний перерахунок відповідачем в 2007 та 2008 р.р. здійснено не було, за виключенням того, що в 2008р. частково здійснювалась зазначена доплата до пенсії – в розмірі 10% мінімальної пенсії за віком, замість належних по закону 30%.

               Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Що стосується доводів відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосуються «дітей війни» відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то суд вважає  їх безпідставними, непереконливими та не обгрунтованими.

Положення ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком)  до обрахування  інших  пенсій  чи  доплат,  пов’язаних  з  мінімальною  пенсією  за  віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою ст.28 цього Закону, мінімального розміру пенсії за віком.

Суд вважає за можливе не приймати до уваги положення ч.3 ст.28 вищевказаного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки  наявність  такої  норми  за  відсутності  іншого  законодавчо  визначеного мінімального  розміру  пенсії  за  віком  не  є  підставою  для  відмови в реалізації позивачкою її

                                                                            - 4 -

права на одержання підвищення до пенсії в розмірах, передбачених Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.

З огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про те, що є незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Вільногірську Дніпропетровської області щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачці ОСОБА_1. пенсії в 2007 та 2008 р.р. у розмірі, передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

У своєму позові позивачка просить визнати протиправною відмову відповідача щодо виплати йому щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком зобов`язати здійснити її нарахування у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008р.р., при цьому позивачка зазначає конкретну суму – 4471.20 грн.

Однак, зазначення конкретної суми в даному випадку не повинно мати місце, виходячи з наступного. Суд не вправі вирішувати таку позовну вимогу, оскільки в даному випадку судом фактично буде самостійно здійснено перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1.., що є підміною функцій управління Пенсійного фонду,  відповідно до чинного законодавства  це є  неприпустимим.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, у суду немає законних підстав встановлювати обов'язки для будь-яких осіб вчиняти ті чи інші дії у певній формі, обсягах та спосіб.

Статтею 162 КАС України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод і інтересів людини та громадянина, інших суб`єктів владних повноважень.

Згідно до ст.9 ч.1 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. А як встановлено в суді, жодних нормативно-правових актів, які б регулювали питання  призначення підвищення до пенсії дітям війни, крім Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, не існує.

Крім того, статтею 22 Конституції України також передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З цих же міркувань виходив Верховний Суд України, ухвалюючи Рішення №10-рп/2008р., зокрема в п.5.4 якого було встановлено, що “законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають  використовуватися окремі  закони”.

Враховуючи протиправність дій відповідача, з метою захисту прав позивачки від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність захисту цих  прав  шляхом  зобов`язання  відповідача  нарахувати  та  виплатити  заборгованість  по  пенсії  ОСОБА_1.  в період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 31.12.2008р.  згідно ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей  війни”.

Вирішуючи  питання стосовно розподілу судових витрат, суд приходить до наступних висновків.

Згідно із ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не  є   суб`єктом   владних  повноважень,   суд   присуджує   всі   здійснені   нею   документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

                                                             - 5 -

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові  витрати,   здійснені  позивачем,  присуджуються  йому  відповідно  до  задоволених вимог,  а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачка, звертаючись до суду з позовом, визначив ціну свого позову – 4471.20грн., а державне мито заплатила 08.50 грн., замість 44.71грн. (1% суми позову).

З урахуванням того, що її позов задоволено частково  і відповідачем у разі вступу рішення в законну силу буде здійснено перерахунок і до виплати буде підлягати сума в межах 1419.09грн., виходячи з якої позивачка мала б заплатити держмито в сумі 14.19 грн., тобто 1 %, то в такому випадку саме ця сума має бути присуджена позивачці з Державного бюджету.

В грошовому виразі сума, на яку позивачці відмовлено в задоволенні позову складає 4471грн.-1419грн.=3052грн., 1% держмито від  цієї суми складає 30.52грн., які позивачка мала заплатити при подачі позову до суду. Але з врахуванням того, що 08.50грн. вона оплатила, то стягненню з неї підлягає сума 22.02грн. (30.52-08.50).

Керуючись ст.ст.22, 113 Конституції України, Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007р. та  №1-рп/2008 від 22.05.2008р., Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, ст.28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”,  Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2007р.”,  Законом України “Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”,  ст.ст.6, 9, 11, 17, 89, 99, 100, 158-163, 167, 185, 186  Кодексу  адміністративного  судочинства України,  с у д

                                     П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України в м.Вільногірську Дніпропетровської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни задовольнити частково.

Поновити позивачеві ОСОБА_1  строк на  звернення до суду.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м.Вільногірську Дніпропетровської області здійснити перерахунок і виплатити Подковировій Валентині Петрівні пенсію з урахуванням підвищення в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007р. по 31 грудня 2007р. та з 22 травня  2008р. по 31 грудня 2008р.,   з урахуванням фактично отриманих сум підвищення пенсії як дитині війни, визнавши незаконною бездіяльність відповідача стосовно нездійснення цього перерахунку та невиплати позивачеві пенсії за зазначений період 2007 та 2008 років у відповідності до вказаних норм законодавства.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1  із Державного бюджету 14.19 грн. у відшкодування сплачених та  документально підтверджених судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 22.02 грн. – державне мито, оплачене не в повному обсязі при подачі позову.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через Вільногірський міський суд Дніпропетровської області.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення суду  виготовлено  21.07.2009р.

               Суддя                                                                                                               Р.А. Литвинова