ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

__________________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 "11" липня 2006 р.                                                           Справа № 15/2236

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Шкляр Л.Т.

суддів:                                                                        Гулової А.Г.

                                                                                   Пасічник С.С.

при секретарі                                                            Павловській Л.П. ,

за участю представників сторін:

від позивача:     не з'явився;

від відповідача: Дубовика П.В. - представника за довіреністю №20 від 01.03.2006р.,

прокурор в судове засідання не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу", м. Київ

на рішення господарського суду Житомирської області

від "11" листопада 2005 р. у справі № 15/2236 ( суддя Гансецький В.П. )

за позовом Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованостіпідприємств агропромислового комплексу", м. Київ

до Відкритого акціонерного товариства "Курненське хлібоприймальне підприємство", с.Курне Червоноармійського району Житомирської області

про стягнення 602 149,00 грн.,  

ВСТАНОВИВ:

  

Рішенням господарського суду Житомирської області від 11 листопада 2005р. у справі №15/2236 в позові Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" (м.Київ) до  Відкритого акціонерного товариства "Курненське хлібоприймальне підприємство" (с.Курне Червоноармійського району) про стягнення 602149,00грн. відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з наведених у скарзі підстав та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального й процесуального права, а саме:

- на думку скаржника, безпідставним є висновок суду першої інстанції про  відсутність підтвердження того факту, що договір купівлі - продажу №341 від         30.09.1998р. укладено на виконання постанови Кабінету Міністрів України №77 "Про умови забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально - мастильними матеріалами в 1998р.";

- судом не враховано, що поставка пально-мастильних матеріалів проводилась на виконання постанови КМУ №77 від 24.01.1998р. централізовано, через оптових постачальників ПММ, що підтверджується пунктами 1 і 2 виданого на виконання вимог постанови "Порядку забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами під урожай 1998 року", згідно яких забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами під урожай 1998 року здійснює ДАК "Хліб України" відповідно до договорів, укладених з оптовими постачальниками цих нафтопродуктів, а обов'язок визначення регіональних нафтобаз або заготівельних підприємств, які будуть приймати пально-мастильні матеріали, та подання зведених обсягів планових поставок пального Державній акціонерній компанії "Хліб України", на підставі яких остання закріплює оптових постачальників ПММ за регіонами на умовах поставки франко-станція призначення нафтобази або заготівельного підприємства, покладається на обласні дочірні підприємства ДАК "Хліб України";

- та обставина, що договір купівлі-продажу №341 від 30.09.1998р. датований пізніше, ніж відбулася поставка залізницею пально-мастильних матеріалів, пояснюється тим, що лише після отримання боржником через залізницю відповідної кількості паливно-мастильних матеріалів від оптових постачальників, проводилось документальне оформлення фактичної кількості поставки між ДАК "Хліб України" і           ВАТ "Курненське ХПП";

- договір доручення, на який посилається суд першої інстанції, фактично носить характер договору поставки (купівлі-продажу), оскільки в п.1.2 договору зазначено, що доручення вважається виконаним після повного розрахунку Одержувача з ДАК "Хліб України" коштами або поставками на адресу компанії сільськогосподарської продукції на суму отриманого пального, однак, повного розрахунку ні з ДАК "Хліб України", ні з його правонаступником - позивачем у справі - проведено не було, а відтак суд дійшов помилкового висновку, що відповідач належним чином виконав договір доручення і не повинен оплачувати отримані ПММ;

- однією з підстав для відмови в позові суд вказав на те, що залучений до матеріалів справи договір купівлі-продажу №341 від 30.09.1998р. не містить назву постанови КМУ, а також посилання на рік та місяць прийняття постанови, що не підтверджує факт укладення зазначених договорів на виконання саме постанови КМУ №77 "Про умови забезпечення сільськогосподарських товаровиробників паливно-мастильними матеріалами в 1998 році", однак, такий висновок суду спростовується тим, що повноваження з поставки пально-мастильних матеріалів сільськогосподарським товаровиробникам були покладені на ДАК "Хліб України", засновником якої, відповідно до постанови КМУ №1000 від 22.08.1996р., є Кабінет Міністрів України, а предметом її діяльності, згідно затвердженого постановою КМУ №240 від 14.03.2001р. Статуту, є функції  державного агента по державній закупівлі зерна та продуктів його первинної обробки на регіональному та загальнодержавному рівнях, які визначені лише Постановою №77 від 24.01.1998р. "Про умови забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами в 1998 році", інших підстав для поставки ПММ держава Державній акціонерній компанії "Хліб України" не надавала, і поставка пально-мастильних матеріалів ВАТ "Курненське ХПП" ДАК "Хліб України" здійснювалась саме на виконання вищезазначеної постанови КМУ;

- ухвалою від 18.03.2005р. суд за власною ініціативою, без згоди позивача, призначив по справі судово-бухгалтерську експертизу, оплату якої, в порушення ст.49 Господарського процесуального кодексу України, поклав на позивача, однак, зазначену експертизу не було проведено, а клопотання позивача про доручення проведення судово-бухгалтерської експертизи Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, судом не було задоволене з не передбачених законом підстав - ненаданням позивачем гарантій щодо сплати вартості експертизи;

- відхилення судом клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи для вирішення питань, що виникли у справі і потребували спеціальних знань, призвело до неповного, необ'єктивного розгляду судом всіх обставин в їх сукупності, що є порушенням ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор та представник позивача (скаржника) в судове засідання не з'явились, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Зважаючи на те, що про дату, час та місце проведення судового засідання сторони та прокурор були повідомлені належним чином (оскільки ухвалу про відкладення розгляду скарги та призначення засідання на 11.07.2006р. надіслано на адреси сторін та прокуратури Житомирської області рекомендованою кореспонденцією 27.06.2006р., що підтверджується завіреною ксерокопією відповідного реєстру Житомирського апеляційного господарського суду), а також враховуючи положення ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів розглянула скаргу по суті без участі прокурора та представника  позивача.

У судових засіданнях представник відповідача проти доводів скарги заперечив, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а скаргу - без задоволення (більш детально позицію відповідача викладено у письмовому відзиві від 29.03.2006 р. на апеляційну скаргу).

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що відсутні підстави для її задоволення з огляду на таке.  

Державна акціонерна компанія "Хліб України" (в подальшому ухвалою господарського суду Житомирської області від 03.02.2005 р. замінена правонаступником - Державним підприємством "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу") звернулася з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Курненське хлібоприймальне підприємство" 361651грн. 05коп. основного боргу, 206141грн. 10коп. інфляційних, 27123грн. 83коп. 3% річних та 7233грн. 02коп. штрафу, посилаючись на непроведення останнім розрахунків за отримані паливно-мастильні матеріали.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що здійснив для відповідача по накладній №1921 від 25.09.1998р. та довіреності серії ЕАЛ №345313 від 06.07.1998р. (т.1, а.с.27,28) поставку паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 501283,06грн., які відповідач прийняв, що вказує на прийняття пропозиції та про укладення між сторонами договору, але в повному обсязі не оплатив, розрахувавшись частково на суму 139632,00грн.

На підтвердження факту залишку у відповідача заборгованості в сумі 361651,05грн. за поставлені паливно-мастильні матеріали позивач надав копію акта звірки проведення розрахунків станом на 01.01.2001р. (т.1, а.с.13).

Відповідач у відзиві №52 від 30.07.2001р. (т.1, а.с.14) на позовну заяву стверджує, що поставка позивачем паливно-мастильних матеріалів здійснювалась на виконання постанови Кабінету Міністрів України №77 від 24.01.1998р. "Про умови забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами у 1998 році", договір купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів           ВАТ "Курненське ХПП" з ДАК "Хліб України" не укладало, а тому для задоволення його вимог позивачу слід звертатись до реформованих КСП Червоноармійського району, оскільки саме ними були отримані паливно-мастильні матеріали.

Під час розгляду справи позивачем, у відповідності до ст.22 ГПК України, неодноразово змінювалися як підстави, так і предмет позову.

В остаточній заяві від 18.03.2005 року позивач виклав вимогу про стягнення з відповідача 412590 грн. 02 коп., я яких 361651 грн. 05 коп. основного боргу за поставлені паливно-мастильні матеріали, 45604 грн. 20 коп. інфляційних та 5424 грн. 77 коп. 3% річних.

Апеляційним судом встановлено, що між ДАК "Хліб України" та відповідачем укладено договір купівлі-продажу №341 від 30.09.1998р., за умовами якого позивач продає, а відповідач купує дизельне пальне в кількості 1101,721 тонн на суму 501283,05грн. (з ПДВ).

Проте, договір №341 від 30.09.1998р. не містить вказівок, що його укладено на виконання вищевказаної постанови КМУ.

За таких обставин, договір купівлі-продажу №341 від 30.09.1998р., на який посилався позивач, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги, посилаючись на те, що первинні документи на передачу пального видані до укладання договорів купівлі-продажу і на виконання саме договору доручення, про що свідчать дії сторін та матеріали справи.

Водночас, вказаний договір купівлі-продажу №341 від 30.09.1998р. містить незаповнені графи, в тому числі в частині порядку розрахунків

Судовою колегією враховується наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 24.01.1998р. "Про умови забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами у 1998р." доручалось ДАК "Хліб України" забезпечити поставку нафтопродуктів сільськогосподарським товаровиробникам під заставу високоліквідної продукції, нерухомості, цінних паперів та врожаю 1998р. та установлено, що розрахунки за поставлені нафтопродукти здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками коштами або зерном та іншою сільськогосподарською продукцією за коефіцієнтами, визначеними виходячи з цін на пально-мастильні матеріали на франко-складі господарства з податком на додану вартість та цін на зерно або іншу сільськогосподарську продукцію, які складуться на біржових торгах за спотовими контрактами на момент проведення розрахунків, з вирахуванням виробничих накладних витрат, пов'язаних з реалізацією цієї продукції.

На виконання даної постанови, 04.03.1998р. між Державною акціонерною компанією "Хліб України" в особі  Житомирського представництва ДАК "Хліб України" (довірителем) та Курненським хлібоприймальним підприємством, правонаступником якого є ВАТ "Курненське хлібоприймальне підприємство" (повіреним), був укладений договір доручення №8 (т.1, а.с.32-33).

Згідно зі ст.386 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. (чинного на момент укладення договору доручення й поставки ПММ) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Предметом договору доручення №8 від 04.03.1998р. було укладання з сільськогосподарськими товаровиробниками двосторонніх договорів поставки пально-мастильних матеріалів (пункт 1.1 договору).

Пунктом 2.3 договору сторони встановили обов'язок повіреного повідомити про укладання двосторонніх договорів з сільгоспвиробниками довірителя, а в термін до        5 числа місяця, наступного за звітним, подавати довідку про хід виконання постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.1998 р. № 77 (п. 2.2 договору)

Згідно п.2.4 договору обов'язком повіреного є передача пального лише товаровиробникам, передбаченим постановою КМУ №77 від 24.01.1998р., після підписання договорів, в яких обумовлено порядок і строки розрахунків за поставлене пальне.

Сторонами у справі не заперечується, що Курненським хлібоприймальним підприємством на виконання постанови КМУ №77 від 24.01.1998р. у 1998 році було отримано від ДАК "Хліб України" пально-мастильні матеріали - 1101,721тн дизельного пального на загальну суму 501283,06грн.

Виконуючи умови договору доручення №8 від 04.03.1998р., Курненське хлібоприймальне підприємство, як повірений, за відповідними вказівками довірителя (ДАК "Хліб України") поставляв сільськогосподарським товаровиробникам Червоноармійського району та Житомирської області пально-мастильні матеріали, попередньо уклавши з сільгоспвиробниками договори про поставку ПММ (т.2, а.с.71-142).

Відповідно до договорів поставки пально-мастильних матеріалів, останні поставлялись Курненським хлібоприймальним підприємством безпосередньо товаровиробникам, які і мали за них розраховуватись з відповідачем або поставляти на адресу ДАК "Хліб України" сільськогосподарську продукцію для реалізації за вказівкою ДАК "Хліб України" в рахунок погашення боргу за отримані пально-мастильні матеріали.

Такі договори не є підставою для виникнення у відповідача обов'язку розраховуватись за отримані матеріальні цінності з позивачем.

В розрахунок за отримане пальне позивачем було отримано зернових на суму 86466,01грн. та кошти в сумі 53165,99грн., про що свідчить підписаний представниками сторін акт звірки проведення розрахунків за поставлені позивачем матеріальні цінності (т.1, а.с.13).

Як передбачено п.1.2 договору, доручення вважається виконаним після повного розрахунку одержувача з ДАК "Хліб України" коштами або поставками на адресу компанії сільськогосподарської продукції на суму отриманого пального.

Стверджуючи, що розрахунки за ПММ з довірителем має здійснювати відповідач, позивач невірно трактує пункт 1.2 договору доручення, оскільки одержувачами пально-мастильних матеріалів в даному випадку є саме сільськогосподарські товаровиробники, а тому договір вважатиметься виконаним з моменту оплати сільськогосподарськими виробниками пально-мастильних матеріалів.

Договором доручення не передбачена відповідальність повіреного за невиконання сільськогосподарськими товаровиробниками обов'язку щодо розрахунку за отримані нафтопродукти.

Одночасно, апеляційний суд зазначає й про те, що Порядок забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами під урожай 1998 року, на який посилається скаржник, був прийнятий та затверджений спільним наказом Міністерства агропромислового комплексу України, Мінфіном, Мінекономіки, ДАК "Хліб України", Державним комітетом нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, ДПА України №277/191/124/96/209/437 лише 23.09.1998р.

Згідно з приписами ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Однак, позивачем не доведено, що отримання відповідачем паливно-мастильних матеріалів мало місце саме на підставі договору купівлі-продажу.

За таких обставин господарський суд дійшов вірного висновку, що договір купівлі - продажу №341 від 30.09.1998р., на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не може прийматись до уваги, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі постанови Кабінету Міністрів України №77 від 24.01.1998р., згідно з якою ВАТ "Курненське хлібоприймальне підприємство" мало бути виключно повіреним по забезпеченню сільгоспвиробників пальним, первинні документи на передачу пального видані до укладання договору купівлі-продажу і на виконання саме договору доручення, про що свідчать дії сторін та матеріали справи.

Зазначений висновок суду підтверджується та ґрунтується також матеріалами перевірки правоохоронними органами (відмовний матеріал № 59 Червоноармійського  РВ УМВС , т.2 а.с.45-62).

Позивачем також не доведено, що мала місце заміна зобов'язання - угода між сторонами спору про заміну одного зобов'язання (договору доручення) на інше (договір купівлі-продажу) у відповідності зі ст.220 ЦК УРСР в матеріалах справи відсутня.

За таких обставин, судова колегія вважає непереконливими доводи позивача, які заперечують правовідносини доручення між сторонами, оскільки матеріали справи свідчать, що відповідач не отримував від позивача товарно-матеріальні цінності на підставі договору купівлі-продажу №341 від 30.09.1998р.

Отже, з огляду на викладене слід констатувати, що господарський суд Житомирської області обґрунтовано відмовив Державному підприємству "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"  в позові до Відкритого акціонерного товариства "Курненське ХПП".

Колегія не вбачає порушення судом норм процесуального права при відхиленні клопотання позивача про призначення судово-бухгалтерської експертизи, проведення якої позивач вимагав доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 18.03.2005р.             (т.6, а.с.56) господарський суд призначав у справі судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручав експерту Приватного підприємства "Аудиторська фірма "Актив плюс" Кабановій Р.С.

Як зазначено в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України №02-5/424 від 11.11.1998р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду справи має нести заінтересована сторона (в даному випадку позивач). Після закінчення розгляду справи такі витрати підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п'ятою ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Оплату вартості експертизи суд поклав на позивача.

Протягом шести місяців позивач оплату вартості експертизи не здійснив, в зв'язку з чим 23.09.2005р. матеріали справи були повернуті експертом ПП "Аудиторська фірма "Актив-плюс" до господарського суду (т.6, а.с.58).

Мотивуючи несплату виставленого експертом рахунку на суму 10000,00грн., позивач зазначив, що вказані кошти для підприємства є вищими, ніж у державних експертних установах, зокрема, в Київському науково-дослідному інституті (т.6, а.с.62).

Однак, такі твердження позивача ґрунтуються на припущеннях, які не можуть бути взяті судом до уваги.

Гарантії, що позивачем в майбутньому буде оплачено вартість експертизи, дорученої державній експертній установі, відсутні.

З моменту повернення ПП "Аудиторська фірма "Актив-плюс" матеріалів справи, представник позивача на виклик в судові засідання 28.10.2005р., 11.11.2005р. без поважних причин не з'являвся, що викликало труднощі у розгляді спору, а тому, суд, з метою недопущення подальшого затягування розгляду справи, дійшов вірного висновку про відхилення клопотання позивача та розгляд спору по суті за наявними в матеріалах справи доказами.

Решта доводів апеляційної скарги є необґрунтованими, спростовується вищенаведеним і не являються підставою для скасування оскарженого рішення.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 11.11.2005р. у даній справі слід залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу з вимогою його скасування - без задоволення.

 Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 11 листопада               2005 року у справі №15/2236 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу", м. Київ - без задоволення.

2. Матеріали справи №15/2236 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя                                                                 Шкляр Л.Т.

судді:

                                                                                           Гулова А.Г.  

                                                                                           Пасічник С.С.  

 

Віддрук. 5 прим.:

1 - до справи,

2,3 - сторонам,

4 - прок. Житомирської області,

5 - до справи