ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року справа № 823/5477/15

м. Черкаси

15 год. 06 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мишенка В.В.,

секретаря - Гордієнка Ю.П.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Руденко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_3 (далі-позивач) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - відповідач 1), Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - відповідач 2), у якій, з урахуванням уточнень, просить: зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області оплатити ОСОБА_3 період тимчасової непрацездатності на підставі довідки №31 Черкаської центральної районної лікарні про її вагітність 30 тижнів та звільнення від служби з 19.10.2015 до 22.10.2016; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_3 на службу в органи Національної поліції в Черкаській області.

Позов мотивовано тим, що позивача звільнено за відсутності правових підстав і з порушенням вимог законодавства, без врахування наявності пільг у позивача та відсутності пропозицій щодо подальшого працевлаштування при наявності бажання працювати в Національній поліції, а також наявності рівнозначних штатних одиниць у структурі Нацполіції.

Представник відповідачів в судовому засіданні щодо задоволення адміністративного позову заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях, зокрема зазначив що позивача звільнено з огляду на набуття чинності Законом України "Про Національну поліцію" із-за ліквідації органу державної влади.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 проходила службу в органах внутрішніх справ з 08.05.2001 у відповідності до наказу УМВС № 75 о/с від 11.06.2001.

03.11.2015 ОСОБА_3 до начальника УМВС України в Черкаській області подано рапорт про звільнення останньої з ОВС у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу до Національної поліції України.

Наказом УМВС України в Черкаській області від 06.11.2015 № 311 о/с підполковника міліції ОСОБА_3 - заступника начальника управління інформаційно-аналітичного забезпечення - начальника відділу статистичної інформації та аналізу, звільнено з ОВС за п. 64 "З" (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (усанови, організації)) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Тією ж датою МВС України прийняв наказ № 1388 про визнання такими, що втратили чинність, штатів органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України.

Суд звернув увагу, що підставою звільнення позивача зазначено Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію".

Однак, подальшого працевлаштування до стуктури Національної поліції невідбулося, а тому не погоджуючись із прийнятим УМВС рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI "Про Національну поліцію" (далі - Закон) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення).

При цьому Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В своїй постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим суд враховує, що на час розгляду цієї адміністративної справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" втратив чинність та набрав законної сили Закон України від 02.07.2015 № 580-VIІI "Про Національну поліцію".

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Так, пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Приписами пунктів 9,10,11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Разом з тим, з аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIІI.

Суд з'ясував, що ОСОБА_3 не виявила бажання проходити службу в поліції, оскільки нею не було подано жодних заяв, що і не оспорюється сторонами. Тобто, позивач не скористалася наданим їй Законом правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, проте, як вже зазначалося вище, головними умовами переведення з ОВС до підрозділів Національної Поліції є бажання та відповідність кандидатів вимогам Закону.

Крім того, посилання представника на рапорт про переведення, не може слугувати як доказ звернення до УМВС про вияв бажання проходити службу в Національній поліції.

Крім того, ст. 49 Закону № 580-VIІI встановлено, що на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою. Вимоги щодо рівня фізичної підготовки для поліцейських та кандидатів, які вступають на службу в поліції, затверджує Міністерство внутрішніх справ України. Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліції не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених частиною другою статті 61 цього Закону, а також особи які: 1) відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; 2) особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України "Про очищення влади".

Зокрема, статтею 50 Закону № 580-VIІI унормовано, що Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, оскільки на час звільнення позивача, остання не виявила бажання у відповідності до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону проходити службу в поліції і перебувала на лікарняному, що підтверджується довідкою № 31 "Про тимчасову непрацездатність" з 19.10.2015 по 22.02.2016, та враховуючи норми Закону про відповідний медичний стан здоров'я кандидата, з огляду на це суд зазначає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункт 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачає вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції , упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника на службу до поліції протягом вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення.

Суд також зазначає, що саме відповідність кандидатури вимогам Закону для зайняття посаду поліцейського є дискреційним правом комісії.

Дискреційні повноваження - сукупність прав і обов'язків, що дають можливість діяти на власний розсуд у межах закону. Дискреційні повноваження є елементом компетенції, і їх використання повинно відбуватися лише у рамках закону, що відповідає принципу законності та зміцнює законність. Власний, вільний розсуд - це повноваження, надані особі, яка наділена владою, вибирати між двома або більше альтернативами, коли кожна альтернатива законна. Отже, це вибір лише із законних альтернатив.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області оплатити ОСОБА_3 період тимчасової непрацездатності на підставі довідки № 31 Черкаської центральної районної лікарні про її вагітність 30 тижнів та звільнення від служби з 19.10.2015 до 22.10.2016, суд зазначає, що подача даної довідки до роботодавця та відшкодування коштів, передбачає наявність працевлаштування позивача, у відповідності до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", оскільки дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.11,14,70,71,89,94, 159 - 163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку ст. 185-187 КАС України.

Суддя В.В. Мишенко

Постанова складена в повному обсязі 04.04.2016 року.