УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2016 року             м. Мукачево Справа № 303/2645/14-к

№1-кп/303/154/16

Номер рядка стат. звіту –18

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі: головуючого судді - Кость В.В.

при секретарі – Немеш Г.В.;

За участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Галай М.М.;

обвинуваченого – ОСОБА_1;

захисника обвинуваченого – ОСОБА_2;

потерпілої – ОСОБА_3;

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному 07.07.2013 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013070040003273 та обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному 25.07.2013 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013070040003490 відносно ОСОБА_1 за частиною третьою ст. 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 11.02.2016 вищевказані кримінальні провадження повернуто до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області на новий розгляд зі стадії підготовчого провадження.

У підготовчому судовому засіданні прокурор просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувальних актів, складених у відповідності з вимогами чинного процесуального законодавства.

В свою чергу, захисник обвинуваченого, з позицією якого погодився його підзахисний, в судовому засіданні по справі 04.04.2016 просив повернути обвинувальні акти прокурору, у зв’язку з їх невідповідністю положенням ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України, так як в них відсутнє формулювання обвинувачення.

Прийнявши участь у підготовчому судовому засідання потерпіла ОСОБА_3 залишила вирішення спірних процесуальних моментів на розсуд суду.

Вислухавши думку учасників судового процесу щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувальних актів, поставивши при цьому на обговорення питання щодо їх повернення прокурору, а також дослідивши матеріали кримінального провадження, суд констатує наступне.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України).

Одними із загальних засад кримінального провадження є верховенство права та його законність (п.п. 1 та 2 частини першої ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України), поняття яких законодавцем визначено у ст.ст. 8 та 9 названого Кодексу.

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із зазначеними положеннями Основного Закону у повній мірі кореспондуються також і приписи частини першої ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України, якими передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Пунктом 3 частини третьої ст. 314 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Згідно з дефінітивним визначенням, яке міститься в п. 13 частини першої ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини четвертої ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Вичерпні вимоги до обвинувального акта викладені в ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з вимогами п. 5 частини другої ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин які свідчать про наявність доказаних даних про подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та інші.

Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити в себе не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону а і точне формулювання, у тому числі і об'єктивної сторони кримінального правопорушення, а також кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Отже, в обвинувальному акті повинен мати місце як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, так і формулювання обвинувачення.

Слід зазначити, що обвинувальний акт - це важливий процесуальний документ досудового розслідування, який оформляє його результати. В ньому підводяться підсумки досудового слідства, обґрунтовуються доказами висновки слідчого, прокурора щодо винуватості підозрюваного і юридичної кваліфікації його діянь та формулюється в остаточному вигляді саме обвинувачення.

Відповідно до частини першої ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Фактичний аналіз змісту обвинувальних акті у кримінальних провадженнях (Т. 1, а.с. 3-4; Т. 2, а.с. 3-4) відносно ОСОБА_1 свідчить про те, що у них зазначено лише підозру, фактичні обставини кримінальних проваджень встановлені за результатами досудового розслідування кримінальних проваджень, і правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на положення частини статті закону України про кримінальну відповідальність.

Однак висунуте прокурором формулювання обвинувачення ОСОБА_1 в обвинувальних актах відсутнє.

Таким чином, слід констатувати, що відсутньою є сама фактична основа для можливості розгляду кримінальних проваджень по суті, так як відсутнє конкретне обвинувачення, яке висунуте прокурором.

Також слід зазначити, що термін «обвинувальний акт» і визначено законодавцем таким, оскілки він має містити обвинувачення, а не лише обставини встановлені під час досудового розслідування.

Вищевказані недоліки обвинувальних актів унеможливлюють якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред'явлених обвинувачень, і, безперечно, порушують право обвинуваченого на захист, яке гарантується кожній особі приписами п. «с» частини третьої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення якої імплементовано у ст. 20 Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, розгляд кримінальних проваджень, за відсутності належним чином сформульованих обвинувачень, порушує гарантовані законом процесуальні права обвинуваченого, в тому числі і право на захист та позбавляє суд можливості прийняти законне рішення.

Вказане, зокрема, істотно порушує вимоги п. а). та b). ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: a). бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явлення особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду, а право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинувачених мати можливість підготуватися до захисту (рішення у справі «Абрамян проти Росії», «Камасінскі проти Австрії», «Матточіа проти Італії», «Даллос проти Угорщини»).

Так, Європейський суд з прав людини у своєму у рішенні від 26.06.2008 року у справі "Ващенко проти України" зазначив, що поняття "обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51);

у рішенні від 25.07.2000, у справі «Маттоціа проти Італії" зазначив, що ... обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення;

у рішенні від 09.10.2008 року у справі "Абрамян проти Росії" зазначає, що –

Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення ... .

В цьому ж рішенні Суд нагадав, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду;

Отже, обвинувальні акти не містять обов’язкової складової, передбаченої кримінальним процесуальним законом, та є не конкретними, оскільки в обвинувальних актах відсутнє формулювання обвинувачення, тобто твердження про вчинення ОСОБА_1 діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, із зазначенням елементів складу кримінального правопорушення, зокрема, місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, в межах якого повинен проводитися судовий розгляд відповідно до вимог частини першої ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України.

З урахуванням того, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувальних актів, то суд, призначивши справу до судового розгляду за наявності таких недоліків обвинувальних актів, буде фактично позбавлений можливості роз’яснити суть обвинувачення ОСОБА_1 та провести судовий розгляд кримінального провадження по суті.

Відсутність сформульованого обвинувачення вказує на неможливість призначення судового розгляду через грубе порушення наведених вище норм кримінального процесуального закону, та є беззаперечною підставою для повернення обвинувальних актів прокурору.

На вказані обставини звернуто увагу також в ухвалі апеляційного суду Закарпатської області від 11.02.2016.

Поряд з цим, в силу правових приписів частини третьої ст. 415 Кримінального процесуального кодексу України, висновки і мотиви суду апеляційної інстанції, з яких скасовані судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.

З урахуванням вищенаведеного, обвинувальні акти слід повернути прокурору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 7, 8, 9, 91, 110, 291, 293, 314, 369, 370, 372, Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – задоволити.

2. Обвинувальні акти, внесені 07.07.2013 до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12013070040003273 та 25.07.2013 року за №12013070040003490 у кримінальному провадженні №1-кп/303/252/14 відносно ОСОБА_1 за частиною третьою ст. 185 Кримінального кодексу України - повернути прокурору.

3. Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий В.В. Кость