УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 р. Справа № 876/7724/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.

суддів Шавеля Р.М., Бруновської Н.В.

за участю секретаря Керод Х.І.

представника позивача Блажевського П.І.

представника відповідача Онишкевича Р.І.

третьої особи ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2015 року в справі №813/1341/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, ЛКП «Рясне-402» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

встановив:

У березні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, ЛКП «Рясне 402» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.

Позивач просив визнати протиправними та скасувати постанову б/н від 19.03.2010 року, винесену Шевченківським ВДВС Львівського МУЮ в частині накладення арешту на нерухоме майно: трикімнатну квартиру загальною площею 67,20 кв.м., житлова площа 41,80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, постанову ВП38375829 від 15.07.2013 року, винесену Шевченківським ВДВС Львівського МУЮ в частині накладення арешту на нерухоме майно: трикімнатну квартиру загальною площею 67,20 кв.м., житлова площа 41,80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, постанову ВП45537621 від 05.12.2014, винесену Шевченківським ВДВС Львівського МУЮ, в частині накладення арешту на нерухоме майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,20 кв.м., житлова площа 41,80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язати Шевченківський відділ Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції звільнити з-під арешту нерухоме майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,20 кв.м., житлова площа 41,80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2015 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанови б/н від 19.03.2010 року, ВП38375829 від 15.07.2013 року, ВП45537621 від 05.12.2014 року, винесені Шевченківським відділом Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, в частині накладення арешту на нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 67,20 кв.м., житлова площа 41,80 кв.м. Зобов'язано Шевченківський відділ Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції звільнити з-під арешту нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 67,20 кв.м., житлова площа 41,80 кв.м.

Постанову суду першої інстанції оскаржив Шевченківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив за їх безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 18.04.2008 року ОСОБА_3 (третя особа, позичальник) уклала з ВАТ «Сведбанк» кредитний договір № 1301/0408/71-054.

Згідно з умовами договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором укладений іпотечний договір від 18.04.2008 року.

Згідно із зазначеним іпотечним договором іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором кредиту № 1301/0408/71-054 від 18.04.2008 року наступне нерухоме майно: трикімнатна квартира, загальною площею 67,20 кв.м., житлова площа 41,80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.

Обтяження згідно із вищевказаним іпотечним договором відступлено ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та зареєстровано у Державному реєстрі іпотек.

З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», (далі правонаступник позивача) відповідно до Договору факторингу № 15 свої права вимоги за зобов'язаннями відповідача за кредитним договором та іпотечним договором.

Так, 13.03.2015 року позивачу при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на майно ОСОБА_3, у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 18.04.2008 року, а саме: трикімнатна квартира, загальною площею 67,20 кв.м., житлова площа 41,80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1; накладені наступні арешти, зокрема: арешт на все майно - постанова б/н від 19.03.2010 року, арешт на все майно -постанова ВП38375829 від 15.07.2013 року, арешт на все майно - постанова ВП45537621 від 05.12.2014 року.

Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно з приписами ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно з ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Ст. 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Частинами 6, 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачена відповідальність у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Статтею 1 Закону України «Про заставу» передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України «Про заставу».

Аналогічні положення містяться у ст. 572 Цивільного кодексу України, згідно з якою в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, за наявності договорів іпотеки, укладених з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, в даному випадку ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», має право, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Апеляційним судом встановлено, що державними виконавцем накладено арешт на майно, до складу якого входить спірне нерухоме майно, накладено після передачі спірного майна в іпотеку, що порушує право іпотекодержателя на звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

Таким чином, позивач має переважне право на погашення боргу ОСОБА_3 за іпотечним договором від 18.04.2008 року за рахунок заставленого майна, а саме: трикімнатної квартири, загальною площею 67,20 кв.м., житлова площа 41,80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.

Аналіз наведених норм та зібрані у справі докази дають змогу зробити висновки, що зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, позивач, як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна.

Разом з тим, у Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ були відсутні правові підстави для накладення арешту на зазначене майно на користь інших кредиторів, що не є заставодержателями.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 11.09.2013 №К/800/1343/13 та від 04.02.2014 №К/9991/74324/12.

Згідно з ч. 7 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанови про накладення арешту на майно боржника.

У відповідності до п.20 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 №8, публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги є безпідставними й необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а, відтак, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2015 року в справі №813/1341/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Шавель Р.М.

Бруновська Н.В.

Повний текст ухвали складено 04.04.2016 року.