Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

УХВАЛА

Іменем України

22 липня 2010 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області у складі:

головуючого - судді: Широкової Л.В.,

суддів : Микитюк О.Ю., Худякова А.М.,

при секретарі судового засідання: Назаренко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради на постанову Лугинського районного супу Житомирської області від 06 липня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради про стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, -

встановила:

В червні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на неправильне нарахування та виплату йому щомісячної доплати до заробітної плати, передбаченої ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закону).

Постановою Луганського районного суду Житомирської області від 06 липня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради на користь позивача доплату до заробітної плати у розмірі 39082,91 грн..

В апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради просить постанову суду першої інстанції скасувати та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог за відсутністю протиправних дій з боку відповідача та необгрунтованими сумами, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач, зокрема, вказує на те, що діяв правомірно, нараховуючи позивачу соціальні виплати в межах виділених з державного бюджету грошових коштів.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з частиною 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.39 Закону України«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата до заробітної плати, яка становить у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, працював в період з 23.12.1968 року по 31.12.2008 року в Коростенській дільниці електропостачання південно-західної залізниці в м.Коростень Житомирської області, яке за переліком населених пунктів Житомирської та Київської областей, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення та має право на пільги і компенсації, передбачені Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Як свідчать матеріали справи, позивачу виплачувалась грошова допомога в порядку ст.39 Закону частково, у фіксованому розмірі, визначеному постановою Кабінетом Міністрів України №836 від 26.07.1996 року „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що задоволенню підлягають вимоги позивача щодо стягнення сум за тей період, за який позивачу виплачувалась доплата за відпрацьований час з урахуванням того, що відповідно до законів України „Про державний бюджет України на 2006, 2007, 2008 роки” дію ст.39 Закону України „ Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” було зупинено, а в 2007 році та 2008 році рішеннями Конституційного суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року дія даної статті була поновлена. Тому стягнення зазначених сум повинно проводиться з моменту поновлення призупинених прав.

Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних зарплат на 1996- 2009 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст.ст.37,39 Закону №796-Х11.

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році розмір щомісячної доплати до заробітної плати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому законами України.

Оскільки ні Верховна Рада України ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме ст.ст.37,39 Закону №796-Х11 та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова Кабінету Міністрів №836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.

Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, то слід мати на увазі наступне.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого2006 року № 3477-1У „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ( далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniovski V. Poland 1996 рік, Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До „майнових прав” і „власності” може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема шодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000рік).

Таким чином, реалізація права громадян та соціальні виплати, передбачені Законом, не може залежати від бюджетних асигнувань.

Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обгрунтованість постанови не перевіряється.

Керуючись ст.ст. 209, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради відхилити.

Постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 06 липня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді:

Справа №22 ц-4171/10 Головуючий у 1 інст. : Іщук Л.П.

Категорія 57 Суддя - доповідач: Широкова Л В.