ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2009 року Справа № 2-а-5217/08/0970
м.Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Басай О.В.
при секретарі Шовгенюк І.В.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1;
представника відповідача - ОСОБА_2;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3
до відповідача: Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Івано-Франківській області
про скасування наказу про утримання заробітної плати №НОМЕР_1 від 19.06.2008 року, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати та моральної шкоди в сумі 30000,00 грн. , -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 звернувся в суд із адміністративним позовом до Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Івано-Франківській області (далі НДЕКЦ при УМВС України в Івано-Франківській області) про скасування наказу про утримання заробітної плати №НОМЕР_1 від 19.06.2008 року, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати та моральної шкоди в сумі 30000,00 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та пояснила, що з липня 2006 року він проходив службу в НДЕКЦ при УМВС в Івано-Франківській області. 21.02.2008 року ним подано рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням у зв'язку з низьким матеріальним забезпеченням. Згідно наказу №130 від 04.07.2008 року його звільнено з органів внутрішніх справ за пп «ж» (за власним бажанням) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Крім цього, 30.05.2008 року ним направлена заява в УМВС України в Івано-Франківській області з вимогою ознайомити його з наказом про звільнення, видати трудову книжку та виплатити розрахункові кошти. Також зазначив, що відповіді на дану заяву так і не отримав, тільки 04.07.2008 року був виданий наказ про його звільнення і він зміг отримати свою трудову книжку. Вихідну допомогу, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, заробітну плату з 01.06.2008 року по 04.07.2008 року так і не виплачено. Натомість, відповідачем видано наказ №НОМЕР_1 від 19.06.2008 року про утримання моєї заробітної плати до вирішення питання звільнення, який є незаконним, адже ніяких правових підстав для цього у відповідача немає. Крім того зазначає, що внаслідок незаконного затягування відповідачем його звільнення, видачі неправомірного наказу про утримання заробітної плати йому завдана моральна шкода, на суму 30000, 00 грн. Просить позов задовольнити повністю.
Представник відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що
правовідносини, які передбачають проходження служби в органах внутрішніх справ не регулюються нормами КЗпПУ, а законодавством про проходження служби в органах внутрішніх справ, тобто Законом України «Про міліцію» та іншими спеціальними нормативно-правовими актами. Щодо скасування наказу зазначив, що після дотримання процедури звільнення молодих фахівців, які не відпрацювали у замовника три роки та, які наділені певними пільгами, УМВС України в області задовольнило рапорт позивача, звільнили з органів внутрішніх справ за власним бажанням про що видали наказ №130 о/c від 04.07.2008 року. Під час визначеної процедури щодо звільнення молодих фахівців позивач з 01.06.2008 року на службу не виходив, до виконання службових обов'язків не приступав, про що було проведено службову перевірку, складені відповідні акти невиходу на службу та видано наказ про утримання грошового забезпечення (заробітної плати) за час прогулу. Також зазначив, що вимога позивача щодо стягнення вихідної допомоги також не підлягає до задоволення, оскільки Постановою Кабінету Міністрів №150 від 04.03.1994 року «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять служб за контактом і дія якої згідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2005 року №428 «Про доповнення Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та поширення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінальної-виконавчої служби, податкової міліції, органів і підрозділів цивільного захисту дії постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.1994 року №150» поширена на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, не передбачено такої поважної причини звільнення з органів внутрішніх справ, як у зв'язку із низькою заробітною платою. Крім того зазначив, що із змісту адміністративного позву не вбачається жодного доказу щодо моральних страждань позивача, підстав чи характеру розміру моральної шкоди. Просить в задоволенні позову відмовити повністю
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено, що 21.02.2008 року позивач звернувся з рапортом до начальника УМВС України в Івано-Франківській області з проханням звільнити його з органів внутрішніх справ за власним бажанням у зв'язку з низькою заробітною платою (а. с. 15).
30.05.2008 року позивач звернувся із заявою до начальника УМВС України в Івано-Франківській області з проханням ознайомити його з наказом про звільнення, видати трудову книжку та виплатити розрахункові кошти (а. с. 16).
Наказом начальника НДЕКЦ при УМВС України в Івано-Франківській області №НОМЕР_1 від 14.06.2008 року наказано до вирішення питання щодо звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_3, експерта сектору комплексного дослідження транспортних засобів відділу інженерно-технічних та економічних досліджень НДЕКЦ при УМВС утримати з останнього заробітну плату з 01.06.2008 року (а. с. 13). З наказу вбачається, що утримання зарплати позивача було проведено в зв'язку з тим, що з 01.06.2008 року позивач на службу не виходив і до виконання службових обов'язків не приступав.
Наказом від 04.07.2008 року позивач був звільнений з органів внутрішніх справ за пп. «ж» (за власним бажанням) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України
Згідно ч.1 ст. 1 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в період з 01.06.2008 року по 04.07.2008 року на службу не виходив і до виконання службових обов'язків не приступав, що визнається позивачем, а також підтверджується актами №1 від 06.06.2008 року, №2 від 13.06.2008 року, №3 від 18.06.2008 року про відсутність на роботі лейтенанта міліції ОСОБА_3, експерта сектору комплексного дослідження транспортних засобів відділу інженерно технічних та економічних досліджень НДЕКЦ при УМВС України в Івано-Франківській області та висновком за матеріалами службової перевірки обставин щодо порушення службової дисципліни експертом сектору комплексного дослідження транспортних засобів відділу інженерно-технічних та економічних досліджень НДЕКЦ при УМВС України в Івано-Франківській області лейтенантом міліції ОСОБА_3 від 18.06.2008 року (а. с. 35-39).
Враховуючи те, що позивач з 01.06.2008 року по 04.07.2008 року на службу не виходив і до виконання службових обов'язків не приступав, наказ про звільнення з військової служби від 04.07.2008 року до суду не оскаржував, суд вважає, що відповідачем правомірно видано наказ №НОМЕР_1 від 14.06.2008 року про утримання заробітної плати з 01.06.2008 року ОСОБА_3 .
Посилання позивача на норми Кодексу Законів про Працю України, судом до уваги не беруться, оскільки відповідно до ч.2 п.2 Постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Також, згідно роз'яснення Верховного Суду України №1-4/83 від 23.03.1998 року проходження служби рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України регулюється, не Кодексом законів про працю України, а законодавством про ці органи, в тому числі Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114. Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Указом Президента України від 29.07.1991 року, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення пенсії та грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», Положенням про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1991 року №59 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.1992 року №627).
Щодо вимоги позивача про стягнення грошової допомоги при звільненні, суд вважає, що в її задоволенні також слід відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 року право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби за контрактом.
В ч.2 ст. 9 вищенаведеного Закону зазначено, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В п. а ч.1 ст. 12 вищезгаданого Закону встановлено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, за винятком осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону.
З аналізу вищезазначених норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вбачається, що для отримання права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби позивач повинен мати право на пенсійне забезпечення. Для призначення пенсії за вислугу років особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам стаж роботи на день звільнення має становити 20 років.
Як вбачається з трудової книжку позивача, стаж роботи позивача в органах внутрішніх справ України на день звільнення складає 6 років, а тому суд вважає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині скасування наказу про утримання заробітної плати №НОМЕР_1 від 19.06.2008 року та стягнення вихідної допомоги і заробітної плати , то суд вважає, що слід також відмовити в задоволені вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 30000,00 грн.
Крім того позивачем не подано доказів завдання йому моральної шкоди.
Виходячи з викладеного, суд вважає вимоги позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст.158-163, ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Суддя О.В. Басай
постанова в повному обсязі складена 15.06.2009 року