АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/9521/12 Справа № 0426/4729/12 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Дерев'янко О.Г.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2012 року м. Дніпропетровськ 25 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Дерев’янка О.Г.,

суддів: Красвітної Т.П., Черненкової Л.А.,

при секретарі: Качур Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2012 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики, в обірунтування якого зазначала, що 09.02.2006 року між нею та відповідачем укладено договір позики на суму 11500 доларів США, що еквівалентно 92000 грн., в підтвердження чого написав розписку. Оскільки відповідач гроші не повернув ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь борг у сумі 92000 гривень, 3% за весь час прострочення виплати, та судові витрати по справі: судовий збір - 1060 грн., витрати за проведення експертизи - 722 грн., а всього 107582 грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 91913,75 грн., три відсотки річних у сумі 13787,05 грн., 1060 грн. витрат по сплаті судового збору, та 722 грн. за проведення експертизи, а всього 107482,80 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права ставить питання про скасування рішення суду із закриттям провадження по справі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.І ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що 09.02.2006 року між ОСОБА_3 та ГІП «Руметаль», від імені якого діяв відповідач ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав кошти в сумі 11500 доларів США. Строк повернення договором передбачено 09.02.2007 року, (а.с.7)

Відповідно до вимог ч. З ст.. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили,

не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.05.2011 року, яким залишено без змін рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2008 року, судами встановлено, що грошові суми від ОСОБА_3 до ПП «Рументаль» у якості позики не надходили.

З вищезазначених судових рішень вбачається, що за договором позики ОСОБА_3 передала кошти особисто ОСОБА_2 і ці кошти повернуто позивачці не було. За цих обставин залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким ОСОБА_3 відмовлено у задоволення позовних вимог щодо стягнення з ПП «Рументаль» боргу за договором позики. (а.с.8,9-11)

Відповідно до вимог ч.І ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною 2 ст. 1046 ЦК України передбачено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Частина 2 ст. 1047 ЦК України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або іншого документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З огляду на це колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу у сумі 91913 грн., що еквівалент 11500 доларів СІЛА, трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов’язання у сумі 13787,05 грн., витрат по сплаті судового збору 1060 грн., є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, тому задоволенню не підлягають.

Розглядаючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі встановив права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін і дав їм правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Разом з цим, відповідно до вимог ст.. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що на замовлення позивачки експертом НДІ судових експертиз 11 червня 2010 року, тобто ще до відкриття провадження по справі, проведено дослідження, вартість якого оплачено позивачем у сумі 722 грн. Під час розгляду справи експертиза не проводилась. Таким чином, понесені позивачкою витрати на оплату замовленого нею дослідження не є судовими, а тому не можуть присуджуватися на її користь з відповідача у зв’язку з ухваленням рішення на її користь.

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 722 грн. на проведення експертизи підлягає скасуванню, з постановою в цій частині нового рішення, яким ОСОБА_3 в задоволенні цих позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 209,218,303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2012 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 722 грн. скасувати, та постановити нове рішення, яким в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді